Малолітній

Андрій Чайковський

Сторінка 15 з 34

Піддала йому одно слово: по доброму, а він зараз повів діло так по мистецьки, що вона сама хотіла вже вірити. Розумна голова, наче у якого комісаря, не то що...

По цій розмові терпів Андрій на великі докори совісти. Він так невинно вуйка посудив, підсував йому такі свинства, а то все було неправда. Не потрібно так поспішав з цим збіжем... Обмовляти —чоловіка безвинно або посуджувати, це гріх, і він собі те добре затямив. З такими прикрими думками він заснув...

VII.

В найблищу неділю вибрались Тучки з Андрієм залубнями до Вербинців, як колись на обзорини.

Тачинські не сподівались таких гостей. Вони цілий час журилися недолею Зосі, та ломили собі голову, якби повести діло, щоб з сього клопоту дитину освобо-дити.

Тучко був веселий, богато жартував і поводився так, начеб нічого не сталося. А це, що було, це така буденна дрібниця, що життя без сього не може обійтися, і не варто про це згадувати.

Тачинські після цего всего, що знали, не могли з дива вийти. Часом лише приходило Тачинському на думку підозріння, чи часом Тучко якого нового шельмовства не задумує... Тачинський був добряга і кож-нього вважав за доброго. Колйж раз прихопив когось на якім поганім вчинку, то вже йому не вірив більше. Але він був для гостей чемний, хоч здержливий. Це завважав Андрій і сказав тестеви на боці:

— Я його невинно посуджував. Все вияснилося, я вам опісля розповім.— Це саме шепнув він і Зосі, і вона зараз повірила і повеселішала. Тепер стали забавлятися весело, а навіть Зося співала, чого вже давно не робила.

Вже пізно в ніч вернули самі Тучки, бо Андрій лишився ще, і мав привести Зосю рано другого дня. Таке піддав йому сам Тучко. Він бажав собі того, щоб Андрій мав час направити його славу.

Тачинський вислухав усе уважно і каже:

— Богу дякувати, що так є, та той Тучко все такий загадочний, що ніхто не збагне, чи він справді так гадає, як говорить, тай робить так, як говорить. Все грає закритими картами, дуже хитрий...

Рано поїхали обоє до Заріча.

У Тучків йшло від того дня життя краще. Тучкова дуже шанувала Зосю з огляду на її поважний стан. Навіть сама приносила їй рано каву до постелі і ключі від шпіхліра і комори від неї перебрала. Обоє намовляли, щоб Андрій що дня, коли є погода, проходжувався з Зосею, бо їй сього треба, щоб не залежувалася та не засиджувалася. Андрій пильнував господарства як свого власного і працював щиро, а вечерами різав січку на переміну з Равром, або виплітав партянки та скручував мотуззя. В такий день сходилися шляхотські дівчата на "вечірки" із сусідства з куделями і пряли пізно в ніч. Це саме робила челядь Тучка і кожне мало призначене, скільки пасем пряжі має віддати. Старша наймичка звивала пряжу на мотовила і числила нитки. Пастушок сідав при печі і присвічував сухими скіпками, від чого в хаті було дуже тепло. Притім дівчата співали, поки Тучко не заснув, а опісля хтось розказував казки.

У кухню заходила і Зося. Вона сідала прруч з другими і пряла, а то і співала враз. Тучкова говорила їй, що вона як шляхтянка і жінка шляхтича, не повинна від шляхти відставати, хоч вони вбогі і не рівня їй.

Такі вечірки Зосі дуже подобалися. Вона такого в дома не бачила, бо в Вербинцях шляхти було мало і жили не разом, а по цілім селу розкинені. Тому і сходитися не було можливо. В Зарічу жила сама шляхта густо побіч себе, а кілька хлопських родин жило цілком окремо на кінці села.

У кухню заходила і Тучкова, а часом заходив і Тучко, коли виспався за дня, і разом забавлявся.

Тачинські навідувались до дочки і побачили, що тепер все поправилося. А коли так, і Зося була вдоволена, то не було потреби на своє господарство спішитися. Може справді Тучко говорить правду і лишить Андрія на своїм? Правду кажучи і Тачинському не дуже хотілося тепер справляти дочці хатньої обстанови на нове господарство, бо це тільки так говориться, що треба ложки і миски, але попри це треба ще багато чого иншого і треба добре калиткою потрясти, щоби купити все, що потрібне. А коли так добре склалося, то не треба, щоби Людвік з хати забирався і Тачинський покинув думку йти до двора і просити за ним.

Справа з хатою пішла в проволоку, хоч Андрій не покидав думки з весною домівство огородити та поправити кришу над стодолою і стайнею.

Зближалася весна і треба було до неї ладиться.

Робота йшла складно і від Тучків виїхали три плуги орати. А вже у хлібороба, як зачнеться весна, то він отямиться аж тоді, як треба сіяти гречку. Відтак по гречці він трохи відпочиває, поки не наспіє пора полоти. За тим йдуть сінокоси та жура про погоду, відтак жнива і т. д. ад поміркує, що день коротший, і що наспіло бабине літо та білою павутиною обмотало стерню і пусті ниви.

Рік був урожайний, видаток добрий. Вуйко продав Андрієве збіжжа і повіз гроші у судовий депозит. Для себе не потручував нічого, бо мовляв, Андрій своєю працею заслужив собі на це, щоб йому і жінці дати, чого їм треба.

На кілька днів перед св. Дмитром вродила Зося гарного хлопця, котрого таки Дмитром охрестили, а Тучко справив такі шумні хрестини свого першого "внука", яких Заріче ще не бачило. Тучко дуже тішився і перед всіми хвалив свого внука, а Андрій запевнився, що коли не йому, то його синкови Тучко залише своє майно.

