Фесько Кандиба

Сенченко Іван

13 вересня — чортине число, і цього чортиного числа трапилася нетрагічна історія в крамниці Григорія Федоровича Головатого. Це було в неділю, в неділю восени, коли хуторяни, навантажуючи у загони цілолітній урожай, дякують богові за дощики й роси, за жита й пшениці.

То от саме в неділю куркуль Северин Вакулович Китайгора продав півтори сотні пудів пшениці і заїхав до Григорія Федоровича з цієї нагоди хильнути й закусити. Він замозив півфунта ковбаси і, пославши якогось хлопчину до вдови Ковалихи по горілку, сів піджидати.

Тим часом до крамниці надійшло з півдесятка червоноградської голоти. Довідавшись, що Северин Вакулович у доброму настрої з нагоди щасливого торгу, вони обступили його, дуже обережно в хвилях натяків і жартів підмовляючи на могорич.

Всі якось раптом згадали, коли, хто і як були у пригоді Северину Вакуловичу. Незабаром з'ясувалось, що один орудував китайгорівською лобогрійкою, другий колись настилав на машині у нього, третій вантажив збіжжя, четвертий направляв його реманент, словом, без могорича справді тут ніяк не обійтися.

— Чи так, то й так,— мовив Северин Вакулович, витяг з гаманця один карбованець і два п'ятаки.

Ці гроші, підхопив Фесько Кандиба, котрого, проте, всі червоноградці звади Феськом Андибером, і, ніби вломивши ноги, зник за рогом крамниці. За сім хвилин, випередивши на півгонів хлопчину — клієнта баби Ковалихи,— він з'явився, озброєний еліксирами й приладдями веселого бога Вакха !.

— Ось уже й я,— мовив він, виставляючи на мішки з пшоном все, що мав при собі.

— Бачу, козаче,— поважно відповів Северин Вакулович. Ласими очима оглянувши все, що приніс Кандиба Андибер, Григорій Федорович приєднав до всього цього ще раніш замовлені півфунта ковбаси і своїм звичаєм став у дверях, заклавши делікатні руки в маленькі кишеньки жилетки.

Поки Григорій Федорович милувався з цієї червоноград-ської ідилії, Фесько Кандиба перебрав у руки пляшку, показав зуби і з розгону, не підкладаючи навіть поли, дзенькнув долонею в денце. Пробка, наче маленький набій, засвистівши в повітрі, упала на купку горобчиків, що жваво порпались в посліді чиєїсь кобили.

А втім, ця подія й на мить не затримала того, що мало бути. Ось в руках у Кандиби заблискотіли й дзвякнули дві склянки, повні по вінця прозорого напою. Одна з цих склянок опинилась у руках Северина Вакуловича. Він поважно, бо щ все робив поважно, цокнувся із склянкою партнера. Обидва були артисти, тож, блиснувши денцями, склянки стали на своє місце також швидко, як і піднеслись.

Після Феська Кандиби став до зброї шахівський парубок Мусій Прихідько. Він повторив маневр свого попередника з тим хіба винятком, що вакхова зброя в руках у нього затрималась на якусь хвильку довше, ніж у Феська. Це помітили присутні. Отже, ще Мусій не допив і останньої краплі, як склянка опинилась у руках Безродного.

Цей творив правдиві чудеса. Ніхто навіть вусом не встиг моргнути або повести бровою, як обидві склянки закипіли-зашуміли, мов то була не звичайна казенна горілка, а сельтер-ська 2.

Але годі було заспокоїтися на цьому, і Йвана Безродного вже підганяв Максим Захожай, з тіеї-таки Шахівки, такий моторний і дебелий хлопець, що пляшка поринула у нього в долонях, як росинка у лопухові.

Згодом Северин Вакулович цокнувся з п'ятим шахівським безштаньком, Кіндратом Кодацьким, і, важко зітхнувши, опустився на той самий мішок із пшоном, де був складений увесь .струмент і припаси до могоричу.

