Ю. Мушкетик
но крізь густе шатрище старої шовковиці пробився довгий, гострий, неначе меч, промінь, упав на підлогу, й розділив їх гострим лезом, відтак за вікном повіяв вітер і промінь пропав, ігумен раптом засміявся, підвівся — він знайшов те, що шукав, і йому стало легше говорити, й він підійшов до Залізняка й подивився йому в розсміяні очі чорнющими глибокими очима.
— Знайшов,— сказав.
— Сокиру під лавою,— відказав Залізняк.
Все починалося з тієї келії, з тієї розмови...
"На початку червня року 1765 відбулася рада в Жа-ботині. На тій раді чернь і козаки Харка назначили своїм отаманом Йосипа Шелеста, Шелест зі старшиною козаків, черню вирішили почати похід проти шляхти, жидів, орендарів. Рушення починалось жахливими вчинками впродовж всього 1765 року. Наступили сумні дні, повстали шляхтичі проти короля Станіслава 2, який за допомогою цариці Російської Катерини 2, сеймом обраний року 1764, і вже спочатку владичиства свого запроваджував закон, за яким православні зрівнювалися у правах з католиками. Об’єднання шляхтичів — Паців-ська Конфедерація згодом Барська на чолі з Пулавським рушило на захист католицької віри та шляхетської волі, яко буря в тутешніх краях Конфедерати руйнували житла, грабували міста й села, знущалися над українцями, вчиняли гвалти, катування. Тутешні пани-шляхтичі, жиди орендарі, католицькі попи запрошували збройні загони конфедератів і вмісті з ними творили свавілля проти люду тутешнього. Православні церкви руйнували або обертали їх в конюшні, забороняли вінчатись, дітей хрестити в вірі православній, непокірних гнали на шибеницю, на палі сажали, стинали голови. Отаман Жаботин-ський Шелест навесні року 1766 вчинив напад на маєтки панів Грушківських та Лубенських і вирушив було на містечко Медведівку, але гарнізон Медведівського замку та загін конфедератів з жидами ополченцями попередив отамана, і в с. Мельниках примусив Шелеста з його погано озброєним загоном тікати до Холодного Яру, добре укгрунтований Жаботинський зимівник Шелеста захопив, поспішивши з загоном ландскнехтів, Смілянський володар князь Любомирський, в містечку Жаботин влаштував стацію.
Варшавські Прелати прислали свого інквізитора до містечка на місце загибелі каноніка Боліслава. Почалися дознания а згодом суд жорстокий. Інквізитор, суддя, канонік Стась Ясінський звинуватив отця Жаботинської церкви Філіпа, ієромонаха козацької церкви св. Онуфрія Андрея Чернявского, отця Куликівської церкви Іоана Смосарського, отця Грушківської церкви Тодосія Пруга в цькуванні заколотників проти догми католицької церкви, а з приводу того в загибелі каноніка Боліс-лава. Обвинувачених після страшних мук примусили підписати протоколи, де вони визнавали свою провину, своєю кров'ю.
їх засудили на милосердну смерть без пролиття крові. Кара відбулася прилюдно в день св. Троїці, на цвинтарі козацької церкви св. Онуфрія. В серпні року 1766 за бажанням містечкової шляхти та Медведівського кляштора до містечка Медведівки завітав інквізитор Стась Ясінський з загоном конфедератів. Почалися жорстокі дознания, конфедерати хапали і тягли до свого стану вродливих жінок та дівчат, конфедерати щоденно збирали панщизну з шинкарів та харч з приїжжих Бака-нів, в селян забирали все майно і скотину, а землі їхні продавали жидам орендарям. Інквізитор Ясінський, за підозрою Медведівського кляштора, звинуватив у справі ухилу від догми католицької церкви отця Іоана Самуй-ловича, любимця козаків, за віком старця, настоятеля Медведівської церкви св. Михайла. отця Аполона Вар-наклія, настоятеля Медведівської церкви Успенія. отця Акімія Башира, настоятеля Медведівської церкви Пре-ображенія, суд відбувся у церкві св. Михайла, звинувачених засуджено на <гмилосердну смерть без пролиття крові". Після меси відбулася конфіскація майна страт-ців і церковного, а церкви і землі їхні запродані жидам в оренду.
...В началі вересня 1766, інквізитори уніати, при підтримці збройних загонів Паців-конфедератчиків, щоб зломити Миколаївський і Мотронівський монастирі до возєднання з Папою, почали ганебне насильство над ігуменом Миколаївського монастиря Вісаріоном. Отець Ві-саріон, зхвачений конфедератчиками, був приведений до інквізиторського суду в містечку Медведівка до польського кляштора.
Після жахливих мук, майже безпритомним, підписав згоду на воз’єднання Миколаївського монастиря з католицькою церквою. Відтоді став монастир польським кляштором, прийнявши його догму. Мотронівський монастир, відмовившись ще в 1717 році, при владичестві Чигиринським староством Князем Яном Яблоновським від приєднання до Унії, в той час на домагання уніатів до возєднання чинив шалений опір. Настоятель Мотро-нівського монастиря Ігумен Мелхіседек Значно (1716) Яворський найняв варту сербів 100 осіб. Кошовий запо-рожської січі прислав на захист козацької церкви сотню козаків із полку Смілянського. Перебуваючи під надійним захистом Мелхіседек не явився на визов інквізиторського суду до Медведівського кляштора, уникнув жахливих мук і насильного возєднання монастиря з Унією. Таким чином, між братніми монастирями покінчені всякі стосунки, почалося цькування між братією. Тутешнє козацтво незадоволене "зрадою" Ігумена Вісаріона, почало гоніння Вісаріона, а заодно і всю братію Миколаївського монастиря.
