Правда і кривда (драма на три дії)

Михайло Стельмах

Сторінка 4 з 13

Аплодисментів і тепер не вийшло...

Безсмертний. Налийте, люди добрі, по повній, щоб вік наш був довгий. Я хочу підняти цю чарку нікчемного самогону за людину, яка завжди вставала раніше сонця. Ви подивіться на її руки — які вони красиві з усіма шрамами, мозолями, зморшками і землею в них, бо ці руки орали, сіяли, косили і своїм хлібом годували не так свою сім'ю, як білий світ. Ви подивіться на її добрі і! лихі очі — які вони гарні, бо люблять і землю, і людину, і дітей, і тихі води і ненавидять злобу і зло. Ви подивіться на її плечі — не найкраща одежа, а найтяжче горе, нестатки і війна лягли на них і не вгнули їх. За тебе, Іване.

Гайшук (розгублено). Що ти, Марку... Я ніколи не був таким красивим. Я тільки хотів бути таким, але чогось не в ті списки попав — усе робили мене то елементом, то продуктом, а потім війна пройшла по моїх кісточках і став я гіршим...

Безсмертний. Ти кращий, ніж я сказав. Ти собі ціни не знаєш, а ми такими поставали, що по своїй і великості, і нікольству не дуже придивляємось до людей і не дуже шануємо ні себе, ні своїх... За тебе, Іване!

Дід Євмен. Що? Хіба не голова приїхав? Тому приймай, Марку, завдаток як голова. (Бережно витяг і подав Безсмертному якусь втемнілу книгу).

Безсмертний. Що це, діду?

Дід Євмен. Довоєнний список нашого села.

Входить нахмурений Безбородько, пальцем кличе Гайшука, але той заперечливо хитає головою, тоді Безбородько погрожує кулаком, а Гайшук простягає йому батога.

Пам'ятаєш?

Безсмертний. Пам'ятаю. (Обережно, обома руками бере книгу. Розгортає).

В землянці одразу став тихо. Повів минулих років пройшовся по всіх обличчях, згадалося, що нема вже на землі багатьох людей, які були в цих списках.

Антоненко Федот Володимирович...

Василь Тримайвода. Під Варшавою в танку згорів. Ордени розплавились на грудях...

Безсмертний. Бакун Михайло Тимофійович...

Гордієнко. На Букринському плацдармі героєм став... Тепер командує бригадою. Якщо захоче — в генерали вискочить.

Безсмертний. Вовк...

Дід Євмен. Був і залишився вовком. Утік, як поіцай, у безвість. Утікаючи, проклинав долю. А хіба вона рвинна?

Безсмертний. Геращенко Максим...

Гордієнко. Зв'язківець. Пише, стільки розмотав і'зкабелю, що вистачило б оперезати всю землю. Напевне, бреше. Безсмертний. Дибенко Іван...

Дід Євген опустив голову. Важко підвівся сивоголовий Броварник.

Броварник. У високих Татрах закрив дота грудьми. Ті Словаки поховали воїна, а пісня про нього живе.

І тієї миті вона, та пісня про воїна-героя, обізвалася звідкись згоди; зажуреними дівочими голосами. Слідом за Броварником підвелися всі в землянці. Схлипнула Безсмертна. А старий Євмен підніс до очей долоню, зірвав сльозу.

Тому і маєш, Марку, так жити, щоб не почав, як ось він (показав на Безбородька), ще на цім світі відділятися од живих.

Безбородько. От який тепер народ пішов! По живому чоловіку панахиду правлять!

Д і д Є в м е н. Мертвий ти чоловік, і очі в тебе мертві, і думки, і голова. Тільки живіт живий...

Безсмертна (в розпачі). Люди добрі, їжте, щоб менше говорили!

І засміялись люди добрі, і ще дужче спохмурнів Безбородько.

КАРТИНА ТРЕТЯ

Прихмарена місячна ніч тремтить над покаліченим війною селом. За обвугленим садом бовванів самотня церква, у вікнах її блимає вогник. Десь далеко-далеко тужить дівоча пісня. На вулиці стоять Марко Безсмертний і дід Євмен.