— Закусіть, будь ласка! — Фесько подав патронові головку цибулі, шмат паляниці і прозорий листочок сальця.— Натщесерце хай вороги наші п'ють!

Северин Вакулович узяв той прозорий листочок сала, цибулину, шмат паляниці, потім півфунта ковбаси, потім ще дві склянки горілки — і розквіт. Очі в нього заблискотіли, лице взялося рум'янцем, тільки не яскравим, як буває в дівчаток, а темним хуторянським рум'янцем. По тому взявся в боки, притопнув ногою, промовив:

— От тепер добре!

Дуже тяжко пригадати, скільки чарок вони ще випили по цьому.

Отже, події наростали дуже швидко. Бо незабаром сталося таке: побачивши на прилавку у Григорія Федоровича конус недавно привезеної халви, Северин Вакулович скрикнув:

— Душа моя солодкого хоче! — і хотів підвестися на ноги, та ноги зрадили його, і він тільки рукою махнув.— Фесько, брате мій, подай мені грудочку того анахтемського їства!

Фесько кинувся до прилавка, замовив Григорію Федоровичу фунт халви і в той час, як Григорій Федорович порпався в касовому ящику, розмінюючи Северинові Вакуловичу нову троячку, непомітно підклав у покупку невеличку плиточку господарського біло-мармурового мила.

Можна говорити що завгодно, та коли не одступати від істини, то доведеться ствердити, що цілий тиждень по тому увесь повіт аж за живіт брався, переказуючи вдесяте й соте, як Китайгора жував замість халви мило. Розжував його до білої піни, і вона, як шумовиння з шахівського Вуліхового пива, білими клаптями падала Китайгорі на бороду, на добру сукняну чумарку, на мішок з пшоном і на святу землю.

Це була весела картина. В найближчих дворах враз захихикали дівчата, зареготали молодиці, покотилися низом чоловічі баси.

Ось що наробив Фесько Кандиба на свою голову. Жарт вийшов йому боком. Про це подбали місцеві власті і приятелі Северина Вакуловича — урядник, монопольщик і волосний писар. Ті владні люди, зачувши про пригоду свого патрона і друга, ніби на крилах змієвих з'явились до крамниці Григорія Федоровича.

Тоді ота голота один за одним черідкою покотилась до волосного правління. Там їх спочатку замкнули до буцегарні, а потім послали сторожа в кучугури по шелюг. Ніяке дерево не дає такого цьвохкого лозиння, як шелюг.

День, що з нього почалися пригоди Феська Кандиби, був, як уже сказано, неділя. Наталка, вставши раненько, наварила борщу, напекла пирогів, нагодувала рябенькі дві курки — материзну — і, гарненько причепурившись, покопотіла до церкви, щоб потрапити хоча б на середину служби.

В церкві Наталка тихенько молилась богові, з цікавістю позирала на молоденьких святих, намальованих на іконах на стінах, а також і на живих молільників — русявих і чорнобрових. Та як не дивилась, а не могла побачити нікого й нічого кращого за свого Феська.

загрузка...

Щоб відігнати спокусливі думки, Наталка жваво вимахувала ручкою, кладучи один по одному хрести, закінчуючи вже шостий десяток. Заклопотана цією справою, вона й незчулася, як у церкві почали співати "достойне", і молільники, збиті чорною важкою отарою, гупаючи об підлогу семипудовими святковими чоботами, посунули на паперть, захопивши в свою хвилю й Наталку. Все ж вона встигла покласти останній, шістдесят перший хрест молоденькому святому — Юркові Змієборцеві — і лише по тому поспішила додому.

Не будемо говорити, як вона йшла вулицею, як милувалися з її ходи й статури сільсьхі кумоньки, як прикидали, чи личила молодиці її новенька корсетка, а також чи не були в неї занадто рівні і чорні брови, а рот чи не занадто червоний та ніжки — чи не занадто вони стрункі, як на нашу Наталку.

