От нащо заївся з Киселем? Свиню тобі він підсунув. Ну, то я можу пособити — покличемо його до себе, сяк-так покаємся, на стіл поставимо хода б смажене порося...
Безсмертний. І це пособить?
Безбородько. Все беру на себе. Організую!
Безсмертний. Ну, організаторе, а коли я поставлю на стіл смажену дулю?
Безбородько. То інша дуля боком вилізе тобі.
Безсмертний. Організатор ти! І ким хочеш робити в мене?
Безбородько. Твоїм заступником.
Безсмертний. Нащо тобі це заступництво?
Безбородько. Ще й питаєш! Рядовим, простим я вже не можу працювати: і розучився, і соромно. Я вже звик бути на сякій-такій видноті: на постах, на трибунах, у президіях, у преніях. Я не зумію, практично, зійти з цієї каруселі.
Безсмертний. Що ж, може, я тебе зроблю своїм заступником, навіть головою згодом.
Безбородько. На вищу посаду вискочиш? І правильно: чого Героєві киснути в селі? Значить, що я маю, практично, зробити?
Безсмертний. Не так уже й багато. По-перше, навчись гарно й привітно дивитись на людей, навчись так скидати перед ними шапку, як перед начальством, і вітайся найкращими словами, а не лайкою і матюком...
Безбородько (з жахом). Це ж ідеалізм! Тоді ніякої дисципліни і роботи не буде.
Безсмертний. Ти не віриш народу?
Безбородько. Народу вірю, а людям — ні! Отже, не хочеш працювати зі мною?
Безсмертний. Не можу. Нема в тебе здібностей керувати.
Безбородько. А ти їх міряв? їх у мене і на область вистачило б, якби рука була хоча б у Києві. Що ж накажеш робити мені?
Безсмертний. Завтра вийти в поле з лопатою.
Безбородько. З лопатою? Себе, свою гордість закопувати? Не дочекаєшся! Гнув ти, Марку, мене, як хотів. Але я ще випрямлюсь — по тобі ж першому вдарю! Так що не дуже з нами заїдайся — маси тобі монумента не поставлять! (Вийшов).
Безсмертна. Славних, сину, дочекався гостей... І це правда, що на Шавулу і Мамуру стільки заяв прийшло?
Безсмертний. То я перебільшив для остраху. Орав же дядько чортом, а я спробую злодіяками... Ех, мамо, аби нам тільки на весну доп'яти з якоїсь казки хоч завалящого чорта! Запріг би я його у трактор...
Безсмертна. Чорта? І в трактор?
Безсмертний. У трактор.
Безсмертна. Нічого не вийде.
Безсмертний. Чому?
Безсмертна. Тепер і чорти порозумнішали—не киснуть у воді, а влаштувались поблкжче до кеду. О, знов хтось колядує!
Входять жінки і дівчата.
Безсмертний. От і наша землянка зацвіла.
Гордієнчиха. Піддобрюєшся, Марку Трохимовичу?
Безсмертний. І піддобрююсь, і любуюсь вами.
Гордієнчиха. Ох, і хитрий ти лис: загадав нам задачку і обставляє нас... А ми, жінки, дурні — нас ласкою помани, і ми серце викладем...
Безсмертний. Тоді, виходить, і в мене жіноче серце.
Всі засміялись.
Варка. Серце серцем, але нащо стільки садити помідорів і перцю?
Безсмертний. Бо кажуть, Варко, в тебе ще мало перцю.
І знову засміялися всі.
Варка. На це поки що мій чоловік не зобиджається.
Ольга. Від твого перцю його, бідного, і грип не бере. Марку Трохиновичу, думали ми, гадали та по-вашому не буде: двісті п'ятдесят центнерів ми не зможемо виростити. А по двісті спробуємо.
Безсмертний (поліз рукою до потилиці). От халепа! Але де вже моє не пропадало — запишемо двісті! Знайте добрість нового голови! Зараз, люди добрі, на вас уся надія: городина — це свіжа копійка! І треба так зробити, щоб уже хвіст редиски і цибулі нам сяк-так скостив борги. Після редиски в цей же грунт можна буде посадити зимову капусту?
