Тобі належить цілий світ

Ігор Костецький

Тобі належить цілий світ

Притча вдареного по голові німця

Тобі належить цілий світ, німче, так легко цього, звичайно, ніхто не визначав, хоч може воно й стояло в тих грубих блискучих книгах, але підстаршина був страшенний причепа, навіть давав стусанів, а очі Інгріди на двірці такі телячі і милі, і матуся теж у чорному під вікном, і їх затулив плякат, мовляв, колеса повинні крутитися для перемоги, і ще: спершу перемогти, тоді подорожувати, і ще: чи конечна твоя подорож для перемоги, і тоді справді твердішало розуміння, що ці гуси і молочні вироби, і запахи, і природні дівчата в безмежно запорошеному просторі, і взагалі все, і чому, справді не брати, коли дається, а разом з тим повітря не перестаючи тремтіло і щодня приходили накази, накази, накази, аж до перших експедицій, аж до перших сухих багнетів у видряпинах попід лісами.

Слідом за тим відбувся неймовірно страшний удар по голові.

——— велика мокра блощиця, велика за бронтозавра, і я коло неї приліпився. Не хочу вас брати за вуса, не хочу, мої шановні хмари. Сказано бо: гей, бери менш, Uberimensch. І життя так підшептом мені, пошептом. Чоловік то вже ж не вуж, як гадаєте? Ні, справа в тому, що сьорбнуто чогось гарячого в той день, чогось незвичайно гарячого. На брові в неодруженого місяця здригається моя невеличка скарга, і визірок, визірочок, як сльозина. Подумайте над цим. За маленьку мить можна життя віддати, аби тобі всміхнулися на твої губи виквашені. Хіба ж того не знаю. Я й не ображаюсь. Приносьте мені ласкаві слова, багато словесного взаємства, і вчитиму. Хі-хі-хі. Вже багато вмію. Він що, розуміє по-українському. Хі-хі, і це знаю: питають, чи розумію я по-українському. Ich verstehe ukrainisch. Ich verstehe deutsch. Was soll es bedeuten: deutsch. Що означає: deutsch. Еге ж, розуміє, вже рік у нас тут. Jawohl, розумію. Рік — не знаю. Але не спитаю, бо Дуся хороша, вміє багато мов. Я теж трохи вмію, zum Beispiel: обні-мі-те-брати-мої-най-мен-шого брата. Що він у вас робить. Це теж розумію: was macht er hier. О, кажуть він у нас молодецький, носить, кажуть, шифри на зв’язки. Verstehe, das ist wahr: приходжу і кажу — група Шорні Орель, вісімнадціяті девіятдесіяті два — і всміхаються, і беруть, і ласкаво. Або: група Іван Мазепа, трі стороні сірі вофк-алярм, і зброяться, і відсіч, поміч. Усе розумію. Alles verstanden.

Може справді його післати.

Та чом би й ні.

Розумієш, про що ми тут говоримо.

Я все розумію.

Німці запалили село.

Німці, Deutsche, зельо, розумію.

Везуть наших людей до міста.

Міста, eine Stadt, розумію.

Щоб потім розстріляти.

Розіштріліяті, розумію.

То не такі німці, як ти, то лихі.

Ліші, schlimm, Schweine, розумію.

Треба перейти балкою до Чорного Орла.

О, Шорні Орель, балька, розумію.

Сказати: сірий вовк, павутиння, сімнадцять три.

Wie, wie.

Сі-рий вовк, па-ву-тиння, сім-над-цять три.

Сірі вофк, розумію, павучіна —

Па-ву-тиння.

Павутіннія.

Сімнадцять три.

Сімнадціяті трі. Сірі вофк, па-ву-тіннія, сімнадціяті трі.

Молодець.

Розумію.

Микиту рубонули по лівій щоці, сотник Корбутяк дістав по правій. Так вони сиділи на лаві, виразками гляділи один на одного. Дуся, кінчаючи теслярським олівцем радіовідозву, сказала: він молодецький, він зробить як слід у мене. Нехай іде не гаючись, аб, сказав полковник Дробот. Він підвівся і сказав: я годину спатиму, коли щось нагальне, збудіть. І відсунув від внутрішніх дверей косо поставлену рушницю.