Отже, молодиця благополучно дісталася додому і, розчер-воніла з ходи, рада, що зараз пригорнеться до свого милого Кандиби Феська, одвернула сінешню завертку і увійшла в дім. По цьому вона зникла з очей безтурботних кумоньок.

Відчувши себе наодинці, молода господиня почала лагодити на стіл, час від часу позираючи у вікно, а також в маленьке дзеркальце, звідки ка неї дивилися такі задьористі оченята і такі пухкі губки, що їй ще більше затакцювали ніжки і зарум'янилося не знать чого лице.

В сінях біля дверей заторготіло. Наталка швидко обернулась назустріч Феськові. А він, одхиливши двері, лагодився саме, нагнувши голову, щоб не зачепитись за одвірок, увійти до кімнати.

Фесько Кандиба й справді увійшов, широко розставляючи ноги. Вік ступав ними так обережно, ніби простував через хибливу кладку. Наталка радо скрикнула: "Хвесю!" — і підбігла до мужа пригорнутись і поцілуватись, хоч така лірика й не завжди трапляється на нашій благословенній Червоно-градщині. Та цим разом трапилося саме так. Фесько Кандиба ніжно усміхнувся — показав низку таких білих зубів, що білизні їхній могли б позаздрити Казбек 3 із Ельбрусом 4, коли б вони були здатні на це. Він усміхнувся, але лагідно одхилив від себе щічки, ручки і губки й лагідно мовив:

— Обережно, люба... Щось я сьогодні став недоторканий... Наталка, насторожена, ніякова і цікава все знати, глянула

у вічі Феськові, і губки її скисли, вималюзавши гірку образу, кинули з любов'ю і застереженням:

— Ти вже встиг випити?!!

Фесько, намагаючись втримати рівновагу, відмовив якось чудно:

— Не тільки випити, а й закусити. Еге ж...

Наталка, привчаючись до ролі справжньої жони, ще раз гірко посміхнулася і з рештою дівочої лагідності і ніяковості — вони ж тільки цього року побралися,— запитала:

— А що ж робити з борщем, пиріжками, кашею?

— А ти, будь ласка, саменька їж...

— Ну вже коли так, хоч сядь посидь за столом. І мені веселіше буде. Каша в мене сьогодні вийшла пухка та висока...

— То й їж, моя мила, а з мене вже досить...

Фесько сперся руками на рубець столу, широко розставив ноги і почав мило дивитися на Наталку, а та, стурбована і мучена неприємними відчуттями, не так вже їла, як пеклася. Зрештою поклала ложку й сказала своєму молодому мужеві, що це чортзна-що! І чому він мучить її та витріщує на неї свої біараня-чі очі? А коли п'яний, то хай приляже, як робиться в таких випадках скрізь на всьому білому світі.

— Та вже що правда, то правда, моє миле золото,— сказав Фесько Кандиба і, не одриваючи очей від Наталки, таємниче докінчив: — У таких випадках хоч-не-хоч, а мають люди лягати...

Від цих слів Наталка вже зовсім зчервонілася, адже біля неї стояв сам Кандиба, молодий, завзятий. Мабуть, і мертвій, бачивши його, затремтіло б і забилося дурне серце.

— То дай хоч обіду доїсти,— розгублено, внівець розхвильована сказала Наталка і так несподівано зітхнула, що їй на корсеті одскочило аж два ґудзики. Коли ж вона нагнулася, щоб їх узяти, то мало не зомліла і вже не знала, що робити.

— Ну чого ж ти стала? Моторніше, серденько,— мовив Кандиба і пригорнув її злегенька до себе.

— Я зараз, зараз,— упала на груди йому Наталка.— Але ж хіба можна це вдень і щоб вікна були не затулені? — Зробивши таке зусилля, ніби гору підіймала, Наталка одірвалася від Феська і тремтячими руками затулила вікна.

1 2 3 4 5 6 7