Тучко знова міркував собі, що таким поведенням приспить справу рахунків вічним сном, що й собака за ними не гавкає. Це, що він за десять років з малолітнього взяв, то може із самих процентів удержувати себе і жінку яких два три роки, хочби навіть нічого не робили. Але Андрій робить напевно за двох наймитів...

Лише, що з малою дитиною в хаті великий клопіт, до чого Тучко не привик. Воно Тучкови дуже докучало, бо дитині ніхто не закаже кричати. Тучко любив по обіді спати, а за той час в хаті мусіло бути тихо. А тут якраз, коли Тучко смачно засне, Дмитрусеви захочеться пробувати сили своїх легких, ну і чорти сон взяли. За це Тучко був дуже злий, але на нікого не можна було за це кричати. Зося старалася на той час виходити з дитиною в кухню. Але Дмитрусеви забаглось часом закричати в ночі, а на ніч до кухні ніяково йти. Тучко проклинав в душі бахура, прислонював вуха периною, аж прів, та воно нічого не помагало, бо він не привик до дитячого плачу, не зжився з цим за молодих літ.

Тучко не виспавшися був злий і почував біль голови. Через це терпів великі муки.

— Я вже довше не видержу,— каже в розпуці до жінки,— від цього бахура я або минуся, або колись зловлю за лабки та викину на двір.

Тучкова також не привична була до дитячого голосіння, але була на це терпеливіша.

— Щож на це порадити? — каже — мені також дитина надоїла, краще би без неї, та годіж нам Зосю з дитиною до кухні між челядь на ніч гнати.

Тучко повзяв зараз якусь розпучливу думку. Він зібрався зараз по цій розмові і пішов до Людвіка.

— Слухай, Людвіку! опорожни мені цю хату, як можеш найскорше.

Людвік думав, що це знова торічня комедія, яку навчив його Равро грати. Та Тучко не привів з собою нікого, щоб на це подивився.

Прошу пана, я ще до тепер не дістав обіцяного кірця пшениці.

Ти хиба оцапів! Коли я тобі обіцював дати корець пшениці?

А через Равра! таж говорив виразно, що коли з хати не вступлюся, то дістану...

Як тобі Равро обіцяв, то най тобі дасть, але не я. Але слухай, тепер я тобі обіцюю і дістанеш певно, але винесися звідси до тижня... Перевезуть тебе моєю фірою.

Не має тепер нігде хати... Є лише місце ри-мара у пана в Вербинцях, колиб я це місце дістав, то би і зараз переволікся до двірської хати...

Постараюся, щоб тебе приймили...

Тучко не любив ставати серед дороги, коли що задумав. Вернувши до дому казав запрягти коні до брички, передягся і поїхав до двора у Вербинцях.

Вербинецького пана застав в дома і незадовго договорився, що Людвіка приняли на двірського ри-мара. Через зиму він якраз' буде потрібний, і роботи йому не забракне. За два дні фіра Тучка перевезла мізерію Людвіка до двірської хати, а разом з ним і корець пшениці, а Андрієва хата випорожнилася. Тучко згодив майстрів і сам пильнував, щоб робота йшла швидко. За тиждень хата була відновлена і причепурена.

Тучко повів сюди Андрія і каже:

— Чого ти хотів, то і маєш. Завтра привезуть від столяра стіл, лавки, кілька крісел і можеш перенестися тепер під осінь на своє. За проче, що треба, подбає вуйна.

Андрій знав що коло його хати пораються, знав що Людвіка вже нема, але вуйко нічого йому не відповідав на його питання, а все лиш: побачиш. Тепер Андрій дуже зрадів, хоч не міг догадатися причини. Справді той вуйко примхуватий, мов мартова погода. Тут не хоче чогось, а тут зараз начеб порох підпалив. Що йому сталося? Андрій поцілував вуйка в руку і подякував, а вуйко подумав собі: "Я тобі подякую, як з бахуром з хати вступишся, а я мати му спокій".

Андрій поїхав зараз на коні до Тачинських:

Ну! слава Богу, що будемо в своїй хаті, житимемо на своїм і будемо своїми панами.— Андрій розповів все, що сталося, бо Тачинський догадувався чогось по тім, що Людвіка приняли до двора на службу.

Тепер, мамо, приладьте для нас якої посудини, щоб хоч на початок було.

З тим вернув він до дому, і розповів усьо Зосі, котра нічого ще про це не знала. Зося аж руками сплеснула, така була рада.

— Ну! славаж тобі Господи! — говорив у вечір Тучко до жінки,— позавтра Андрій перебирається до своєї хати. Вже все готове. Тепер вже будемо спокійно спати.

Тучкова теж зраділа, бо це дитяче "мявкання" їй теж остогидло. Другої днини поїхали обоє Тучки до міста і накупили всього краму потрібного для Андріїв на нове хазяйство.

Андрій цілий той день ладив і причепурював собі гніздочко, а другої днини по обіді перевів сюди жінку і дитину. Відтак через кілька днів поперевозив сюди своє збіжжя, сіно, перевів корови. Привезли дещо і від Тачинських. Андрій приняв зараз наймита і наймичку, кромі цього купив собі — на це вже тесть мусів дати гроші — столярський старий верстат, сто-лець до тесання обручів і трохи знаряддя.

Та воно лише так зразу здавалося, що вже все. Бо коли роздивився по кутах то не одного ще не ставало. Андрій взявся запопадливо до праці від рана до вечера. Та тепер він знав, що працює для себе. Він поставив свій верстат в алькирі і тут працював до пізна в ночі.

Його оселя не була обгороджена, плоти пооблітали, а хата виглядала як придорожна коршма.

12 13 14 15 16 17 18