Всі інші — біля двох мільярдів людей — мусили загинути…
НЕСПОДІВАНА НАДІЯ
Після від’їзду делегації Валерій вдень і вночі гарячково думав над тим, що можна було зробити для вря-тування Землі. Це завдання стояло й перед всіма іншими ученими комуністичної конфедерації, а також Амери-ки. Франції, Англії, та інших держав Було створено багато проектів, але їх надзвичайна рада Всесвітньої Ака-демії Наук не затвердила. Серед цих проектів були такі, наприклад, як побудування багатьох велетенських кос-мічних кораблів для переселення на інші планети. Цей проект не затвердили тому, що не вистачало часу для побудування такої кількості кораблів. Крім того, в сонячній системі не було планети, яка була б хоч трохи при-датною для колонізації…
Потім світ потряс божевільний проект Гершера. Світова думка запротестувала. Преса, радіо, парламенти гаряче коментували цей проект. Ряд європейських академій, в тому числі всі академії соціалістичних країн, бу-ли категорично проти того, щоб роботи в Гренландії починалися. Але світова громадськість, паралізована нава-лою страшних подій, розгубилася… Тому Гершер зміг без перешкоди розпочати гігантське будівництво на пів-нічному березі Гренландії. Всесвітня Академія мовчала. В ній панувало декілька різних думок в питанні здійс-нення цього плану. Деякі вчені і окремі уряди схилялися до тої думки, що треба врятувати хоча б частину люд-ства, а насамперед дітей…
Та багато найвидатніших вчених безперервно шукали більш достойних шляхів для врятування людства.
І ось серед бурі зовсім протилежних думок пролунав тверезий голос російського інженера.
3 листопада 19… року була скликана надзвичайна сесія Всесвітньої Академії Наук за проханням Росій-ської Академії Доповідь робив інженер Тригуб.
В конференц-залі академії, де зібралися сотні великих вчених, панувала мертва тиша. В минулі роки за-сідання відбувалися в атмосфері диспутів, дружніх і навіть ворожих суперечок. Але тепер було не до цього Академія уважно розглядала кожен проект Визначалася його доцільність для врятування Землі, і більш-менш реальний проект передавався надзвичайній раді.
Тригуба вчені світу знали, як талановитого інженера і вченого, творця космічного велетня. Тому в залі вдоволено загомоніли, коли атлетична фігура Валерія з’явилася на трибуні…
На його обличчі був спокій. Він сказав:
— Дорогі друзі! Те, що я скажу,— не буде перебільшенням! Я і ряд членів нашої академії знайшли вихід з тяжкого становища, в якому опинилися наша планета і людство! Час не жде — і я буду лаконічним!..
— Перше. Абсолютно точно не визначено, чи справді планетоподібне тіло загрожує нам! Радіотелескоп може дати не зовсім точні дані, а розбіжність — навіть незначна — в розрахунках має величезне значення при застосуванні цих розрахунків до таких колосальних космічних відстаней.
— Отже — треба визначити точно, чи насправді це космічне тіло загрожує нам?!
Аудиторія здивовано зашуміла Тригуб говорив далі:
— Яким чином це можна з’ясувати? Дуже просто!..
— Ми закінчили будувати два зорельоти для польоту на зовнішні планети системи. Я полечу негайно на-зустріч планеті і спущусь на неї. Там я точно визначу з допомогою досконалих приладів шлях цього тіла згідно орбіти Землі і його швидкість. Якщо воно пройде, не заподіявши лиха нам,— то взагалі не буде ніякої пробле-ми, і людство заспокоїться А якщо. — Тригуб передихнув… — якщо планета несе нам смерть — тоді ми про-понуємо на розгляд Академії такий проект…
Всі присутні заніміли, витягнувши голови до оратора.
— Другий російський зорельот,— сказав далі Тригуб,— а коли буде потрібно, то і американський, ми пропонуємо негайно заповнити потужними термоядерними зарядами. Я буду невпинно тримати радіо-телезв’язок з Академією і коли сповіщу вам про загрозу, з Землі необхідно буде вислати цей другий корабель, керова-ний по радіо в напрямку планети. Корабель, розвинувши велетенську швидкість, глибоко вріжеться в тіло пла-нети, а вибух величезної кількості термоядерного пального розірве планету на шматки, а залишки її перетво-ряться на рій астероїдів…
В передніх рядах встав старий учений-математик. Він, хвилюючись, перебив Тригуба:
— А чи не здається вам, що такий проект трохи наївний? Ви хочете розбити велетенську планету, таку, скажімо, як наша Земля, з допомогою зорельота, заповненого атомним зарядом, який при всій своїй потужності завдасть планеті шкоди не більше, ніж комар слону!..
Тригуб спокійно відповів:
— Елементарні розрахунки показують, що це не так. Термоядерного пального вистачить на те, щоб по-рушити рівновагу сил, які тримають планету в стані стабільності. Якщо вона навіть не розлетиться на дрібні шматки, то все одно зійде з свого небезпечного для нас шляху!..
— Але ми розраховуємо на інше!.. В місці зіткнення корабля з планетою виникне температура біля ста мільйонів градусів. Електронні орбіти всіх відомих елементів при цій температурі будуть зірвані, і я вважаю, що ми викличемо в корі планети ланцюгову реакцію розпаду радіоактивних речовин, а також синтезу легких елементів!.. А це… це приведе до того, що планета перетвориться на хмару газів за кілька секунд!..
Вчені завмерли, ніби намагалися уявити таке грандіозне небесне явище.