Безсмертний (сам до .себе). Невже це земля мого дитинства, і щастя, і горя. Невже ці почорнілі дерева були колись садом і цвітом?

Дід Євмен (вибиває з кременя огонь). Головне в теперішній задачці по те, чим вони були, а чим будуть... І сьогодні сад мені снився. Начеб зацвів, забілів, як турман, а трава в ньому по пояс, і соловей співає. Скинув я чоботи і. пішов по траві, а роса осипається, осипається і лоскоче мені ноги, як у дитинстві лоскотала. Догадуєшся, до чого я нитку веду?

Безсмертний. Догадуюсь.

Дід Євмен. То будеш садити сад?

Безсмертний. Ні.

Дід Євмен. Чого?

Безсмертний. Бо його зараз тільки в раю не обкладають. (Посміхнувся). Що б ви, діду, зробили, абипотрапили до раю?

Дід Євмен. Перетягнув би туди усіх коней і жінок.

Безсмертний. Жінок?

Дід Євмен. Еге ж! І хай би тоді всі Адами в смертельній самоті пройшли хоч однорічні курси, як треба шанувати своїх Єв.

Звідкись згори долинав простуджений клекіт гусей.

Безсмертний. Гуси летять...

Дід Євмен. Летять, як і перше, коли було більше птахів у небі і менше калік ва землі...

Безсмертний. Гуси, гуси-лебедята, візьміть мене на крилята! (Підняв угору костури, і в цю хвилину він сам скидається на підбитого птаха а одерев'янілими крилами).

Дід Євмен. Ідеалізм! Не на їхніх, а на цих (показує на костури) крилах маєш підійматись над війною і злиднями. Равнєніє на життя тримай. Та й будь здоров, Адаме! (Виходить).

Марко поглянув на костури, опустив їх на землю, дибнув і в цей час біля саду несподівано побачив полохливу жіночу постать. Він пильно вдивляється в запнуте обличчя невідомої. Настороженість і глухе передчуття охоплюють чоловіка. Його стан відбивав музичний супровід, в який вплітається мелодія "Коло млина, коло броду".

Безсмертний. Хто ти, жінко добра?

Пауза.

Хто ти?

Жінка (тихо). Я. твоя доля...

Безсмертний (якусь мить остовпіло дивиться на жінку, а потім посміхається). Така у мене гарна доля?

Жінка. Ти кращої вартий.

Безсмертний. Невже? Великодушна ти, як жінка.

Жінка. І нещаслива по-жіночи.

У Безсмертного падає костур. Чоловік зігнувся, а коли підвівся — жінка, як несподівано з'явилась, так само несподівано і зникла.

Безсмертний. Гей, доле, куди ж ти? Що за дивина?.. Чи справді це була жінка? Чи, може, мені привиді;лось? Але цей голос я наче вже чув десь... От тільки де? Де? Де?!

Темніє.

А далі вимальовується старий дерев'яний млин, місток через загату, зорі вгорі і в воді. Крутиться велике млинове колесо і шумовиння на ньому обкипає місячним сяйвом. Таємничістю давньої казки дихає цей закуток природи. З млина виходить молодий Марко Безсмертний, за ним, похитуючись, іде п'яний Безбородько, вони зупиняються біля млинового колеса. З лугу обізвалась пісня Степаниди:

Коло млина, коло броду

Два голуби пили воду.

Радістю взялося обличчя Безсмертного, і повлітав Безбородько. Над світом пливе пісня Степаниди.

Безсмертний. Наділила ж доля таким голосом!

Безбородько. Це до весілля, а що вона, практично, після весілля заспіває?

Безсмертний. Іди краще проспись — до чортиків допився чоловік.

Безбородько. А ти до неї підеш?, Безсмертний. До неї.

Безбородько. Кому що... І що ти знайшов у ній?

Безсмертний. Не криви, Антоне, душею.

Безбородько (занепокоєно). Ти щось знаєш?

Безсмертний. Догадуюсь. І гляди мені, якщо побачу тебе п'яним на людях... (Виходить).

