З того світу — інкоґніто

Савченко Віктор

Фантастичний роман-трилер

ЧАСТИНА ПЕРША

ПОСТУЛАТ ГАУТАМИ

1

За ефективністю виконання найскладніших замовлень кооператив"Експарка" не знав собі рівних. Ядро його складали відомі всьому світу спортсмени — парашутисти, планеристи, володарі призів найнеймовірніших ралі, аквалангісти з унікальними здібностями. Уже в перші роки свого заснування всяк, хто бажав скористатися з послуг кооперативу, мусив записуватися в чергу.

Тим-то нікого не здивувало, що саме цей кооператив, а не який інший, став брати замовлення на транспортування вантажів до космічних об’єктів. Ну, там станцію на Місяць доправлять, у сузір’я Кассіопея — гірниче устаткування, а назад — вантаж церію та лантанових металів. Однак нові види послуг поставили й нові проблеми. Якщо раніше рухоме й нерухоме майно складалося з транспортних засобів і аеродромів, то нині до нього долучилися міжпланетні кораблі, космопорти, скафандри, вартість яких перевищувала вартість великого транспортного літака. І колосальні амортизаційні відрахування... До того ж майно, як і життя співробітників, не наважувалося страхувати жодне агенство.

Зовні кооператив процвітав, але Віталій Тищенко — його ідейний батько — відчував наближення занепаду. І справа була не в зубожінні банківського рахунку — бувало й гірше, а в старінні ідеї. "Експарка" від моменту її заснування трималася не так на технічному облднанні й навіть не так на високому професіоналізмі виконавців, як на ентузіазмі. А ентузіазм живлять лише свіжі ідеї. Свого часу такою ідеєю була космічна діяльність, що вивела кооператив на новий, вищий виток... Та минув час і на зміну тим, хто загинув чи вийшов на пенсію, пропонують свої послуги вже не ентузіасти, а авантюристи, в кращому разі — заробітчани... Тищенко бачив майбутнє свого дитяти... в розпродажі майна.

За такими невеселими думками батька "Експарки" й застали двоє відвідувачів, які зайшли до кабінету після ввічливого стуку в двері. Обидва були невисокі на зріст, один десь пенсійного віку, другий — молодик років двадцяти п’яти. Одягнені просто — картаті сорочки, штани, що не прасуються, кросівки, в руках по в’язці рибальських снастей. З усього видно, рибалили на річці й зайшли в "Експарку" по дорозі додому. "Заслужений батько відважився вручити нам єдиного сина", — подумав господар контори, окинувши пару досвідченим поглядом.

Відвідувачі опустилися в запропоновані їм крісла, залишивши біля дверей снасті. "Скромні люди, — відзначив подумки Тищенко, — інший поспішає розсістися, закидає ногу на ногу... А ці почуваються в гостях..."

Голос подав літній:

— Незвично якось... Така велика організація, а тулиться в підвалі.

"Так... Зараз я відіб’ю у вас охоту найматися в "Експарку", — подумав Тищенко і сказав:

— Кошти на будівництво офісу були. Але ми на раді директорів ухвалили передати їх дітям і вдовам наших загиблих товаришів... А чим погане це приміщення?

Літній чоловік ледь помітно посміхнувся. У світло-сірих очах його з’явилася поблажливість. Він, мабуть, розкусив господарів маневр.

— Та я — нічого, — відказав. — Приміщення, як приміщення... Просто в очі впадає невідповідність низької стелі високим діянням організації.

Він мав тихий, але виразний голос, голос того, хто не звик говорити на вітер. До того ж у словах його не було лестощів. Господар відчув це інтуїтивно. Тим часом літній провадив далі:

— Ми прийшли до вас не найматися на роботу, а навпаки — як замовники. Нам треба розшукати одну особу.

Тищенко приготувався слухати, та спочатку він витяг із шухлядки столу картку і подав літньому.

— Це візитка фірми "Детектив", — пояснив. — Там спеціалісти найвищого класу. Добудуть вашу особу хоч із того світу.

— З того світу? — В очах відвідувача з’явився холодок. Такий самий холодок Тищенко зауважив і в чорних, з дивним блиском очах молодика. Повагавшись, літній сказав: — Ні, з того світу не добудуть.

Бажання спекатись відвідувачів як не було. Господар раптом помітив, що в обличчях обох чоловіків не вгадувалося жодної спільної риси. Зате їх поєднувало щось значно більше... Він зауважив, тамуючи посмішку:

— Але ж "Експарка" не має досвіду, як проникати в потойбіччя.

— Нас не цікавить увесь кооператив, — мовив поважно літній чоловік. — Нас цікавить лише один з його членів, а саме — ви.

— Я-а!? — здивувався Тищенко. — Але ж мені пізно вже займатися оперативною роботою. Вік... А чому, власне, я?

Відвідувач мить повагався.

— Чому ви? З усіх, кого ми знаємо, ви єдиний, хто розробляв і особисто здійснював ризиковані операції на землі, під водою і в космосі. Ви пройшли апробацію ризиком, а головне — незвичайністю ситуацій. Ми вивчили всю пресу про "Експарку", не поминаючи відео. Ви наділені талантом не втрачати самовладання за будь-яких обставин.

Тищенко не був про себе такої високої думки. Він добре пам’ятав, як похололо всередині, коли він слідом за всюдиходами, скинутими на парашутах, і сам стрибнув у білу безодню. То був перший експорт в Арктику, що й дав назву кооперативові. Тим часом слова відвідувача, що прозвучали не як лестощі, а як формальна констатація, зняли офіціоз.