— Планета знаходиться на відстані кількох орбіт Плутона! — сказав далі Тригуб. — Часу поки що до-сить, щоб попередити лихо! Я сказав усе!..
Тригуб зійшов з трибуни. На його місце вийшов сивий, високий Президент Академії — найвідоміший спеціаліст в галузі синтезу органічних речовин. Він на диво дзвінким голосом сказав:
— Вважаю, що коментувати виступ російського представника не будемо. Це — реально, розумно, ефек-тивно! Ставлю на голосування!
Ще ніколи не були такими одностайними вчені різних напрямків. Академія одноголосно затвердила про-стий і разом з тим найефективніший проект Тригуба.
Радіо рознесло радісну звістку по всій Землі. І ніколи ще люди не відзначали торжествами будь-яке свято так, як цей день великої надії…
....................
Того ж дня стратоплан приземлився на Уральському космодромі. Валерій і члени делегації Російської Академії вийшли з літака. їх зустрічали члени уряду, директор будівництва та інженери. Тут уже одержали по-відомлення, що Всесвітня Академія затвердила проект Тригуба, і спеціальна група монтувала в другому кораблі потужні термоядерні заряди…
Гаряче потиснувши руки тим, хто його зустрічав, Валерій сказав:
— Товариші! Говорити нема коли! Я відлітаю негайно! В апараті буду сам! Інших членів екіпажу не бе-ру! Протиметеоритний захист ще не устаткований, і ми не маємо права ризикувати життям багатьох людей!
— А якщо ваш космольот загине? — перебив директор будівництва.
— Тоді висилайте корабель з зарядом і спрямовуйте його до планети. її треба буде розбити в будь-якому випадку, щоб врятувати людство від загибелі!
Більше не треба було говорити. Останні обійми. Потиски рук. Побажання щастя.
Всі присутні зайшли до будинку управління, а Валерій попрямував до зорельота.
Він вийшов на спеціальний майданчик, який був на висоті входу в апарат. Оглянувся.
— Люба, рідна Земля, далека чудова Вікторія, дорогі друзі і Батьківщина — прощайте!..
З вікон, з дверей будинку замахали руками друзі. Валерій відповів прощальним жестом і сховався в две-рцях зорельота.
Майданчик зі сходами автоматично від’їхав…
А через кілька хвилин велетенський корабель здригнувся, підстрибнув і, залишаючи сліпучу вогненну дорогу серед скуйовджених хмар, помчав у далеке небо — назустріч невідомій дивній планеті…
Земля напружено чекала…
ТРИВОЖНІ ДНІ
…За бортом реактивною вертольота блискавично промайнули води північної частини Атлантичного оке-ану, потім безкінечні білі крижані поля Гренландії і нарешті серед суцільної снігової пустелі зачорніли будівлі велетенського табору, де почалися роботи по здійсненню проекту Гершера.
Тримаючись на сліпучих стовпах ядерних спалахів, вертольот повільно сів на сніг. Вікторія в супроводі пілота вийшла вниз по алюмінієвих слідцях В ту ж мить до неї підбіг начальник будівництва — енергійний, сухорлявий інженер.
— Мені потрібно погодити з вами деякі питання тут на місці, перше ніж я передам до реалізації розраху-нки потужності зарядів, — сказала Вікторія. — Я б хотіла познайомитися з ходом робіт!
— До ваших послуг, міс, — з офіціальною люб’язністю відповів начальник. — Але зараз треба буде від-летіти подалі, бо відбудуться атомні вибухи, з допомогою яких ми робимо штольні…
— Гаразд,— промовила Вікторія. Разом з начальником вона зайшла в вертольот і дала знак летіти. Знову заревли мотори, і через кілька хвилин вертольот опустився на майданчику за горою, що прикривала їх від атом-ної радіації вибуху.
Начальник поглянув на хронометр, вийняв портативний радіопередавач, тихо промовив у малесенький мікрофон:
— Можна!..
І в ту ж мить здригнулася земля. Багряним вогнем зайнялося небо. Над головою — далеко в небі поплив чорнозелений гриб вибуху. Ще один вибух! Ще!..
— Все, — повернувшись до Вікторії, мовив начальник. — Можна летіти. Поглянемо згори на будівницт-во а потім — до моєї резиденції, де ви зупинитесь…
Вертольот знову піднявся в повітря. Вони наблизилися до місця, де відбувалися вибухи. Вікторія з ціка-вістю подивилася вниз…
Кілометрів за сто від жилих і адміністративних будинків, в своєрідному гірському кільці зяяли три веле-тенські ями, зроблені силою вибуху. Шириною вони були до трьох кілометрів, в глибину вже сягали до двох кілометрів.
— Ще кілька вибухів, і ми почнемо монтувати дюзи, — пояснив начальник. — Основні дюзи — три — призначені для вибухів, які виштовхнуть Землю в простір, а шість невеликих навколо — будуть зроблені для керування нашою планетою під час польоту. В них термоядерні реакції будуть контролюватися на відстані!..
Вертольот пролетів над всіма ямами і повернув до табору. Сіли біля присадкуватого, дуже довгого буди-нку з блискучого металу білого кольору. Ідучи до входу, начальник сказав:
— Ви знаєте про те, що сьогодні збирається надзвичайне засідання Всесвітньої Академії Наук?
— Ні! А про що йдеться?
— Новий план врятування Землі!..
— А не знаєте — чий проект?
— Здається, російських вчених…
— То давайте послухаємо телепередачу звідти, — заспішила Вікторія.
Зайшли в пристойно обладнаний кабінет начальника, подібний до комфортабельної каюти на пароплаві.