Лоцман

Трублаїні Микола

І

Одного сонячного дня, коли після тривалого шторму море почало втихомирюватися, повз зовнішній берег острова Довгого проходив катер прикордонної охорони "Стріла". Катер відбував черговий охоронний рейс на ділянці своєї застави. Командир катера лейтенант Клим Чубук оглядав у бінокль морський обрій, шукаючи там рибальських шаланд, щоб перевірити їх перепустки на вихід у море. Моторист комсомолець-боєць Дмитро П'ятниця пильнував мотора, але час від часу підіймався над своїм місцем і кидав погляди на острів, що вабив око білим піщаним пляжем і зеленим килимом трав.

Хороше на цьому острові в ясний сонячний день. З моря на піщаний пляж ліниво накочуються хвилі, а на другому березі, у затоці, вода ледве хвилюється. Через вузьку протоку, що відокремлює острів від довгої піщаної коси, котяться спінені хвилі,— то прибій стикається з течією, яка намагається вийти з затоки у море, і перемагає її, створюючи численні водокрути, пінячись над підводним камінням. Колись тут від суходолу виступала в море, кілометрів на сім, довга коса, потім повертала ліворуч і тяглася паралельно берегові кілометрів із сорок. З часом море прорвало ту косу майже під самим суходолом, з'єдналося з затокою і створило довгий вузький острів, який і дістав назву Довгого. Він невисоко здіймається над водою, але приваблює зір зеленими барвами, бо весь вкритий густою травою, очеретами та невеличкими кущами. В тих кущах селилось безліч пташок, а під кущами рили собі нори лисиці, яких принаджували сюди крилаті сусіди.

Іноді на Довгому острові ставали табором рибалки, влітку туди переводили на випас худобу, що знаходила на острові буйну пашу і перебувала там, під доглядом пастухів, кілька місяців. Загалом же Довгий острів був безлюдний, особливо його південно-західна частина поблизу "Чортової пастки", як називалася мілка, завжди збурена протока, що нею тільки в найтихішу погоду відважувалися проходити сміливці на рибальських шаландах.

"Стріла" йшла саме недалеко від "Чортової пастки", коли увагу моториста привернула чорна плямка на спіненій поверхні протоки. Наче якийсь птах сів там на воду і, замість перелітати, намагався перепливти протоку. Можливо, то несло якийсь перекинутий догори дном човник, але Дмитрові здавалося, ніби чорна плямка прямує через протоку в море. Це було неможливо, бо він знав, що через протоку заходить морська течія, яка все плавуче несе за собою в бухту. П'ятниця звернувся до лейтенанта:

— Товаришу командир, що то ондечки в "Чортовій пастці" бовтається?

Чубук обернувся і глянув туди в бінокль. З півхвилини він уважно спостерігав, а потім скомандував:

— Ліво стерно! Ближче до берега триматися! Прямувати до протоки!

Катер став наближатися до острова. Одночасно чорна плямка вискочила з протоки, і тепер бійці могли без біноклів розгледіти маленький рибальський каючок[1] і людину, що веслувала на ньому. Той, хто плив каючком, мусив мати неабияку вправність і сміливість, щоб перебратися через збурену "Чортову пастку".

Коли "Стріла" підійшла до каюка, лейтенант побачив перед собою хлопця років сімнадцяти, в солом'яному брилі з широкими крисами, в синій тоненькій сорочці й білих полотняних штанах. На грудях у нього червонів кімовський значок. Обличчя юнака здалося лейтенантові знайомим. Він уже десь бачив його, але не міг пригадати, де саме.

— Здрастуйте! — поздоровкався хлопець з прикордонниками і витяг весла, зважаючи на те, що катер зупинився.

— Здрастуйте,— відказав лейтенант і помітив, що хлопець кивнув головою мотористові П'ятниці, наче старому знайомому.

— Ви що тут робите? — спитав Чубук.

