Психологічний двійник

Бердник Олесь

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДВІЙНИК

І

— Шеф! Одержано нове повідомлення…

— Давайте сюди!

Шеф таємної поліції Габер підсунув до себе кілька журналів, якісь листки і хутко почав розглядати їх.

Агент 23 — японець Осіма — з подивом бачив, як завжди спокійне і врівноважене обличчя шефа почи-нає покриватися червоними плямами. Вилиці заходили під жовтою шкірою — це було ознакою великої злості або незвичайного хвилювання.

Нарешті, Габер підняв лице. Кілька секунд— і ніхто б уже не зміг подумати, що цей чоловік так сильно хвилювався. Шеф опанував себе і зовсім спокійно сказав:

— Все ясно! Сумнівів нема! Державна зрада…

— Я згоден з вами, — відповів агент.

— Закриту машину!

— Слухаю.

Агент вийшов.

Шеф знову заглибився в журнали і папери, які приніс Осіма.

— Такий інженер, — пробурмотів він. — Ніколи б не подумав. В біографії — нічого підозрілого! А в дійсності — бачиш!.. Значить — хитрий і підступний ворог! Все! Сумніву не може бути! Військовий трибу-нал!..

В телевізорі засяяв екран, показалося обличчя агента 23.

— Машина готова, — сказав він.

— Іду, — відповів шеф і, захопивши папери, вийшов з кабінету…

Через хвилину чорний лімузин мчався вулицями в район передмістя. Суцільні квартали закінчились, і по боках бетонованої автостради виглядали з пишних субтропічних садів білосніжні котеджі.

Лімузин повернув до одного з них і зупинився перед входом. З нього вийшли шеф і Осіма.

— Він дома? — запитав Габер.

— Так! — відповів агент.

— Нічого не підозрює?

— Як не дивно, але ні! Хитрий агент…

— Так. Напевне! Ходімо!

Вони піднялися по сходах, зайшли до невеликого залу. Назустріч їм піднявся з крісла сивий, високий ла-кей.

— Інженер дома? — запитав шеф.

— Так! Але він працює і в такі часи не приймає! — відповів старий.

— Справа термінова! — різко сказав шеф і відкрив двері до кабінету. За ним зайшов Осіма.

Почувши стук дверей і голоси, з крісла біля широкого письмового стола встав інженер — середнього ро-сту чоловік з худорлявим лицем, на якому виділялися очі, що горіли сірими вогниками. Ці очі, над якими нави-сали густі брови, що зрослися на переніссі, справляли дивне враження, ніби у інженера не все гаразд з психікою…

— Чим можу бути корисним, сеньйор Габер? — запитав інженер, здивовано піднявши брови.

— Інженер Коріні, — серйозно сказав шеф. — Ми вас заарештуємо. Ви обвинувачуєтесь в державній зра-ді.

— Не може бути! — засміявся інженер. — Ви жартуєте! А втім, якщо це не жарти, то дурний наклеп!

— Я так не вважаю! — сухо сказав Габер.

Коріні хвилину допитливо дивився на шефа і його агента, потім промовив:

— Гаразд! Я спокійний! Їдемо!..

Клацнули наручники..

Через кілька хвилин чорний лімузин мчав назад…

II

Слідство тривало п’ять днів. Прокуратура передала справу до Військового трибуналу.

Інженер Коріні став перед судом…

За довгим столом, покритим зеленим сукном, зайняли свої місця судді — три літні офіцери в парадній формі. Праворуч — за маленьким столиком сів прокурор, ліворуч — адвокат. Судді перегортали листки обви-нувачення, стиха про щось розмовляли.

Коріні — схудлий за останні дні, але спокійний — сидів у кріслі перед столом Трибуналу.

