РОЗДІЛ І,
з якого випливає, що краще мати велосипед, ніж іграшкову автомашину, сховану на дні маминої валізки
Після короткої червневої зливи садок ніяк не міг заспокоїтись. Поміж яблунями вела стежка до хати, і на неї з тремтливих гілок безупинно скочувались холодні дощові краплі. Десь втомлено цвірінькнула пташка. Сонце виглянуло з-за хмар, і від його променів засяяла яскраво помальована в помаранчевий колір стіна. Якраз в цей час, полохаючи качок, що радо мокли в калюжі, по вулиці проїхала легкова автомашина. Зупинилась, ляснули дверцята. Спершу з’явилась молода жінка в білому костюмі. В одній руці вона тримала валізку, а другою вела хлопчика років п’яти Вони ступили на стежку і одразу зіщулились від холодних дотиків краплин, що їх струшувало листя.
Та ось на поріг вийшла старша віком жінка і радісно побігла їм назустріч.
— А я вже виглядаю! А я вже чекаю!
— Олежку, що треба сказати бабці?
— Добрий день!
Бабця кинулась його обнімати:
— Гарнесенький ти мій!
В хаті мама поставила валізку і втомлено сіла.
— Боже, як тут тихо... Уявляєш, мамо, довелося таксисту платити і за зворотну дорогу! Якби не Олег, я б нізащо не зв’язувалася з тими здирниками. Але для мене головне, аби дитині було добре.
Вона простягнула руку, щоб погладити сина по голівці, але той, сміючись, ухилився.
— Олежку, — сказала мама строго, — обіцяй мені слухатися бабцю, а то прийде баба-яга і тебе забере.
— Ага-га! — жваво підхопила бабця.— Вона неслухняних дітей забирає в мішок...
Мама і бабця розуміюче переглянулись, насилу стримуючи посмішку. Хлопець пропустив їхні слова повз вуха. Не знайшовши нічого цікавого в хаті, він взявся торгати замок валізки.
— Чого тобі? — невдоволено запитала мама. Вона якраз зняла босоніжки на високому каблуці і з насолодою поставила ноги на прохолодну підлогу.
— Я хочу машину!
— Почекаєш зі своєю машиною. Вона на самому дні.
— Ні, я її наверх поклав. Я пам’ятаю.
— Потім я тобі її дам. А зараз помиємо руки і будемо обідати,— розважливо сказала бабця.
— Я не хочу їсти!
— Буде, буде він їсти,— звертаючись до бабці, сказала мама.
— Не буду,— вперся хлопець.
— Так ти мене слухаєш? Чекай, я завтра поїду і тебе залишу! Захочеш ще мене побачити...
— Не захочу! — засміявся Олег.
Мама трохи розгубилась, і на чоло їй набігла зморшка. У неї було гарне лице, ще зовсім молоде, але іноді жваві очі нерухомо застигали і вдало використана косметика не могла приховати безпомічного і розгубленого виразу, властивого багатьом самотнім жінкам.
Олег сів у рипуче крісло і почав розгойдуватись.
— Господи, ні хвилини не посидить спокійно! Що за дитина...— зітхнула мама.— Я так набігалася. Поки з нього повиперала, поки поскладала... Ще на роботу їздила по гроші. А йому хоч би що!
- Галина Пагутяк — Потонула душа
- Галина Пагутяк — Втеча звірів або новий бестіарій
- Галина Пагутяк — Компроміс
- Ще 25 творів →
- "Лялечка і Мацько" (скорочено)
- "Лялечка і Мацько" (аналіз)
- Як ви гадаєте, чому Лялечка потоваришував саме з Мацьком? (та інші запитання)
- Біографія Галини Пагутяк
— Нічого, відпочинеш на морі...
— Ох, не знаю, як я без нього буду!
— За те не бійся! Я з нього ока не спущу,— запевнила бабця.
Жінка на те лише посміхнулась. Лице їй просвітліло. Потім встала і заходилася ритись у валізці.
— Олежку, ось твоя машина. А то нам їсти. Полуниці, огірки.