— Худобу пасу.

Лейтенант хотів посміхнутися, але стримав себе і, зберігаючи серйозний вираз обличчя, допитувався:

— Яка ж тут у вас на морі худоба?

Хлопець засміявся і, показуючи рукою на острів, відповів:

— Не тут, а он там, на березі, на острові.

Тепер лейтенант пригадав, де бачив цього хлопця. Це було на останній районній конференції комсомолу. Чубук і П'ятниця ходили вітати конференцію від своєї частини. Там їх обрали до президії, і моторист сидів саме біля цього юнака, а потім розповідав, що то пастух з Красносільської рибальської артілі. Прізвища хлопця лейтенант не знав, але тепер спитав його:

— Як вас, товаришу, звати?

— Федір Остапчук,— відповів хлопчик.

— Так чого ж ви, товаришу Остапчук, тут на своєму кориті фокуси виробляєте? Чи вам жити набридло, що вигадали через "Чортову пастку" перепливати?

— Товаришу командир, це не так небезпечно, як думають. Розповідають, колись жили два старих рибалки, які в усяку погоду проходили на шаландах і каюках через цю протоку. І тепер є такі, що проходять через неї, коли в морі штиль. Вони, правда, лише з моря за течією заходять, а назад проти течії не можуть. Я вже з місяць тут практикуюсь. Одного разу мій каюк таки перекинуло, але я вчепився за нього, і нас щасливо винесло в бухту. Тепер виміряв там глибину і, коли хочете, можу вашу "Стрілу" хоч зараз провести.

— Дякую, але краще не треба,— відказав лейтенант.— А якщо ви справді викрили таємницю цієї пастки, то приїжджайте до нас на заставу і там поговоримо з нашим начальником.

— Добре, у мене скоро вихідний.

— Чудово! До побачення, товаришу Остапчук! Тільки будьте обережні. А може, ми візьмемо ваш каючок на буксир?

— Ні, зараз я вам покажу, як проходити "Чортову пастку". Звідси і гребти не треба, тільки стернуй. Сама течія винесе.

Прикордонники розпрощались з пастухом. "Стріла" дуже повільна пішла морем, а каючок рушив у протоку. Спочатку Федь гріб, а потім кинув весла і перейшов на стерно. Каюк все ближче й ближче підносило до спінених водокрутів, він уже мчав з швидкістю п'ять-шість метрів на секунду. Ось він на краю білої смуги, стрибнув туди, підскочив, наче на гребені якоїсь хвилі, закрутився, повернувся кормою вперед, знов обернувся, пішов як слід, і біла піна зрівнялася з його бортами.

Прикордонники напружено спостерігали за каюком. Лейтенант припав до бінокля і не зводив очей з протоки. Та ось він побачив, як каюк щасливо винесло через "Чортову пастку", і Федько Остапчук у безпеці.

— Сміливий хлопчина,— промовив сам до себе лейтенант; потім наказав зробити півколо і прискореним ходом продовжувати сторожовий рейс.

II

Надходив вечір. Золотилось на заході море, спадала спека, летіли чайки з моря до острова. Натрудивши ноги за день, лежали у траві корови і ліниво жували жуйку. Шумів прибій, то приносячи на берег пісок, дрібне каміння і черепашки, то забираючи їх назад. На горбку над морем, біля маленького куреня з очерету, сидів Федь, збираючись вечеряти. У однієї корови було маленьке теля, і хлопець двічі на день доїв її, маючи досить молока. Крім молока, його постійною стравою була риба, яку він ловив у бухті. Найчастіше це була камбала, яку особливо полюбляв пастух, витрачаючи чимало часу на лови цього підводного мешканця, що часто заривається в пісок.

