Війна без нього (роман)

Анотація

Роман "Війна без нього" — це оповідь про молодого українця Миколая Прокопенка, душу якого переповнює жага до свободи, краси світу й віри в людяність. Вирушивши у спонтанну подорож в середині лютого 2022-го року до Південної Америки, герой опиняється у вирі вражень, зустрічей, внутрішніх відкриттів і яскравих пейзажів, які змінюють не лише його світогляд, а й серце. Але за межами далекого континенту залишилась його батьківщина, де вже через декілька днів розпочнеться повномасштабне вторгнення…

Зокрема книга розповідає про втечу й водночас повернення — до себе, до істини, до розуміння вартості життя. Миколай не герой у класичному сенсі, а той, хто намагається створити себе в мінливому світі та зберегти віру в добро, людей і кохання. Вдивляючись у нові міста крізь об'єктив свого фотоапарата, він бачить більше, ніж просто вуличні сцени він фіксує глибину емоцій, драму буденності, втрату і надію. Його мандрівка — це спроба знайти новий сенс перед лицем глобальної трагедії. Це книга для тих людей, які будучи далеко від епіцентру катастрофи, все одно стають її невід'ємною частиною. Історія, в якій особисте невіддільне від національного, а спроба втекти від болю лише ще глибше зіштовхує з ним.

Київ

Його звали Миколай Прокопенко.

Складно було знайти в світі того хто любив свободу свого життя більше за нього та й саме життя теж. Він був унікальною людиною, такою ж унікальною як ми усі, однак його особливість, все ж таки, трохи відрізнялася від інших.

Протягом всього життя цього хлопця виокремлювала одна неймовірна якість: він не міг жити без довіри людям та хоча б малої долі пригод, таким було кредо його життя. Цей хлопець просто не міг спокійно сприймати крилаті вирази "не вір нікому", "той хто довіряє своє життя іншому – ризикує бути зрадженим", "довіра – фундамент майбутнього розчарування"… можливо й так, однак все одно даний парубок не бажав миритися із тим, що йому намагалися нав'язати подібними судженнями.

Він був вільним… вільним, ось і всього.

В його очах довіра – це була надія… надія на виправдання самого поняття віри в людство, котре з кожним прийдешнім днем ставало все більш грубим та жорстоким, але серед сотень безсонних ночей він все ж таки зрозумів, що в усі часи світ був тим самим, лиш щастя в ньому ставало менше і лише довіра однієї душі іншій допомагала нашому світу триматися на своїх ногах в періоди тяжких випробувань, посеред темних часів.

В той же час шановний Миколай не був тим кого можна було б назвати "відкритою книгою", як ті, що стоять на полицях книжкових магазинів запрошуючи нас пізнати їхні мудрощі та досвід, котрі в них втілили їх автори.

Хлопець був з тих хто завжди слив у відкритості світу, завжди розкриваючись чомусь новому, однак в той же самий час, в його грудях та в самій глибині душевного нутра у нього завжди були приховані ті тайни, про котрі він не дозволяв собі розголошуватись навіть на самоті.

Це, звичайно ж, не було пов'язано із якимись вчиненими гріхами ні… він просто, як і будь-який поважаючий себе молодик, цінуючий свою свободу та дух творчості, завжди приховував в собі щось те, що могло здивувати оточуючих, зберігаючи у власних глибинах ту рису характеру, котра все ще могла здивувати, навіть якщо цим самим здивованим виявився б він сам.

Не дивно, що такий хлопець як Миколай був неймовірно відвертим у своїх почуттях, в особливості у питаннях кохання та допомоги ближньому. Він завжди був готовий простягнути руку тому, хто цього потребував та одвічно віддавався справжньому почуттю любові так, щоб про це могли ходити легенди.

Його влюбливість, іноді, ставала справжнім пагубним фактором в його житті, відіграючи доволі дивну роль, яка водночас тягнула його серце та душу до небес, а розум висушувала наче палюче сонце калюжу.

Але в той же самий час його серце було неймовірно самотнім. Скоріше за все Миколай, як і кожен хто живе у цьому чарівному і водночас неймовірно жорстокому світі без гідної частки любові, зазвичай приречені на те, щоб переживати подібні емоції, котрі поглинають дух та тіло під час нічних роздумів, коли здається що ти сам… на одинці з усім світом і будеш таким одним і надалі, до тих самих пір, доки в твоєму житті не з'явиться та людина, котра забажає розділити свій доленосний шлях із твоїм.

Відчуття кохання, і власне, душевного розуміння нашим ближнім – це те, чого бажаємо ми всі, однак отримуючи можливість дійсно стати його частиною нас завжди щось намагається спинити і саме ця зупинка, це підступне тримання нашої руки – є тим, що так і не дозволяє наважитись нам відчути вічність, відчути дотик до ніжності та відвертості. Й лише той хто знаходить в собі сили перемогти ці підступні відчуття, врешті-решт, досягає бажаного.

Схожим чином це саме бажане керувало і почуттями Миколая, який одвічно був в пошуках… в пошуках великої краси, яка все ніяк не бажала розкритися йому та притиснути до себе лагідними обіймами, через що він і був поглинений постійною пригодою, хоча на ділі скоріше був домосідом, ніж героєм пригодницьких фільмів.