— Не знаю, на що ви мене сватаєте, — мовив господар, — але, судячи з суворого добору, це має бути щось особливе...

— Особливо відповідальне, — підказав літній.

— Але ж для виконання серйозних операцій самого тільки досвіду замало. Потрібні ще певні сили, що їх природа дарує людині лише в молодому віці. Це і зір, і слух, і реакція... В "Експарці" пенсійний вік — тридцять п’ять років. А мені, як вам, мабуть, відомо, тридцять сім.

Відвідувач по-доброму всміхнувся. Мовляв, мені б твій клопіт.

— Для діла, на яке ми вас запрошуємо, ці якості зовсім необов’язкові... Ну, то як — згода?

Тищенка не бентежило, що чоловік не поспішав розкривати карти. Він давно спостеріг у замовника особливість зволікати, коли наставав час утаємничувати в справу. Чи потайливістю, а чи фаталізмом те можна було пояснити...

— Але ж я не знаю, про що йдеться, — нагадав господар.

Літній збентежено посміхнувся.

— Авжеж, авжеж... Але перед тим, як поінформувати вас, ми повинні мати гарантії, що в разі, якщо ми з вами не дійдемо згоди, таємницю замовлення не буде розголошено.

"І таке вже було", — подумав Тищенко, а вголос сказав:

— У цьому немає потреби. Збереження таємниці замовника — одне з основних правил "Експарки".

— Але ж ми наймаємо не всю "Експарку", а лише вас, — наполягав літній. Він витяг із нагрудної кишені складений учетверо аркуш і, розгорнувши, простяг його Тищенкові. — Ось...

На папері було витиснено друкарським способом, що він, Тищенко, зобов’язується зберігати таємницю, яку йому довірили працівники асоціації "Порядок". Гарантія нерозголошення — життя.

"А ось такого ще не було", — подумав господар контори, тамуючи в собі почуття протесту.

Тим часом старший відвідувач, напевне, вловивши зміну в настрої Тищенка, поспішив зауважити:

— Природна річ, документ цей ви підпишете після того, як погодимо суму винагороди за виконану роботу.

— Дивний діалог у нас з вами виходить, — посміхнувся господар. — Ви збираєтесь погоджувати зі мною суму винагороди за роботу, про яку повідомите пізніше...

— Дивний, — погодився представник "Порядку", — але тільки на перший погляд. До того ж дивність компенсується тим, що суму винагороди називаєте ви, а не ми.

— Хотів би я знати, як це можна — назвати розмір винагороди, не знаючи ні обсягу, ні виду роботи. Та я вам заправлю таку ціну...

— От і заправте, — заохотив відвідувач.

— Скажіть хоч, де виконуватиметься робота: на землі, під водою, в космосі? — благав Тищенко, і тієї ж миті відчув, як представник замовника відгородився від нього невидимою стіною. Похнюпив очі й молодий. — Не треба мені вашої таємниці, — правив своє господар. — Але про навколишнє середовище, в якому виконуватиметься завдання, я знати зобов’язаний. Або пошукайте іншого.

— Ну, добре. Ви працюватиме не в матеріальному, в нашому розумінні слова "матерія", а в іншому, скажемо умовно, голографічному світі.

— Туманно якось, — зауважив Тищенко.

— Іншими словами, вам належить здійснити відрядження у світ, де мешкають людські сутності.

Лідера "Експарки" при цих словах пройняло легке тремтіння; це була хвиля страху, що прокотилася по тілу. Він силувано посміхнувся і якомога природніше поклав руку на висунуту шухляду столу, де лежав газовий пістолет.

— Чи не збираєтесь ви запроторити мене на той світ? — поцікавився.

— Саме так, — підтвердив замовник. — Ви вирушите у світ Вселенського Духу, розшукаєте там одну особу і допоможете їй повернутися в наш світ.

— Поступившись їй своєю плоттю? — зауважив Тищенко не без іронії в голосі.

— Ні, — сказав серйозно відвідувач. — Вона скористається тілом цього молодика.

— Он як!.. — Тищенко подивився на хлопця. — А як вони збираються здійснити це технічно, га, синку? Ну, спровадити нас із тобою у Світ Вселенського Духу? Чи не звичайним робом?

Молодика, вочевидь, збентежив тон засновника "Експарки". Він звернувся поглядом по допомогу до старшого товариша.

— Ні, — відказав літній. — Традиційний спосіб тут не підходить. Нам потрібен достовірний зв’язок.

І тут у Тищенка сяйнула думка. Адже це і є та ідея, що надасть "Експарці" нового дихання. Він не знав, що таке світ Вселенського Духу, але, бувши за освітою фізиком, не мав сумніву: все живе "збирається" за невидимими програмами, що існують у вигляді гравітаційних, електромагнітних, акустичних, світлових та інших коливань. І оскільки кожна жива істота виказує дивовижну схожість із такими в безлічі поколінь, то напрошується думка, що вони — істоти — "монтуються" за тими самими польовими програмами-матрицями. Матриця — вічна, її матеріальний вираз — тлінний. Матриця може перебувати як в об’єкті, що є матеріальним її виразом, так і за його межами. І, отже, є світ, куди вони відлітають після зупинки чергової "біологічної машини". Представники "Порядку" і пропонують йому проникнути в середовище, де перебувають оті матриці, по-людському — душі, відшукати одну і в особі скромного молодика з чорними очима повернути її в матеріальний світ. Тищенко ковзнув поглядом по портретах загиблих товаришів, що суцільною смугою оперізували всі чотири стіни. На мить йому здалося, що він побачив там і своє фото.

1 2 3 4 5 6 7