Отаман Шелест отаборившись в Холоднім Яру, що не вдалі від св. Мотрени, об'явив X. яр січчю Козацькою, Холодноярська Січ хутко вкрепилася і стала разом неприступною твердинею. В яру побудувались укріплення, в крутих схилах і в глибоких вершинах яру викопані підземні шанці довжиною в верству, перекриті ходи, зєднан-ня, наладжено виробництво зброї та пороху. Все це також перечило інквізіторам-уніатам, силою подіяти проти чинимого опору проти них ігуменом Мотренівського монастиря.
Під час інквизиції і свавілля Паців, конфедератчиків в тутешньому краї: містечках, селах, хуторах, лишились лише шляхтичі, жиди орендарі, шинкарі, лавники. Всі обездолені хто тільки зміг передвигатися: старі й малі, чоловіки й жінки залишили домівки подалися до Холод-ноярської Січі. Ті, що проживали біля берегів Тясмину в затясменські ліси, де також утворилася Тясминська Січ.
Наприкінці квітня 1767 року в дремучих лісах, що на лівім березі річки Тясмин, від села Ясківці, і вниз аж за Чигирин, у селі Чаплище, збіглись більше восьми тисяч втікачів, з яких під урядом козака І. Вусача утворилася Друга Тясминська Січ.
Тясминська Січ, хоч і не мала такої природної кріпос-ти, якою був Холодний Яр, побудувала в потайниках тясминських нетрів великі кузні, де виготовлялася зброя, селітра, поташ, порох. В двох верстах від села Подорожнього, в Чаплинських (с. Чаплище) болотах між болотом Пухальщиною і Должком, в дремучім сосновім та дубовому лісі січовики побудували тайні кузні, в яких виготовлялися навіть гармати. Гаківниці, легкі мушкети, пістолі. Цигани, серби, та жиди, ковалі ремісники виготовляли козацькі шаблі, палаші і прості кінна-ті ножі в похідних кузнях. Майже кожен тясминський січовик був озброєний мушкетом або пістолем, шаблею або ножем. Кістяком Тясминської січі: 1200 козаків, шабельних— кінних 900, пішмих 300. Селян здібних до зброї 1800. Міщан — ремісників 80, циган — сербів — 300.
Для залучення загонів Хол. Яру та загонів Тясминської січі в Травні місяці року 1767, в рибальській церкві хутора Ясківці, у самісінськім березі Тясмина відбулася Чорна рада. Отамани загонів: І. Вусач, Артем Куди-Яр, Роман Золовський від сербів, Бромир від міщан з одної сторони, Йосип Шелест, Іван Назаренко, Панас Воронич з другої. Вирішили захопити містечко Медведівку і з'єднатися, на тій Раді одностайно назначили атаманом усіх Йосипа Шелеста.
В кінці травня в день середа, року 1767, загони Тяс-минських Луговиків облягли' містечко Медведівку, всі шляхи і підступи до нього було перекрито. Володарці замку, княгині Ольгині Яблуновській Дамковецькій надіслано писані пункти: не чинити борони, видати уніатського суддця Ясінського, старосту містечка пана Хто-менка, польського підкомісара Аготіна, каноніка Збарж-ського, осавулів і коменданта замку Зарицького.
Гарнізону реєстровиків, загону конфедератчиків та варті інквізитора на майдані містечка зложити зброю'і чекати нас.
За ослушання вся кара впаде на голови онних упо-м’янутих.
На ультиматум володарка містечка відповіла зухвало: "Сто дяблів кожному в курдюк холопський1
Банити прокляті, побачите бажані скуткиї
Лайдаки, пся крев гайдамацькаІ На диби1
На палії На шибениці всеньких!..
Віват панове1 До лави1 До звитяги1
На Бога панове!"
Під удари дзвонів всіх церквів в містечку в неділю вранці 1767, під владою княгині О. Яблуновської, гарнізон, і окремі загони кинулись на Тясменських Луговиків. Бій почався за містечком на полі у старовинної могили, реєстровці тіснили луговиків на захід до жидівського кладовища, ті навмисне відходили туди. Не збагнувши того, комендант Зарицький, одержавши наказ Княгині шаблями знищувати до єдиного чоловіка/ відірвавшися, окремим, загоном увігнався в саме кладовище, а з глибоких вузвозів з чотирьох сторін кладовища на загін Хоробрих вдарило сотні влучних пострілів. Весь загін там же загинув, лишивши Луговинам коней і зброю. Княгиня без кіноти повернула назад до містечка, в ті хвилини заявився Страшний козак Максим з загоном запорож-ських козаків, які виїхали з Мотренівського монастиря на підмогу луговинам. Запорожці, порубав оборонців містечка, зненацька скочили до міста і впритул встріли відступаючий загін Княгині. В княжнім стані місцеві козаки впізнали Страшного козака. Хто-то чи навмисне, зля-ку, закричав несамовито: Страшний Максимі Від того слова стійні ряди замкового гарнізону затремтіли, побігли на всі боки, шукаючи порятунку, та було пізно. Ніхто і ніщо не врятувало приречених на загибель. Небіжчицю княгиню, царство її душі небесне, тамо заарканили. Старшину Хтоменка живцем схопили. Решту страха-мо посікли. За запорожцями в містечко повалили валками холодноярці, луговики. В містечку знялась пальба ружейна, дитячий та жіночий вереск. До другого дня не вщухали пісні захмелівших козаків. Це було в день недільний, 26 травня, 1767 року. 27 травня, в понеділок, року 1767, в містечку Медведівка відновилася служба Божія по всіх церквах.