Встав прокурор

Спочатку інженер іронічно слухав його обвинувачення, але далі з кожним словом лице його бліднішало, очі загорялися хвилюванням, а під кінець виступу прокурора він ледве сидів на місці, витираючи з лоба піт, що котився градом…

Прокурор говорив таке:

— Інженер Коріні працював на засекреченому будівництві, яке підлягає міністерству оборони. Згідно іс-нуючого закону, він знаходився під наглядом таємної поліції. Агенти з’ясували ряд фактів, які свідчили про зв’язок Коріні з іноземного розвідкою Ось факти:

— В котеджі, де живе Коріні, встановлено магнітофони. З допомогою магнітного запису вдалося виявити цікаві речі.

— Перше. Агенти виявили, що під час сну Коріні говорить англійською мовою. Вони записали ряд його висловів. Наприклад:

"Сер, схему електронного випромінювача я передам вам через три дні. Можете бути спокійні, я вірний слуга уряду його величності і не підведу його…"

— Агенти слідкували за Коріні, — говорив прокурор, — але, очевидно, він був дуже обережний, бо вони не змогли нічого взнати, хоч з нього в ці дні не спускали очей…

— Далі. Агенти доповіли, що Коріні знову в стані сну розмовляє англійською мовою з якимсь своїм ше-фом і обіцяє передати йому секретні проекти, над якими він працює. Контроль, як і раніше, нічого не дав. Ви-никла думка, що все це тільки сни! Для підтвердження цієї тези таємна поліція провела ряд розвідок. Нарешті, розвідки увінчалися успіхом — Коріні виявився державним зрадником. Він передавав свої матеріали, — ми ще не знаємо як, — англійській розвідці. Там ці матеріали використовуються в військовій промисловості від імені інженера Гопкінса. Матеріали з’являлися в руках військових властей Великобританії якраз тоді, коли Коріні говорив про них у сні. Це значить, що натура у Коріні дуже нервова, що він у сні сам себе викрив!

— Сеньйори! Я вважаю, що справа ясна! Коріні заслуговує найтяжчої кари, як зрадник держави! Я скін-чив!

Прокурор сів Голова Трибуналу підняв голову і різко сказав:

— Коріні! Я гадаю — ви зрозуміли все?! Що можете відповісти на це страшне обвинувачення?

Коріні встав. Обличчя його, спочатку бліде, стало зеленим. Він, заїкаючись, сказав:

— Що це? Сон? Я не розумію… Дозвольте подивитись матеріали… Я, здається, божеволію!..

Суддя підсунув йому матеріали. Коріні гарячково переглядав листок за листком, і очі його поступово розширялися від жаху.

Те, що говорив прокурор — все було правдою! Але ж він не передавав матеріалів! Так хто ж? Хто?

Цей удар був таким сильним, що інженер істерично засміявся, впавши на підлогу, бився в судорогах. Ви-кликали лікаря. Той констатував тяжкий припадок, додавши, що є загроза психічного захворювання, і зажадав направити інженера в психіатричну лікарню.

Судді порадились.

— Гаразд, — сказав, нарешті, голова Трибуналу, — везіть його в лікарню, але ви відповідаєте за нього головою…

…Через півгодини машина швидкої допомоги в’їжджала в двір психіатричної лікарні…

III

…Через три дні Коріні опам’ятався… Розплющивши очі, він побачив над собою білу стелю, а навколо — кілька прикріплених до підлоги ліжок, на яких лежали або сиділи люди. Вікна були заґратовані, і Коріні зрозу-мів, що він попав до психіатричної лікарні. Спочатку страх Прокрався в його серце, коли він подумав, де знахо-диться, але опісля зрозумів, що це поки що краще, ніж бути розстріляним, як зрадник держави…

В кімнаті було чотири чоловіка. Два спали, один — старий, з лицем аскета, сидів і дивився в вікно на да-леке море. Четвертий — загорнутий в коротенький халат, з чорними бігаючими очима, як у загнаного зайця — малював картину на полотні. Очі його блищали, він явно був захоплений своєю працею…

До кімнати зайшли.

— А, — почувся голос, — нарешті ми проснулися!..

