Ригорович

Анатолій Дімаров

І

Ніде не бувають люди такими залежними од начальства місцевого, як на селі. У місті що, в місті вік проживеш, голову районної адміністрації жодного разу не вгледиш. І тобі байдужісінько, який він із себе. Добрий чи злий, скупий або щедрий. Навіть якщо припече, коли кров з носа треба побачитись, то легше зустрітися з привидом, аніж з головою.

Бо ти для нього — хамса. Тюлька бочкова, що продається по десятку штук на копійку. Пилюка, яку він струшує з себе після чергового заходу.

Він про тебе якщо і згадає, то хіба що на свято або перед виборами. Отоді й озоветься листівкою (за твій же рахунок), в якій ти й шановний, і дорогий, і без тебе він і кроку ступити не може. Бо він тебе так любить, що й ночі не спить — тільки про твій добробут і дбає.

Одержували? Читали? Розчулювались? Складали докупи — хоч стіни обклеюй замість шпалер.

І майже в кожній — обов'язкове запрошення: заходьте на раду — розраду, ми завжди вас раді зустріти. Прийняти в обійми гарячі.

Хоч раз зайти спробували?

Ваше щастя, якщо не пробували.

Місяць, рік уб'єте — не прорветесь! Крізь залізобетонний заслон намуштрованих церберів. Так закрутять, так заморочать вам голову, що ви й білому світові не будете раді.

Тож лишається хіба що тішитись у думці, що ви із своєю бідою незалежні од голови. Що ви скнієте самі по собі, а він десь у четвертому вимірі — сам по собі.

А в селі? У селі о-го-го! У селі про тебе знають більше, ніж твоя рідна жінка. І коли ти чарку випив, і коли до молодиці моргнув. У селі ти наче рентгеном просвічений. Вдягнеш нові підштаники — і то голові донесуть. Що ти для чогось в підштаники ті нарядився, на роботу виходячи.

Все знає про всіх голова. І кожне все знає про голову. Бо інакше не проживеш. Бо кожен твій крок од ласки сільського начальства залежить. Бо ти отією ласкою-неласкою, мов павутинням, обплутаний.

Тож не дивно, що поява нового голови у селі — подія масштабу космічного.

II

Цього теж привезли як кота у мішку. Як усіх попередніх привозили. Немов з інкубатора. Спеціально спорудженого: голів колгоспів висиджувати.

Витрусили прямо на зборах: хто за? хто проти? Тих, хто "проти", і рахувати не стали. Та їх, вважайте, що й не було. Проголосуй лишень проти — потім руку кусатимеш. Оту, що здуру підняв.

Сват із райкому, щоправда, перед тим, як голосувати, представив. Солов'єм розливався. І такий, і сякий, і замалим медом не мазаний. Вчений: академію щойно скінчив. І кришталево чистий: красти не буде. Ще і в рот — жодної краплі спиртного. Оцей уже точно ваш колгосп на ноги поставить!

Люди вірили не вірили — більш приглядалися. Що воно за диво таке, що не п'є і не краде.

Що скінчив академію щойно, одразу ж не повірили. Молоде, аж зелене, та ще й нежонате. (Це — жіночки, у яких доні на виданні). Ще й красивий мов намальований. (Це, звісно, дівчата). Ну, що горілки до рота не бере, то ви нам казочок не розказуйте! Горілку тільки гуси не п'ють. (Це вже дядьки). Несолідний якийсь, несолідний. Он у сусідів — ото голова! Вже і в машину не влазить! (Це — парторг з агрономом). Нічого, побуде — то вилюдніє. (Це — комірник. У якого вже й півкабанчика налаштовано представникові з райкому).

Ну, проголосували, обрали, поплескали в долоні, голову нового вітаючи. Та й стали розходитись.

І розмов було, розмов — до самого ранку.

III

Ох і шпарко ж заходивсь хазяйнувати новий голова!