Остапчук пас артільну череду на Довгому острові друге літо. Кілометрів за п'ять-шість далі паслася череда сусіднього колгоспу. Іноді пастухи сходилися і проводили якийсь час разом, а потім знову разходилися, вишукуючи для своєї худоби краще пасовище. Ось уже кілька днів Федь був сам один, навіть не помічаючи диму вдалині, що звичайно свідчило про близьке перебування пастуха-сусіди.

Згадавши про сусіду, Федь провів поглядом у далечінь понад кущами, шукаючи димок. Але димку не помітив, зате увагу привернула дивна поведінка птиць за півкілометра від нього. Там майже над самим берегом росли густі кущі, даючи притулок численним птахам, які полюбляли гніздитися серед них. Саме в цей час над кущами знялося кілька десятків птахів і, наче кимось злякані, закружляли в повітрі. Минула хвилина, і знов угору злетіло кілька чайок, жалібно скиглячи. Здавалось, хтось виганяв їх відтіля. "Невже лисиці?" — подумав Федь і вирішив підійти ближче, подивитися.

Проте поки він дійшов до кущів, більшість птиць заспокоїлися і знов знизилися, ховаючись у своїх гніздах або біля них. Лише три-чотири чайки ще літали, виказуючи місце, де був звір, який їх налякав. Певний, що то лисиця, Федь обережно пролазив крізь кущі, наближаючись до того місця.

Наближався повільно, завмираючи після кожного кроку і намагаючись додержувати абсолютної тиші.

Раптом кілька птиць піднялися зовсім близько, і хлопець скам'янів. Напружено прислухаючись, він дивився поперед себе, туди, відкіля вилетіли чайки. Між кущами тяглася смужка болота, поросла очеретом. Федь почув шелест очерету, побачив, як заколихалися високі стебла, і помітив людину. Хлопець здивовано звів брови. Хто міг тут лазити і чого?

Незнайомець розгорнув руками очерет, виліз з болота, подивився на свої закаляні черевики і штани, підвів голову і опинився віч-на-віч з пастухом. В першу мить в очах незнайомого майнув переляк; він випростався, зиркнув навколо, але, нікого більше не помітивши, сунув руку в кишеню і суворо подивився на юнака. Федько мовчав; він уперше бачив цього чоловіка.

— Ти хто такий? — спитав незнайомець.

— Пастух.

— А що тут робиш?

— Гнізда шукаю,— сам не знаючи чому, збрехав Федь.

— А де твої товариші?

— Товариші,— хлопець відчував підозру до незнайомця і не знав, що відповісти. "Що це за чоловік, чого він одразу до нього з запитаннями присікався, і навіщо йому знати, чи є хтось поблизу?" Федь знав, що ближче, як за шість-сім кілометрів жодної людини, крім них, не було, але сказати про це незнайомцеві не одважувався. Може, безпечніше, коли підозрілий чоловік думатиме, що близько ще є люди.

— Ти сам? — допитувався незнайомий.

— Та ні... там є хлопці...— і Федір махнув рукою в напрямку до свого куреня.

— Багато там вас?

— Та хватить...— невиразно відповів пастух.

— Скільки?

— Ще троє. А там, з того берега, в бухті, рибалки...

Незнайомий помовчав, пильно дивлячись на юнака, посопів носом і врешті сказав:

— Ану, веди мене до них.

Федько повернувся і мовчки пішов між кущами, думаючи, як йому вивернутися з незручного становища, в яке він потрапить, коли приведе незнайомця до порожнього куреня. Той мовчки йшов за ним.

Та пастухові не довелося нічого вигадувати. Тільки ступив він кілька кроків, як відчув сильний, болючий удар по голові. Хлопець хотів обернутися, але за тим ударом відчув другий, третій і, втрачаючи свідомість, підігнувши коліна, впав під кущем болотяної лози.

III

Високо в небі мерехтіли зорі, віддалене цвірчання коників гармонійно доповнювало жаб'ячий стогін на острівних болотах, тоненько дзвенів комар, і все це вирівнювалося на рівному шумі морського прибою.

1 2 3