— Нащо ти купувала? Тобі грошей треба...
За столом бабця почала розмову.
— Він тобі щось говорив?
Жінка похмуро поклала виделку.
— Мамо... Як же можна отак зразу... Приїдемо з моря, там побачимо!
— Зразу, зразу. Як не зразу, то знов те саме буде... За розведеною, та ще й з дитиною, ніхто бігати не хоче.
— Мамо, досить...
Хлопчик пив молоко з фарфорового горнятка, на якому була картинка з клоуном. Задзижчала муха. Він провів її очима аж до вікна, за яким зеленів сад, а за садом теж мало щось бути, певно, вулиця, а може, інший сад.
— Маю я право на особисте життя чи ні? Що, я мала довіку мучитись з тим ідіотом?
Мама вимовила ці слова і з острахом глянула на малого. Той, опустивши очі, пив малесенькими ковтками молоко, щоб надовше вистачило. Йому і хотілось, і не хотілось побігти надвір, на вулицю, де вже галасували якісь діти. Хлопчик боявся відняти чашку від рота і вдавав, що дуже зайнятий.
Мама з бабцею говорили між собою, а потім прийшла сусідка і стала оглядати хлопця з усіх боків, навіщось спльовуючи.
— Не дитина, а лялечка! Тьху-тьху, щоб не вректи! Тільки стати й дивитися!
На те хлопчик відповів, як завжди;
— Я не лялечка, а Олег.
Сусідка аж сплеснула руками від захвату. Через хвилину і вона забула про нього.
Хлопчик сидів з горнятком, на якому був намальований веселий клоун в куртці з великими червоними ґудзиками. Молока в горнятку не було вже ні крапельки.
Хлопчик зітхнув і поставив його на стіл. Попід хатою щось зашуміло і майнув хлопець на велосипеді, без сорочки, в одній майці.
РОЗДІЛ II,
з якого читач дізнається, хто такий Мацько і чому він раптом став боротися з дикими інстинктами, а також дещо про сонячну галявину
Мацько був найчарівніший з лисів, які коли-небудь жили в цьому лісі. Коли він серед ночі навідував курей, яких хазяї зачиняли у вельми незручних курятниках, то ті здіймали такий галас, що лисові аж ставало незручно. "Як вони мене люблять!" — розчулено думав він, просуваючись на череві в куток і беручи ніжно в зуби котрусь біляву або руденьку несучку.
Ясна річ, він не міг одразу взяти всіх, як би вони цього не бажали. Тому навідувався почастіше до своїх любеньких курочок. В селі їх було багато, а він тільки один, найчарівніший і найкрасивіший лис. Від собак і людей Мацько тримався подалі, надто дорожив своїм елегантним золотистим убранням, а особливо пишним хвостом з білим кінчиком, наче вмоченим у солодку сметанку. Лапки у нього були темно-коричневі до колін.
Інколи лисові не щастило. Тоді він похмуро перебавлявся дрібними лісовими мишами, закусуючи суницями.
Гарненько виспавшись у м’якому пір’ячку, котре встеляло його житло, Мацько снідав кісточками і брався за свою улюблену справу — живопис. Цим він різнився від усіх лисів. Правда, в дитинстві матуся розповідала йому про одного лиса, котрого звали Марчелло і котрий страшенно любив співаки, досяг найвидатніших успіхів у цьому виді мистецтва. Був нагороджений бочкою меду, а оскільки хотів з’їсти його сам, то переївся і помер.
Історія ця була дуже повчальною, одначе лис, підрісши, все-таки захотів прославити їхній лисячий рід. У виборі покликання велику роль відіграла одна знайома — Сорока, що взимку жила у своїй міській квартирі з усіма зручностями, а навесні і влітку вилітала на дачу в ліс. Сорока була надзвичайно освіченою особою, мала широкі зв’язки і її дача якраз знаходилася над норою нашого лиса, їй були до вподоби курячі тельбушки, котрими Мацько люб’язно вгощав її. За ці витончені делікатеси Сорока іноді удостоювала лиса честі бути її співрозмовником у інтелектуальних бесідах на теми світського життя, мистецтва та сучасної моди. Правда, Мацько в душі не поділяв її захоплення нумізматикою та ювелірними речами, але вголос не висловлювався. Сорока була для нього найвищим авторитетом, хоч він міг проковтнути її разом з пір’ям. Коли йому вперше спало це на думку, лис почав уникати Сороки, щоб боронь боже не піддатись спокусі, й курячі тельбушки з’їдав сам.