І от маленький ідіотик, у документах якого знайшли ім’я: Фріц Мюллер, Ваймар, Тюрингія, 1907 — несе завдання. Він несе і повторює: сірі вофк, па-ву-тіннія, сімнадціяті трі. Лапате кленове листя, по обличчі б’є пахуче, і похила гілочка не дає пройти, треба нагнутися. Сірі вофк, па-ву-тіннія, сімнадціяті трі. Через стежечку впоперек похід комах, мурашок, треба перепустити, бо це трудівники. Сірі вофк, па-ву-тіннія ——— Потім балка. Небезпека: зелені шинелі, шоломи, в руках одного на сонці блиснуло. Не такі німці, лихі. Небезпека. Валка, перележати. Зелені шинелі ступають рівно, дуже ланцюжком. Перележати. Під самим носом крилата комашка залітає в ямку. Ящірка, хвостик. Погладити, але тікає. Пташка. Пташці крихти, є в кишені, хлібні крихти з долоні. Потім постріли. Перележати. Хі-хі. Маленький ідіотик. Сірі вофк, па-ву-тіннія. Перележати — і встати. Місяця з сльозою нема, є сонце. Велике справедливе сонце, хі-хі. І багато неба. Потім постріли, але ось уже вартовий козак. Шорні Орель. Гасло. Гасльо: Зольотоверхі Кіїв. Де ви купували вишні. В зальйотному яру. Проходь, прямо, тоді від берези праворуч. Праворуч, rechte Seite, verstehe, розумію. Ага здоров був, Фріце, слава, що скажеш. Слява, скашеш: сірі вофк, па-ву-тіннія, сімнадціяті трі. Ага, Фріце, халепа. Дякую. Алярм. Das versteh’ ich. Мошу іті. Іди, Фріце, перекажи: сорок гостро. Слава. Сорок гоштро. Сорок гоштро. Слява. Сорок гоштро. Перебігти шлях упоперек до балки. Хлопчик плаче, на шляху, білявий. Нема хліба для хлопчика, в кишені самі нитки і сміття. Потім балка. Потім постріли. Потім щось тяжке й незрозуміле. Ich verstehe gar nichts. Перед ротом револьверна цівка, і під’їздять іще машини. Хто такий. Ідіотик говорить: Ich verstehe gar nichts. Bist du Deutscher, Mensch. Дезертир, чує він про себе, це справжній дезертир. Маленький ідіотик говорить по-німецьки. але він заникується, за-ни-ку-єть-ся. Чи розумієш по-місцевому. Ні-не-ро-зу-мі-ю. Брешеш, ти все добре розумієш, ти німець, ти дезертир. І за ним стежить револьвер. І з машин вивантажують людей ——— полковник Дробот —— сотник Корбутяк —— радистка Дуся —— радистка Дуся —— радистка Дуся —— і маленький ідіотик випадає і мчить за руку, що з автоматкою, її вкусити. Над самою головою розривається револьверний постріл. Він падає, але не тратить притомности, все чує, все бачить. Його хапає зелений з двома блискавками на шиї. Він усе чує, все бачить. Усе чує, все бачить. У балці. На місці. Маленький, маленький ідіотик.

Тобі належить цілий світ, німче, ти ж ганебно зрікся влади. Так легко цього, звичайно, ніхто не визначав, але виразними й чутними були смугнасті штани і куртка і голова підло обчекрижена, та й вартовий був страшенний причепа, раз у раз давав стусанів, і щоразу: los, і командант так само: los, і машини, машини з мерцями, печі, та хоч у бараці на нарах азербайджанець Мамедзаде, боєць Української Повстанської Армії, сама шкіра з азербайджанця, щовечора по-українському навчає: свобода народам, свобода людині, і ще багато іншого в Мамедзаде, щоправда теслярським олівцем радистки Дусі, бо не любила малих літер, написано на клаптику це теж: свобода народам, свобода людині, а клаптик чудом у просмерджених черевиках, бо не вистачило казенних черевиків, лишили свої, а разом з тим повітря не перестаючи тремтіло, одного разу навіть зовсім близько від дротів шматки літуна, і два дні стояв над ними поліцай, до дротів пускали дивитися, щоб знали: заокеанські літуни теж падають, і повітря тремтіло все настирливіше, тоді викликували охочих купувати рік свободи, відкопуючи часові бомби, бомби уповільненої дії, вони могли розірвати городи бауерів і справді розривали, тоді охочих забракло, і вже нагнали кого попало, аж до нестями лежання носом у пагорб, аж до рокоту моторів над самою потилицею, аж до вириву в димі каміння з землі.