Варка. Можна.
Безсмертний. Ну, а найбільше надіюсь на помідори. Хай у середньому заготівельні і риночні ціни дадуть нам по карбованцю за кілограм, то гектар нам дасть двадцять тисяч.
Гордієнчиха. Чи вискочать ці великі цифри?
Безсмертний. Вискочать, якщо захочете! А щоб діло вірніше було, обіцяю кожній ланці, яка виростить більше двохсот центнерів, половину надпланового.
Варка. Ого!
Ольга. Справді, половину?
Безсмертний. Справді.
Гордієнчиха. Ви хочете, щоб мої дівчата мали справжнє придане?
Безсмертний. Я хочу, щоб вони ставали творцями! Дівчину з сапкою я бачив ще змалку. А я хочу бачити цю дівчину з книгою, з наукою, щоб вона була не робочою силою, а дослідником, агрономом. Такий другий кінець мав додаткова оплата!
Гордієнчиха. Гарно ти тепер говориш, а що нам скажуть, коли урожай зберемо?
Безсмертний. Ви про що?
Гордієнчиха. Про те саме: деякі вважають нас господарями землі до урожаю, а після урожаю ми вже збоку, як сироти, стоїмо.
Варка. А що нам робити з такими, як Мавра?
Безсмертний. Не виходить на роботу?
Варка. Не виходить. Штрафувати треба.
Безсмертний. Війна так штрафувала жінок, що гріх нам братись за таке.
Входять Гайшук і Задніпровський.
(До Гайшука). Ну як?
Гайшук. Ет...
Безсмертний. Не вкипіло?
Гайшук. Та...
Безсмертний. Ну, що?
Гайшук. Ситуація...
Безсмертний. Говори.
Гайшук. Людей багато.
Безсмертний. Хай і вони знають, як нам легко...
Гайшук (розсердившись). Знайшли ми це стерво!.. Морда, як гарбуз, живіт — бурдюком, а очі з перепою кудись на інше місце переселились, і приймає нас це гидомирство з радістю і обіймами: "Виручу вас, як миленьких. Я завжди був за соціалістичний сектор на селі. Для вао і ціну божу встановлю — я вам бочку пального в залізний бак, а ви мені каністру самогонки в мій бак!" (Торкі ну вся рукою живота).
Безсмертний. І ви не могли прищемити йому хвоста?
Задніпровський. Не на такого напали. Спробували законом настрахати, а він ще на сміх нас підняв" "Закон, — каже,— на моєму боці, бо в кого я пальне крав?, У фашистів! Виходить, я підривав їхні економічні і воіенні потенціали, і за це достойний не тільки похвали, а й нагороди, хоча б медальки".
Гайшук. Фрукт!
Задніпровський. І мусили ми піти на мирову. Що тепер робити?
Безсмертний (обвів очима жінок). Гнати самогон. Задніпровський. На беззаконня йдемо?
Безсмертний. Може, закон зважить на нашу бідність і трохи приплющить око.
Задніпровський. Але як витріщить свої очі Кисіль! Щонайменше догана вам забезпечена!
Безсмертний. Ну, який голова колгоспу може прожити без догани? Але ми виграєм хоч частку тієї жіночої принади, яка потрібна нам і дітям нашим, народженим і ненародженим.
Задніпровський. Здаюсь! Підтримую! Бо за лицарство до жіночої краси і не таке прощалось!
КАРТИНА ВОСЬМА
Весняний ранок. За вітряком сходить сонце. На цвинтарі, приклавши руку до очей, стоїть отець Хрисантіи, пильно дивиться на дорогу, з якої долинає перестук копит.
Отець Хрисантій. І знову зрю вершника на білому коні! З-під самого сонця вилітає, і знову на шапці червона стрічка. Щось людям глаголить... і мчить, як голуб іорданський. Це вже якийсь знак! І уві сні чогось я бачив знаки-титла огненні... І всіх, окрім Іуди, апостолів. Веселі, наче парубки, сиділи вони за божим столом, замість вина пили буряківку і не жаліли її... Де її тепер не женуть! (Глибокодумно глянув на небо, потім аасовістився).
На цвинтар вбігають Задніпровський і Хведько.
