Наші крильця з вітерків;
Відкіля ми прилетіли —
Ми не знаєм од віків.
Живучи росою з травки,
Медом дишем ми з квіток;
Наші горниці — долини,
Чиста річка і лісок.
І не малось ще нікого,
Хто б над нами царював:
Ми самі собі цариці
В царстві дерева і трав!
Захотів би ти нас бачить;
Так у день ясний сюди
На таємні наші грані
До гаївок не ходи.
Бо ми світу боїмося,
Рано жить не встаємо;
Вітерочками прикриті,
Аж до присмерків спимо.
А впаде на захід сонце
І настигне ніч за днем,
Ми з конвалій і фіялок
Зараз весело спурхнем.
В шати з блискавок вберемся,
Володільниці долин,
І метеликами в'ємся
Між березових стволин.
Нас і бачать тут рибалки,
Як, по річці пливучи,
В воду чисту і прозірну
Ставлять верші уночі.
І нікого ми не займем,
Тільки б нас хто не займав:
Ми цариці нешкодливі
В царстві дерева і трав!
1886