Сорока занудьгувала. Лис все-таки мав трохи інтелекту та й у разі чого міг захистити її від чоловіка, цієї посередності, що волочилася хтозна-де і з ким, а коли поверталась, то влаштовувала сімейний скандал. Щоб підлеститись, вона подарувала лисові гарні окуляри з синіми скельцями. Сороці вони були завеликі.
Лис був у захопленні. Власне, з цього почались його нещастя.
Про це ми розповімо трохи згодом, а зараз давайте доглянемо на лиса в найщасливіші хвилини його життя, коли він лежить на своїй сонячній галявині й тішиться спокоєм і самотою, знаючи, що ніхто в нього не стрельне з-за куща і не вилає останніми словами. Їхній ліс — заповідник.
Як добре лежати в зеленій соковитій траві під ласкавими сонячними променями, дивитись на хмарки, що неквапливо простують небом! І знати, що нікуди тобі не треба спішити і можна лежати тут цілий день і цілу ніч, а потім знову день і ніч.
Правда, Мацькові вистачало однієї-двох годин, адже був вельми зайнятим лисом. Але зараз він лежить, закинувши лапу за лапу, ліниво помахує хвостом з білим кінчиком, ніби вмоченим у солодку сметанку, і задоволено мружиться від сонця. Іноді піднімає догори вуха і вслухається в лісовий шум. Мало що може трапитись!..
Отож коли Сорока подарувала нашому лисові окуляри і він вперше глянув на світ крізь синє скло, то був настільки вражений побаченим, що втратив сон і апетит. Спочатку йому здалось, ніби він потрапив у якийсь інший світ, небезпечний і загадковий. Мацько зняв окуляри, і все стало на свої місця. Але чогось бракувало. Він знову надягнув їх і опинився у тому самому загадковому і небезпечному світі. Так знімав і надягав окуляри до тих пір, доки в голові у нього геть не перемішався світ крізь окуляри і світ без окулярів.
Лис очманіло сидів на порозі свого житла, доки не стемніло.
Цілу ніч Мацько крутився на постелі, не пішов навіть до своїх любеньких курочок. Йому весь час здавалось, що він заблукає і не знайде дороги до села, а якщо і знайде, то не втрапить туди, куди слід.
Голодний і злий, він ледве дочекався ранку, коли з’явилась Сорока. Лис одразу накинувсь на неї і був би проковтнув, коли б Сорока не злетіла вище! І, оговтавшись від переляку, не звинуватила його в чорній невдячності: "Ти тільки подумай, ким ти був досі?! Ординарним лисом, до того ж ледачим і жадібним. Я тобі, можна сказати, відчинила двері в світ культури. Що з того, що в тебе все перемішалось у голові? Може, це є якраз перший прояв геніальності? Але коли ти не можеш піднятися над мирською суєтою і посередністю, коли ти..."
У Сороки не вистачило слів. Вона знялась і полетіла в глиб лісу, повертаючи за вітром свій трохи поскубаний хвіст.
Наївний, довірливий лис навіть не підозрівав, наскільки глибоко западуть йому в душу слова Сороки. Голова в нього паморочилась від голоду, і він, щоб підкріпити сили, подався шукати мишей. Вигребши з нірки одну, він уже намірився було її проковтнути, але тут згадав слово — "геніальність". І миша йому зовсім не посмакувала.
Заради Сороки, і тільки заради неї, він, ризикуючи власним життям, подався вночі на село, і ранком Сорока смачно поснідала курячими тельбушками.
Першу свою картину Мацько намалював за один день.