Спершу взявся дисципліну наводити.

У селі як. У селі ще відтоді, коли гуртове-чортове заводили та у шию до спільного турили, люди звикли працювати з-під батога. Щоранку бригадири двори обгавкували, женучи на колгоспщину-панщину. Доки намотаються, доки начухаються — півдня і збіжить. Та ще й роблять як мокре горить. Вродить не вродить — спершу державі, до пельки її ненаситної, потім — під урожай наступного року, потім — фураж для худоби, а що лишиться — те уже людям. На трудодні пустопорожні.

То й жили в основному з присадибних городів. Та хазяйства домашнього. Сіяли навіть і озимі та ярі — такі врожаї вмудрялись збирати, що куди тій Європі!

То новий голова думав-гадав та й надумався, як людей на роботу скликати.

Рано-вранці, ще й півні дрімали, сів з баяном до "бобика", міліціонера дільничного за руль посадивши, та й покотив вздовж села, на баяні наярюючи. Ще й на повний голос ним же складену пісню співаючи. Голос мав сатанюра, хоч народного артиста присвоюй.

Гей, просинайтеся, добрії люди,

Годі відлежувать сраки,

Як у колгоспі хліба не буде,

Всім нам свистітимуть раки!

Голова реве грамофоном, міліціонер щосили підспівує, ще й сигналом підігрує, фари рвуть темряву — усеньке село у двори повискакувало.

А згодом завелися і підголоски: парторг, агроном і зоотехнік. Голоси оцих трьох не дуже, але — стараються. Мертвого збудять.

І пішов поголос по всьому району: як новий голова людей на роботу скликає.

Докотилось і до першого. Що мав прізвище Пасічник. Завжди був насуплений та невдоволений, наче його день і ніч бджоли кусали.

Якось пізно ввечері вийшов з райкому (засидівся, ждучи дзвінка керівного з області), а з сусіднього закладу, де торгували пивом на розлив і на винос, вискочив один з пиворізів та до постаменту вождя революції, що перед райкомом стояв, і пристроївся.

— Ти що робиш, негіднику?

— А ти хто такий?

— Я Пасічник!

— А мені меду не треба...

Другого ж дня установу оту симпатичну зрили бульдозером. Щоб не обсцикали вождя революції. А завідувачеві райторгвідділом припаяли строгача з попередженням.

Так отой секретар, якого й тіні боялися, поцікавився:

— Піснями на роботу зганяєш?.. Ну, співай-співай, подивимося, що восени заспіваєш... Озимину пересіяв?

Вимерзла озимина до ноги в усьому районі. Надійшла строга команда: зорати і пересіяти.

Він і зорав, і пересіяв, чи не перший в районі, а отой лан, що западав у долину лісом захищений, поради старих людей послухавшись, вирішив на свій ризик і страх не чіпати.

І вродила там озимина на диво. По п'ятдесят центнерів з гектара.

На бюро райкому їхав — солов'ї в серці витьохкували.

У приймальній сиділи голови колгоспів. Нічого хорошого од виклику в райком не чекаючи.

— О! А тебе для чого покликали?

— Слухати будуть.

— Теж соловейко знайшовся: його будуть слухати! Ї...ти тебе будуть, а не слухати!

І як у воду дивилися: вліпили сувору догану.

— За віщо? — ошелешено мекнув.

— За те, що не виконав директиви райкому,— пояснили йому популярно.— Яка команда була? Зорати і пересіяти... Кожен як стане директиви порушувати, знаєш куди докотитися можна?

Вийшов з райкому з першою на носі зарубкою.

IV

Друга зарубка появилася пізніше. Коли почали збирати врожай. Гаряча пора, кожна година в рахунок, кожну зернину намагався вивезти з поля, а люди, вже звиклі до концерту щоденного, знову взялись за старе: спершу своє попорають, а тоді вже на колгоспне біжать.