Слідом за тим відбувся неймовірно страшний удар по голові.

—— рік — не знаю, рік — це, Боже мій, es ist ein Jahr, Боже мій, т’адже я один німець, ich bin ein Dentscher. Чоловіче, ти німець, і все це тобі близьке і знане, хоч воно й обернулось на одно-згідне з черева los, а тоді — павза. Вшануємо жертви хвилиною мовчанки, сказав найбільший кат і вбивця. На наших грудях киноварні трикутнички, не забувай цього, хлопче. По команданта велика машина з трьома літерами. Командант понурий і без шапки, він, здається, не втікав, а втім, хто його зна. Всі нараз навчились о кей. Alles о key, nicht wahr. Страшенно багато сонця і неба, аж страшно. З машини дивний вояк показує польській жінці непристойну іграшку, і вона пояснює товаришеві. І коли появляється старшина, вони не набирають у рот води, а честь віддають, ніби мух зганяють. Здоров, Фріце, з поворотом, невже не впізнаєш старого Бекера. Атож, я впізнаю тебе, Бекере. Там на тебе жінка чекає. Правильно, в мене є жінка, її звуть —— Я майже все пам’ятаю: і те, і друге. Машини, машини, о кей. Ти знаєш, у нас тут чужоземці хотіли в молочні без карток, а вона: мій чоловік комуніст, і нічого, лишили. То що ж ви думаєте. Як то що, звичайно, організовуватись, Москва нам допоможе. Ех, хлопці, ви тут нічого не знаєте, ви тут нічогісінько не знаєте. А хто знає, ти. Так, я знаю. Що я знаю. Атож, я все знаю. Звичайно ж, я тебе знаю: ти моя жінка Інґріда. Ах, любий, я на тебе так довго чекала. І наш маленький Вальтер, він виріс, ось побачиш. Так, люба, я теж на тебе довго ждав. Добридень, Фріце, хіба не впізнаєте пані Кеслер. Атож, я впізнаю вас, пані Кеслер. Яке родинне щастя для Інґріди. Так, пані Кеслер, це справжнє для мене родинне щастя. Чом же ти не питаєшся, як матуся. Справді, як матуся. Вона почуває себе добре, вона так довго на тебе чекала. Ми сьогодні довідалися, що випущено всіх з Бухенвальду, ти такий худий, либонь, голодний. Так, Інґрідо, мені трохи хочеться їсти. З поворотом, Фріце, хіба не впізнаєте старого Шмідта. Атож, я впізнаю вас, пане Шмідт. Яке родинне щастя для Інґріди, для матері й малого. Так, пане Шмідт, це справжнє для нас родинне щастя. Вийдемо сюди, Інґрідо. Ти хочеш сюди вийти. Так, я хочу вийти до парку. Добре, вийдемо до парку. Підемо трохи парком. Рот фронт, товаришу. Ех, хлопці, ви тут нічого, нічогісінько не знаєте. Фріце, адже сьогодні дванадцяте квітня.

Сьогодні дванадцяте квітня. Фріце, позавтра твій день народження.

Справді. Скільки це мені.

Тобі вийде тридцять вісім років.

Атож, мені вийде тридцять вісім років.

"На дні всього лежить проста формула. Хто геніяльний сказав так просто. Я певен, імени він не має".

З поворотом, Фріце, хіба не впізнаєш мене, Карла Майєра.

Атож, я впізнаю тебе, Карле Майєре.

Яка я щаслива, що ти повернувся. Мені так трудно самій у крамниці, а матінка з кожним днем старішає.

Так, я дуже щасливий, що повернувся.

"Коли розстрілювали Дусю, вона дивилася так ясно і не тремтіла.

1 2