Любов Яновська
НА СІНОЖАТІ
ЖАРТ НА ОДНУ ДІЮ
ДІЄВІ ЛЮДИ:
П р и к а ж ч и к – Йосип Іванович.
П р і с ь к а – дівка строкова.
Г а л я – дівка строкова
Тетяна – мати її.
М а к с и м – парубок строковий.
О п а н а с – батько Максимів.
Строкові: дівчата, парубки, чоловіки.
Староста, поняті, селяни.
Діється за наших часів.
ЯВА 1
Сіножать. Дівчата співають петрівчаних пісень, гребуть сіно. Прикажчик сидить на сіні ліворуч; праворуч, за лаштунками, парубки.
Дівчата (співають).
Та маленька нічка, —
Та петрівочка, —
Та не виспалася наша дівочка;
Цілу ніч не спала — по горі ходила,
По горі ходила — віночки робила.
Ой віночку білий та білесенький!
Та й до личенька та рівнесенький!
Ой віночку барвий та рожевий квіт, —
Ой чи було літо, а чи самий цвіт.
Ой чи було літо, а чи не було, —
Чогось воно мені не докучило.
П р и к а ж ч и к. Ануте, моторніше! Бачите, де сонце? Я піду до косарів, а ви тут не гуляйте; щоб скінчили гребовицю, поки повернуся. (Встає).
Д і в к а. І хто б там гуляв?
П р і с ь к а. Ідіть, ідіть, дядечку, — я за вас доглядатиму.
П р и к а ж ч и к. Доглядай тільки свого язика, то й робота буде.
П р і с ь к а. (перестає гребти). І таке, їй же Богу, вигадають: "доглядай свого язика"; неначе він заважає!.. Я ж за його грошей не беру: дурнісінько працює.
П р и к а ж ч и к. О! Тебе тільки зачепи! Греби вже, греби... (Надходить праворуч до парубків, що за лаштунками). Максиме!
М а к с и м (за лаштунками). Га?
П р и к а ж ч и к. Повертайся проворніше, а не "га".
П р і с ь к а. Адже ж він, дядечку, робить!
П р и к а ж ч и к. Я до тебе балакаю? Роби своє діло, та не тич носа до чужого проса. (До парубків). Максиме!
М а к с и м. Га?
П р и к а ж ч и к. Не гакай, щоб тебе гаком за ребра зачепило! Твоя копиця зразу перекинеться.
П р і с ь к а. Адже ж, дядечку, копиця рівна.
П р и к а ж ч и к. "Рі-вна!.." На тебе скидається.
П р і с ь к а. Якби-то на мене! Я — наче та тополя: рівна, гінка та висока.
П р и к а ж ч и к. Греби вже..,
П р і с ь к а (перестає знову гребти). Дядечку, адже я краща за Галину?
П р и к а ж ч и к. Відчепися. (До парубків). Максиме! Чуєш ти, ледащо, лежебоко, поправ копицю!
М а к с и м. Де?
П р и к а ж ч и к. Повилазило? Перша од краю. Поправ зразу, бо я тебе таки к бісовому батькові прожену.
П р і с ь к а. Дядечку, а дядечку! Вже час вам і до косарів іти, та й до Галі... гм... гм... довідатись...
П р и к а ж ч и к. А тобі зась! Я й сам знаю, куди мені йти.
П р і с ь к а. Не гнівайтеся-бо, дядечку! їй же Богу, я думала, що той "ледащо", "лежебока" — Максим отой — вам і памороки забив. І... проклятий-таки парубок: наче навмисне дратує: то копицю криво складе, то з Галиною забалакається...
Дівчата регочуться.
П р и к а ж ч и к (до дівчат). А ви, сороки, чого зуби скалите? Ось явам...
ЯВА 2
Ті ж і дядько строковий.
За лаштунками співають косарі:
Вийшли в поле косарі
Косить ранком, на зорі.
Ой нуте, косарі і т. ін.
Д я д ь к о. Де звелите, Йосипе Івановичу, займати постаті?
П р и к а ж ч и к. Зараз покажу. (Йде). Через тих собачих дівок завжди час згаїш: роботи катма, а балачок і на віз не вбереш.
ЯВА З
Дівчата самі.
П р і с ь к а (крадеться за прикажчиком, передражнює його, як він шкандибає, потім до дівчат). Тю-у, шалений! Чи ба, як пошкандибав? Вже зник за могилою. Кидаймо, сестрички, гребти, даймо сердешним грабелькам спочити. (Шпурляє свої граблі). Отут, мої голуб'ята, на свіжому сінці полежте!
