легка як ліс
як сон тривка незрима...
так сторожко згинатимеш коліна
так ревно підібгаєш сорочки
я бачив корінь світу
у воді
він схожий на твої розвиті коси
глухе його тривожне стоголосся
не виб'є навіть камінь з голови
коли ти йдеш до мене по воді
бо віриш
бо шукаєш наші лиця
дивись у дно
у корінь
тільки сниться
мені
тобі
коли ти йдеш до мене по воді
ти вище
ти щодень нестерпно вище
ти — тишина
ти — птиця
тонша
інша
твоїм рукам вже не топити лід
а грудям набирати білизну
що далі — коли ти про все забудеш-
що далі — коли я про все забуду —
звільнюсь?
засну?
і вознесеться лід мов бог
і ти
немов царівна
ніби казка давня
востаннє
кожен раз іди
востаннє
по воді