Коріні, моментально вирішивши, як поводити себе, не відповів нічого. Біля його ліжка зупинився лікар і агент таємної поліції, але інженер дивився байдужим поглядом десь на стелю. Лікар вислухав серце, вистукав на спині і грудях і сказав до агента:

— Поки що нічого не ясно! Він залишиться на кілька тижнів… Побачимо далі!..

Лікар і агент вийшли. Коріні зітхнув спокійніше. Він вирішив пройтися по кімнаті і, піднявшись на лікті, встав з ліжка. Старий зацікавлено повернув до нього голову і пильно почав дивитися йому в лице.

— Клянуся Юпітером і кільцем Сатурна, — сказав він, повільно підходячи до інженера, — що ви зовсім не божевільний…

Інженер промовчав, потім відвернувся геть і підійшов до вікна, де художник малював свою картину. Той навіть не звернув уваги на Коріні.

Побачивши те, що намалював цей хворий, інженер здивувався.

Малюнок зображував дзвіницю церкви вночі. Видно було на фоні далекої заграви пожежі дзвіницю, ве-ликий дзвін і людину, яка з величезною напругою тягнула за вірьовку. Картина робилася так майстерно, що, здавалося, було чути звуки тривожного дзвону…

— Сподобалося? — почувся голос старого. — Знайте ж — цей чоловік до божевілля не намалював навіть поганенького малюнка, крім хіба дитячих… Ось одна з безкінечних загадок Буття, клянуся Космосом!..

— Що він так липне до мене? — неприязно подумав Коріні. — Мабуть, шпигун якийсь. Тим більше, що він не схожий на хворого…

Він знову не відповів старому і, підійшовши до свого ліжка, ліг. Він намагався розібратися в тому, що відбулося. Все це було незрозумілим, містичним, але якісь здогадки уже з’являлися в його розпаленій голові…

Згодом Коріні поринув у тяжкий сон…

Він спав неспокійно, щось говорив чужою мовою і, нарешті, закричавши — дико і протяжно — зірвався з ліжка з божевільно розширеними очима…

Старий був рядом і дивився на нього ласкаво і спокійно. Надворі за вікнами була ніч.

— Сядьте, — тихо сказав старий, м’яко поклавши руку на плече Коріні. — Сядьте і розкажіть мені — хто ви і що трапилося з вами?..

Я вам допоможу.

Інженер все з таким же недовір’ям мовчав, але щось у голосі і обличчі старого сподобалося йому, і він завагався… Нарешті, крига в його душі розтала, і Коріні подивився на сусіда доброзичливо…

— Ви боїтеся мене, — говорив старий, — Я розумію… Ви, напевне, думаєте, що я шпигун?.. Даремно. Я справді божевільний. Я говорю це тепер, коли приступ проходить, а коли він знову приходить — я не усвідом-люю своєї хвороби! Я тоді господар Космосу!.. Отже, розкажіть про себе — може, я допоможу вам. Якщо бої-теся — розповідайте лише те, що вважаєте потрібним!..

І тоді Коріні без вагання почав розповідати старому про все те, що з ним трапилося за останні дні аж до суду.

— Це якийсь кошмар, — розгублено говорив інженер, — обвинувачення безглузде і разом з тим правди-ве! Крім того, я уві сні говорю англійською мовою в той час, як насправді я цієї мови зовсім не знаю… вона якраз і стверджує їх думку про те, що я хитрий ворог!..

— Що ж ви думаєте про це? — задумано спитав старий.

— Деякі думки у мене з’явилися,— відповів інженер.—Зв’язане це з снами, що без кінця переслідують мене. Ось тільки що мені приснився страшний кошмар… До речі, мені часто сниться одне й те ж місто і ті самі люди…

Коли інженер описував краєвиди міста, яке йому снилося, старий навіть піднявся з місця, так щось схви-лювало його, потім заспокоївся і сів.

— Снилося мені, — продовжував Коріні, — ніби я йду до своєї коханої дівчини, — до якої часто ходив у снах.

1 2 3