Дівчата. Ай справді! (Кидають граблі).
П р і с ь к а (до парубків). Хлопці-хлоп'ята, малі жабенята, кидайте й ви свої вила та йдіть до гурту.
П а р у б к и (за коном).
Туман яром котиться,
Хлопцям гулять хочеться,
Ой лихо, лихо не біда,
Хлопцям гулять хочеться.
Виходять на кін.
ЯВА 4
Дівчата та парубки.
П р і с ь к а. А Максим де?
Парубок 1-й. Зостався докладати копицю — боїться Йосипа.
П р і с ь к а. От дурний! Максиме, йди зразу, бо, їй же Богу, вилаю... (Йде до Максима).
ЯВА 5
Без Пріськи.
Дівка 1-а. Та й боїться ж Максим того Йосипа!
Парубок 1-й. А спитать чого?
Дівка 1-а. Щоб не прогнав.
Парубок. Кат його не візьме — батько багатий.
Дівка 1-а. А Галя? Він-бо без неї й не дихне.
Парубок 1-й. А де це Галя, справді?
Дівка 1-а. Йосип навмисне одрізнив од гурту: послав пшеницю мити.
Парубок 1-й. Та й засіла вона йому в печінки...
Дівка 2-а. Кумедія з ним, та й годі. Вчора ми вечеряємо, а Йосип став на дверях, обіперся об одвірок та як витріщиться на Галю... Ми трохи, братця, галушками не подавились від реготу... Одно дивиться, одно дивиться, ані змигне.
Парубок 1-й. А Галя що?
Дівка 2-а. Довго не примічала, а потім як бликне на його, та як пошпурить ложкою! Реготу на всю кухню...
ЯВА 6
Ті ж, П р і с ь к а, Максим.
П р і с ь к а (показує на Максима). Ледве притягла.
М а к с и м. Забажалося мене побачить?
Дівка 1-а. Авжеж, як торішнього снігу.
Дівка 2-а. І охота тобі потурати отій рудій собаці. Та, бувши гобою, я йому б досі очі заплювала.
М а к с и м. Прожене, катюга!
П р і с ь к а. То що, як прожене? Невже тобі страшно залишити Галю з отим клишоногим? Та хай він перед нею барвінком постелеться, хай у оксамит одягнеться — вона однаково на його наплює. Велике цабе, як прикажчик, — такий самісінький наймит, як і ми! Тільки й різниці, що ми хороші, а в його гроші! (До Максима). Та чого ти так почервонів? Чи ба, як рак печений! Біжіть, дівчата, та зачерпніть хоч у шапку води — злиймо йому вид, щоб не палав так дуже...
Дівчата біжать по тикву, обливають Максима — той борониться.
П р і с ь к а (починає співати, за нею весь гурт).
Ой знати, знати, хто кого любе:
Стисне до серденька, ще й приголубе. (Двічі).
Ой знати, знати, в кого єсть дочки:
Втоптані стежечки через садочки. (Двічі).
Ом знати, знати, хто нежонатий:
Білеє личенько, як в паненяти. (Двічі).
Ой знати, знати, хто оженився:
Скорчився, зморщився, ще й зажурився. (Двічі).
ЯВА 7
Ті ж і Г а л я.
П р і с ь к а. Вже вправилася?
Г а л я. Дві четверті пшениці переточила і змила.
П р і с ь к а. Гаразд, що й поспішилася, бо тут як заходився Максим журитись за тобою, а Йосип і собі, так ми вже хотіли за попом бігти...
Г а л я. Ти вже як зверзеш, то й купи не держиться. (До всіх дівок). Чому це ви не гребете?
П р і с ь к а. Триваємо, серденько, дощу, щоб сіно одійшло.
П а р у б о к. А то воно, бач, так посохло, як серце Максимове од кохання.
Г а л я (бере граблі). Нумо гребти...
Дівка 1-а. Тьху... яка робоча!
Г а л я. Йосип лаятиме.
П р і с ь к а. А ми його...
Парубок 1-й. Він нас у вічі, а ми його за очі.
П р і с ь к а. Ану його к бісу, самого Йосипа, заспіваймо краще. (Починає співать, за нею дівчата.).
Ой мати, мати, ой час теє жито жати,
Ой час теє жито жати, ой час мене заміж дати.
За лаштунками голос Йосипа. Гей, цап проклятий, не бачиш хіба, що коні у вівсі?
Дівчата та парубки кидаються до роботи.
ЯВА 8
Дівчата та Й о с и п.