Безбородько. Теж святенник знайшовся. Та на моєму місці не тільки горілки, а й смоли випив би! (Виймає пляшку, п'є і прислухається до пісні, що переходить у мелодію). Я ж, а не хто інший привіз це дівчисько в село, всю дорогу монпасем частував, а чого ж любов переходить до тебе!? То є правда у світі?.. Коли б це тепер були чорти під греблею — я запродав би навіть душу, аби розколоти вашу любов. Якщо не мені, то хай — нікому! (І раптом він з жахом точиться назад).

З-під млинового колеса вилазить чорт і стає насупроти Безбородька.

Чорт. Ти, Антоне, чогось нечисту силу кликав? Безбородько. А хіба вона, практично, іще живе на світі?

Чорт. Живе для нестійких елементів. Чого ж ти хочеш від нечистої сили?

Безбородько. Чи не вип'єш ти зі мною по чарці?

Чорт. Чому ж не випити? Але тільки для цього люди ніколи не кличуть чортів — самі випивають. (Здіймає зі своїх ріжків дві чарки, одну дає Безбородькові, далі чаркується і охоче п'є). Буряківка?

Безбородько. Буряківочка.

Чорт (сумно). А в нас гіршу гонять.

Безбородько. Відсталість.

Чорт. Чого ж ти звав мене?

Безбородько. Я хочу, щоб ти розлучив одну пару.

Чорт. Вони дуже любляться?

Безбородько. Практично, дуже.

Чорт. Вони одружені?

Безбородько.Ні.

Чорт. Це їхня перша любов?

Безбородько. Перша.

Чорт (ще сумніше). Тоді нічого не вийде.

Безбородько. Чого ж не вийде?

Чорт. Я можу зробити людині усяку гидоту. Я зумію розлучити чоловіка з жінкою, зумію підсунути їм різні трикутники, можу зробити бісовим їхнє життя, але після революції в мене забрали владу над першою любов'ю. Тут ви, люди, більше можете натворити неподобства.

Безбородько. То хоч Марка на чомусь присади, щоб маком сів! Це ж не трудно! Прищебни йому селянського ідеолога — й розкручувай круги!

Чорт. Культура не в моєму володінні. А то б я нарубав там дров! (Вихоплює а руки Безбородька свою чарку і зникає під млиновим колесом).

Безбородько. Свят-свят! Чи приверзлось, чи справді це був чорт?.. Чи так, чи не так, а горілка одразу вилетіла з мозку. (Почувши голоси, зникає в дверях млина).

До плакучої верби, що стоїть біля містка, підходять Степаниида й Безсмертний.

Степанида (стає під вербою, підіймав руки, ловлячи гілля). Як гарно у світі, а верба плаче.

Безсмертний. Які у вас руки гарні!

Степанида. Тільки руки?

Безсмертний. І все, усе. А руки у вас, наче голуби... Не одлетять вони од мене, як ті голуби коло мли, коло броду?

Мелодія стихає.

Степанида. Таке ви скажете...

Безсмертний. Ви моє щастя, ви моя доля.

Степанида. Своєї долі, кажуть, ніхто не вгадає. Безсмертний. А я вірю, що вгадав!

Степанида. Ви нікому таких слів не казали?

Безсмертний. Нікому!

Степанида. Справді?

Безсмертний. Увесь світ — і місяць, і зорі, і річку, і цей млин кличу у свідки!

З дверей млина виглянув і заховався Безбородько.

Степанида. Тоді, тоді... повторіть ще свої слова.

Безсмертний. Ви моє щастя, ви моя доля!

Степанида (зітхнула). Невже це правда, невже це не сон?

Безсмертний. Правда, мила, люба, кохана. (Пригорнув дівчину).

Степанида зітхнула й поклала йому голову на груди. З млина знову виглянув Безбородько, а за містком пролунав голос: "Марку, де ти?" На місток вбігає Іван Гайшук.

Іване, що там?

Гайшук. Тебе негайно викликають у район. Здається, банда об'явилась.

Безсмертний. Я зараз. До побачення, Степанидо... Іванівно.

Степанида. Скоріше повертайтесь.

Безсмертний. Летітиму до вас!

Безсмертний вибігає з Гайптуком, а Степашіда довго дивиться їм вслід. До неї, скрадаючись, підходить Безбородько.

Безбородько (здивовано).

1 2 3 4 5 6 7