Сам по собі Миколай виглядав, як чоловік, який не привертає до себе зайвої уваги, але в той же час, ніяк не можна було пройти повз нього, не помітивши його вишуканої привабливості, котру дарувала йому вже неодноразово згадана природня унікальність, що при першому ж погляді вбачалася у його мужній щелепі та гострому, трохи звуженому погляді.

Темно-голубі очі вражали своєю глибиною, наче в них ховалася ціла всесвітня потаємність. Кожен погляд Миколая був наче вікном у його душу, де таємниці і почуття переплітались в чарівний танок.

Його статура була найкращим прикладом гармонії і сили, але все одно відчувалося те, що в ньому не вистачало чогось додаткового, що робило кожен рух одночасно виваженим, але з іншого боку не вдосталь енергійним, немовби він танцював на витоку вітру. М'язистість його тіла була не зрима для очей, оскільки приховувалася за тонкою смужкою надмірної ваги, що, водночас, підкреслювало його природну впевненість, а пружна постава свідчила про те, що він завжди був готовий прийняти виклик і встояти перед будь-якою перешкодою, яку могла йому кинути під ноги доля.

Волосся Миколая мало віддзеркалювало його внутрішню вільну духом сутність, легко плутаючись у повітрі, але завжди зберігаючи свою природну елегантність. Його зовнішність була певним відображенням його внутрішнього світу — таємничого, доволі зажатого в собі, але захопливого, готового відкривати нові горизонти і вирушати у невідоме в будь-який момент, власне як і у більшості з нас.

Про таких людей, як Миколай, його мати завжди казала: "Достатньо одного рюкзаку пожитків для того, щоб рушити у світ".

Тому зовсім не здивовував факт того, що такий молодик, як він попросту не міг сидіти тривалий час на одному місці, адже йому завжди був необхідний рух, не обов'язково фізичний, а просто рух, котрий дозволив би йому відчути та зрозуміти факт того, що він йде вперед та не стоїть на одному місці, а просувається крізь пітьму та всебічний відчай, долаючи біль, смуток та пекельне відчуття пустоти у середні, продовжуючи йти своїм шляхом. Не завадило б ще дізнатись чи вірний був той самий шлях… але це питання було вже зовсім іншого характеру.

Такі люди як Миколай завжди шукають або ж роздумають про те, щоб відправитись у якусь подорож, однак для цього їм завжди чогось не вистачає або щось постійно намагається їх стримати і це дуже прикро… прикро, оскільки саме життя намагається встановити нам певні кордони за які ми не в силах випускати власні мрії та лише тоді, коли ми знайдемо в собі сили для того щоб зруйнувати ті кордони, котрі намагаються стримати нашу свободу та спрагу до життя – ми дійсно знаходимо можливість для справжнього відчуття свого існування.

Так само бажав відчути своє й Миколай.

Він був доволі самотнім на своєму життєвому шляху, однак саме це почуття й змушувало його йти на зустріч своїй долі, точніше конструювати її власноруч тоді, коли він бажав досягти більшого, відправляючись у блукання в пошуках нових горизонтів, чи то в Єгипет, чи до Північного моря, чи до величних гір.

Не дивно що професія вільного своєю душею Миколая була безпосередньо пов'язана із тим, щоб руйнувати всі ті кордони, котрі могли повставати перед обрисом людей у їх буденному житті.

Молодий чоловік був зайнятий у рекламній сфері, де досяг певного успіху, впроваджуючи свої неймовірні ідеї у дійсність досягаючи бажаного результату там де його не могли досягти інші і виривав перемогу там, де інші вже неодноразово наважилися б відступити.

Він ніколи не відступав і постійно йшов вперед, зупиняючись лише тоді, коли відчував попереджувальний голос від самого життя, коли чув його шепіт, чув застереження і ще не раз почує на своєму шляху на рівні із благими побажаннями, які привели його серце до вічної любові, яку він вірно та праведно оберігав ще з юності: любові до фотографії.

З тих пір, як це мистецтво з'явилося в його житті, воно постійно супроводжувало його, наче сама тінь.

Він жив цим і отримував справжню насолоду від такого заняття, роблячи кожен знімок так, щоб в нього відчувалася частинка душі, обов'язково відчувалася, інакше він не вартував того, щоб бруднити своїм існуванням дорогоцінну плівку. Кожен гідний кадр змушував душу вивільнятися від всіх тягарів та пустоти буття і поринати у справжні хвилі теплоти та осягнення, якого не могли відчути ті персони, котрі не вміли кохати, хто не вмів любити так, як справжня людина мистецтва.

Однак в момент, коли його дух стало перемагати бажання свободи та втілення вже давно бажаних мрій, він просто на просто залишив все та зрозумів, що бажає жити, бажає відчути саме життя у фотографія так, як це ще ніхто не робив до нього, а якщо і робив, тоді він стане тим хто перевершить ці надбання, відчуваючи дух волі…

І саме цей неймовірний та омрійливий дух привів його сюди в середині лютого 2022-го року: до чарівної та мальовничої Південної Америки.

***

Він ще не встиг намилуватися чарівним заходом сонця, як воно вже пішло за обрій, наче йому і зовсім не вдалося намилуватися їм.