Та ще й самогонка, будь вона проклята! То один попідтинню валяється, то другий, а вранці вийде до трактора чи до комбайна, то й трактор-комбайн кривуляють, як п'яні. Один селом як проїхався — паркани як корова язиком злизала.

І на всі лайки-нагінки відповідь одна й та ж:

— А за що надривать собі жили? За оті грами нещасні?

Обіцяв дати по кілограмові на трудодень — не вірили.

Та й як було в те повірити, коли обіцянками-цяцянками їх весь вік годували!

"Видам аванс! — вирішив згарячу.— По півкіла на трудодень!"

О, люди тут веселіше заворушились-забігали. Кожен з мішком один поперед одного. І на роботу стали справніше виходити. І пить стали менше. Навіть віялки загули на току веселіше. Не кажучи вже про трактори та комбайни.

Не встиг і порадуватись — прикотив прокурор:

— Хто дозволив святу заповідь порушувати?.. Будем судити!

— Ну й судіть!.. А люди голодні робити не хочуть. Скотина й та негодована стане.

Прокуророві все те — мимо вуха. У прокурора один закон: карати й не милувати.

Поїхав злий, наче шершень. Що, по-перше, таки й справді державним злочином пахло (хліб роздав, не виконавши першу заповідь!), а по-друге, не пообідав. Бо інші голови як? Інші голови, як тільки прокурор появиться,— морг кому слід. І не встигнуть поговорити, як голова гостя дорогого замалим не попідручки бере: закусити, чим колгоспний бозя послав.

А цей? Навіть не поцікавився, обідав прокурор чи не обідав. Люди, бач, у нього голодні... А прокурор хто — не людина?

І машина порожня як скажена підскакувала. Злості йому додавала.

"Розсобачились!.. Карати й не милувати!.."

Цього разу поїхав на виклик терміновий в райком — солов'ї в душі не витьохкували.

Ну й молотили — ледь не виключили з партії.

— Та ти хоч розумієш, на що замахнувся? — суворо допитувались.

Зрозумів. Одержавши строгача з попередженням.

Ще одна зарубка на носі.

Протягом кількох років назбирав тих зарубок — місця живого не вистачало б. Коли б мав носа кирпатого.

То за те, що здумав корів поміняти. Що давали молока менше, ніж кози. Спродав цих, що тільки харчі переводили, сентименталок завів: дійки до землі одвисають, по відру молока за кожним надоєм дають. Порахували корів у районі: ґвалт! каравул! Зменшив удвічі поголів'я худоби! Проти запланованого, в усіх звітах записаного. Про те, що молока став більше давати, і слухать не стали.

Догану!

З людьми порадившись, скоротив площу озимих, сортовими травами засіяв, зібрав, змолотив, наміняв стільки пшениці, що вистачило з головою і державі, й собі,— знову в усі дзвони ударили: весь район підвів, потягнув звітну цифру донизу.

Догана!

Змотався до Києва, домовився з овочевою базою, сортовими помідорами засадив десять гектарів — не дали і врожай зібрати. Виставили заслін міліцейський, машини київські назад завернули — погнили помідори!

І знову ж — догана!

Єдине втішало: з кожним роком отих зарубок на носі ставало все менше й менше.

Розумнішав. Пізнавав велику ту істину, що без вказівки начальства — жодного кроку.

V

А він-таки й справді приїхав до села нежонатий.

Хоч не можна сказати, що в нього дівчат не було.

Були фотомоделі, були, як же без цього! Одна із них навіть труїтися пробувала: півкухля валер'янки хильнула. За всі студентські роки одіспалася.

Жодній не вдалося його присушити.

А на п'ятому курсі заварилось таке, що хоч святих з академії тої винось. Прямо як за Шекспіром. "Ромео й Джульєтта".

Йому вже пішов двадцять п'ятий, а їй ледь сповнилось двадцять.

1 2 3