Плека розхристана душа,
Серед вітрів і злив шалених
То пада навзнак, то зліта.
Така вразлива, як метелик,
Така чутлива, як струна,
По вінця повний трунку келих,
Пьянку отруту п'є до дна.
Весною плаче і сміється,
Шепоче струменем бажань,
На друзки в повінь розіб'ється,
Пропаща котиться удаль.
В саду імла — гуляє вітер,
Квітучий сад цвіт не вберіг,
Пелюстками всю землю вкрито,
Безжальним килимом до ніг.
Гірка журба в відлунні мліє,
Глухо-німа бринить печаль,
Без берегів і без надії,
Блука душа — пужлива лань.
Сто раз в саду душа ридала,
Із крихт збирала знов себе,
Сліпу любов кляла, та знала,
Що сад мій буде й не мине.
Моя любов як світ безмежна,
Як сонця спалах ув очах,
У мороці душа бентежна,
Шукала прихистку в словах.
В моїм саду слова — як зорі,
Ромашки в сотні сонць і сніг,
Любов мою прогірклу в горі,
Теплом долонь своїх зберіг.
03.12.2025