П р и к а ж ч и к. Оце ви стільки нагребли?
П р і с ь к а. Хіба, дядечку, мало?
П р и к а ж ч и к. А бодай би ви тим хлібом подавилися, що так заробляєте!..
П р і с ь к а. Егеж! Учора я й так трохи не подавилася, спасибі вам, черствим хлібом, — Галя буханцями в спину ледве обрятувала.
П р и к а ж ч и к. Та вам, лежебокам, дармоїдам, не то черствого хліба — остюків шкода!
П р і с ь к а. Хіба ми, дядечку, справді мало нагребли? А ми ж то хотіли вам так догодити — і на хвилину не спочивали. Попереки поболіли, на рученьках пухирі повиступали, ніженьки потомилися.
П р и к а ж ч и к. Тільки язик не втомився, щоб він тобі задуб! (До Галі). А ти вже тут? Я тобі не велів виходити на гребовицю...
Г а л я. Я пшеницю змила — що б же я у дворі робила?
П р и к а ж ч и к. Як то "що робила"? Хіба в економії мало діла?
П р і с ь к а. Тим-то вона, дядечку, й поспішалася змити пшеницю, що багацько діла.
П р и к а ж ч и к. Не тебе питають! (До Галі), Я тобі заборонив виходити на сіножать, як ти сміла мене не послухати?
Г а л я. І що б я робила в економії?
П р и к а ж ч и к (сердито). "Що робила? що робила?" Сіла б та й сиділа, поки б я не загадав тобі якого іншого діла.
П р і с ь к а. Оце гаразд! Сядьмо ж і ми, сестрички, та посидьмо! (Вклоняється Йосипові). Хай вам Господь посилає щастя та здоров'я, дядечку, за вашу ласку до дівчат.
П р и к а ж ч и к. Мовчи!
П р і с ь к а. Мовчатиму, мовчатиму, тільки й ви, дядечку, вже замовчіть, бо, їй же Богу, обридло слухати, як ви то на Галину, то на Максима нападаєтеся. І за віщо ви їх зненавиділи? Однаково лайкою не розрізните їх, краще пошліть мене до знахарки, то я здобуду вам і одворотного і приворотного зілля, щоб ви не мучилися на цьому світі.
П р и к а ж ч и к. Коли ти, собача дочко, не мовчатимеш, то я тобі оцім ціпком вкорочу твого язика, поганого. Дочекається-таки мій ціпок погуляти по твоїй спині!
П р і с ь к а. Ой ні, дядечку, "бить — купить".
П р и к а ж ч и к (свариться ціпком). Побачимо!
Д і в к а. Вже й сонечко заходить.
П р і с ь к а (співає, за нею дівчата)
Вже сонечко котиться —
Нам додому хочеться;
А ми не йдемо —
Приказу ждемо.
X л о п ц і (за лаштунками). Гу-гу... тю... у-гу!..
Дівчата
Нуте, нуте до межі —
Варенички у діжі.
От нуте робить — 1
Себе не барить. } Двічі.
Нуте, нуте по п'ять —
Вареники киплять,
Ой нуте робить — 1
Себе не барить. ] Двічі.
Не будемо пильнувать,
То тут будем ночувать.
Ой нуте робить — 1
Себе не барить. ] Двічі.
П р и к а ж ч и к. А бодай вам заціпило! Як ви мені увірилися з своїми піснями. (До Галі). Цей вечір ти поженеш корови пасти на лан.
Г а л я (здивовано). Адже сьогодні не моя черга пасти!
П р и к а ж ч и к. То що? Я велю. (До парубків). Максиме! поженеш коней на ставидло. (Йде до парубків).
ЯВА 9
Ті ж, без Йосипа.
П р і с ь к а. Ха-ха-ха! Чуєте, дівчатка? Чуєш, Галю? Тебе посилає на лан, а Максима на ставидло — за три верстви розжене вас. Не милуватиметесь цю нічку, не слухатимете пташок у садочку! Ні, ні...
Д і в к а 1-а. І прирозумів же, як їх розлучити!
Д і в к а 2-а. Ота кривуля за Галею й сонця не бачить. Дивіться, сестрички, де сонечко!
П р і с ь к а.
Час додому, час, час, час...
Ой час і пора.
П а р у б к и. Ой час і пора. (Виходять з вилами на кін і співають, ідучи з дівчатами геть з кону).
ЯВА 10
Йосип та Г а л я.
П р и к а ж ч и к (услід строківцям). Галю, а Галю!
Г а л я (з-за кону).