Задніпровський (радісно). Перемога! Перемога!
Хведько (захоплено). Ми перемогли!
Влітають у дзвіницю, по східцях підіймаються до дзвонів, а отець Хрисантіи у шанобі здіймає руки до бога. Недалеко переможно заграла музика, обізвалися схвильовано-радісш голоси, злетіла пісня.
Отець Хрисантій. Слава Всевишньому і всьому миру хрещеному, воїнству христолюбивому... і різному, і нам, грішним... Де тепер і що тепер робить моє чадо младоумне? В останньому листі писало, що нагороджено орденом... богоугодним орденом Олександра Невського. (Витер рукою очі, потім поліз до кишені підрясника, витяг пляшку і чарку, озирнувся).
З другого боку дзвіниці в супроводі дітей з'являється з якоюсь допотопною зброєю дід Євмен.
Дід Євмен (стаючи у войовничу позу). Ану, дітки, подалі, подалі від мене — даю салют зі своєї гаківниці — гакебуша.
Діти. А вона, діду, не розірветься?
Дід Євмен (глибокодумно). А хто ж її знає, що вона думає собі. Та й пороху вписав аж цілий мішечок... І так, приціл на фашистську сторону!
Лупає вибух, усе заволікається димом, а згодом, коли дим розвіюється, на землі видно закіптюженого діда з цурпалком зброї.
Діти. Діду, ви живі?
Дід Євмен (підводячись, обмацує себе). Здається, живий, тільки щось усередині труситься. Це мене отак тут струсонуло, а що ж воно зараз робиться на тій фашистській стороні? (Виходить).
За ним виходять і діти.
В цей час несподівано дзвони вдарили "Інтернаціонал". Отець Хрисантій виструнчився, потім захоплено задер голову догори.
Отець Хрисантій. Ну, так що казав я і що скажете ви? Богохульник, але талант! Наділив бог талантом, а він в учителі пішов, ще й мене збиває на самодіяльність!.. І в партизанах талантом був, а доноси йдуть; і чого воно так: як має чоловік божу іскру, то знайдеться чорт гасити її... А виграє ж як! Аж небо стає синішим і легшим, а з-за хмарок янголи крилами махають.
До отця Хрисантія, скрадаючись, підходить Поцілуйко і теж дивиться на дзвіницю.
Поцілуйко (багатозначно). Як високо не підіймається чоловік, а душа його залишається на землі.
Отець Хрисантій (насмішкувато). Ми знов на божому місці стрілися.
Поцілуйко. Горщик з горщиком і в печі стрічаються. (Дослухається до дзвонів, що вже вибивають "Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом"). Як виграє угорі і не знає, що душа отут, під ногами, лежить.
Отець Хрисантій. Під вашими?
Поцілуйко. Хоча б і так. Він уже в торбі, тільки зав'язати лишилося.
Отець Хрисантій. За мотузочком прийшли?
Поцілуйко. Ви провидець.
Отець Хрисантій. Буває: хтось на когось мотузочка сукає, а в петлі опиняється.
Поцілуйко (посміхається). І таке буває. Ви догадуєтесь, чого мені треба од вас?
Отець Хрисантій. Не вийде, ябеднику.
Поцілуйко. Навіщо зразу проявляти душевну нестійкість? Ви не можете дати мені одну фактичну довідочку: чи в анкеті вашого достойного і нагородженого чада було написано, що він син попа?
ОтецьХрисантій (вражено). Нащо це вам?..
Поцілуйко. Тільки для порядку. Війна закінчилась — і тепер треба наводити порядок, щоб од завоювань робітників і селян відмести тимчасових спільників. Чи не повідомите адресу вашого сина, чи десь-інде взнавати?
Отець Хрисантій (тихо). Що вам треба од мене/ (Від нього відпливає дзвіниця, і він, враз ніби постарівши, іде до церковної брами).
Поцілуйко. Мотузочка треба, і тоді хай ваше чадо хоч у генерали вискакує. Документально посвідчіть, що Задніпровський зустрічається в церкві з Безсмертним, і ведуть розмови про труднощі, ремствують на Радянську владу, лають начальство.
Отець Хрисантій.