Принцеса Іванна

Нестайко Всеволод

Дивовижні пригоди незвичайної принцеси

Розділ перший

в якому ти, мій юний читачу, познайомишся з героїнею цієї казкової оповіді

— Де Принцеса, йолі-палі? Зараз почнеться королівський прийом, на якому їй обов’язково слід бути, а вона знову десь заповітрилась… Прем’єр-Міністре, негайно розшукайте Принцесу Іванну і приведіть її сюди, хоч би як вона пручалася!

— Слухаюсь, Ваша Величносте! — вклонився Прем'єр— Міністр і подріботів шукати Принцесу.

— Що це за вибрики? Королево, як ви її виховували, йолі-палі?

— Ви ж знаєте, яка в неї вдача, Ваша Величносте! Я намагалась, намагалась, але ж ви бачите…

Королева заплакала.

— Не рюмсати треба, а виховувати! Ви аж надто церемонитеся з нею, йолі-палі, — сердито мовив Король.

Незабаром з’явився Прем’єр-Міністр. За собою він тягнув Принцесу Іванну — кирпату веснянкувату білявку.

— Не тягніть мене так, бо вкушу! — репетувала Принцеса.

— Принцесо! Як ви поводитеся?! — вигукнув Король. — Зараз почнеться королівський прийом, прибудуть посли всіх королівств, а ви ще не вбралися як слід!

— А от і не піду я нікуди! — вигукнула Принцеса. — Мені остогидли всі ці прийоми. Там нудно! Я хочу жити, як усі люди, хочу, щоб у моєму житті були різні події, пригоди! Я втечу з королівства, от побачите!

Принцеса ще й ніжкою тупнула.

Король відповів:

— Я накажу вас зв’язати й замкнути! А послам скажу, що ви захворіли. Прем’єр-Міністре, тягніть Принцесу на другий поверх до її спальні!

— Ой, — скрикнув Прем’єр-Міністр, — вона мене вкусила!

— Не зважайте! Тягніть! — наказав Король. — Мене вона теж колись кусала, йолі-палі.

І Прем'єр-Міністр, незважаючи на супротив Принцеси, ойкаючи, потягнув її на другий поверх. Королева плакала, а Король знай собі лаявся.

Король любив порядок і хотів, щоб його слухались. Іванною Принцесу назвав саме він. Як і всі королі, він чекав народження сина, принца-спадкоємця. Вже й ім’я йому підібрав — Іван. Але народилася донька. Король не зміг відмовитися від дорогого для нього імені, тому Принцесу назвали Іванною. І справді, ім’я це їй дуже пасувало, тому що змалку вже було добре видно, що вдача в неї хлоп’яча.

Головним уподобанням Короля були королівські прийоми і королівські бали з танцями. А також він полюбляв телевізійні новини. Королева тільки вночі, коли Король спав, мала змогу подивитися по телевізору різні серіали про любов. Іванні ж Король взагалі заборонив дивитися телевізор та грати в казк’ютерні ігри. Не знала вона і справжніх дитячих розваг.

Отже, ви розумієте, яке невеселе життя було в Іванни.

Після королівського прийому Королева пошвидкувала на другий поверх. Материнське серце стискалося від недобрих передчуттів. І недарма.

Вікно у спальні Принцеси було відчинене, і з нього звисали зв’язані простирадла.

На столі лежала записка:

Мамо! Прощайте! Я втекла.

Буду шукати веселих пригод і

несподіванок. Не хвилюйтесь!

Не пропаду! Ви ж мене знаєте!

Постояти за себе завжди зможу.

Обіймаю! Іванна

Королева зойкнула, схопила записку й побігла сповіщати Королю страшну новину. Король лайнувся, гукнув Прем’єр-Міністра і наказав організувати пошуки й погоню.

Розділ другий

в якому Принцеса зустрічається з Мудрецем Розуманом і від нього дізнається, що на неї чекають незвичайні події

Іванна бігла по дорозі й думала: "Оце ж мати прочитає зараз мою записку, покаже її батькові, а він накаже спорядити погоню. Як мені врятуватися? Де мені сховатися?"

Враз перед дівчиною з’явився лисий як коліно дідок з довгою, вузькою, сивою бородою.

— Не хвилюйтеся, Принцесо, я допоможу вам сховатися від погоні! — люб’язно усміхнувся він.

— А звідки ви знаєте, про що я зараз думаю? І хто ви такий? — здивувалася Принцеса.

— Я — Мудрець Розуман. Все відаю, все знаю. Будьмо знайомі! — знову всміхнувся дідок. — Будь ласка, дайте мені руку.

Принцеса простягнула йому руку й одразу ж стала невидимою. Мудрець Розуман теж став невидимим.

І тут почувся тупіт коней. Вдалині Іванна помітила погоню на чолі з Прем’єр-Міністром. Вершники на конях промчали повз, і тоді Мудрець Розуман сказав:

— Залишимось невидимими. Невдовзі Прем’єр-Міністр повернеться. Зараз я вам дещо розкажу…

Та знову почувся цокіт копит, повз них ще раз промчала погоня на чолі з Прем’єр-Міністром. Певна річ, принцеси Іванни він не знайшов. Щойно за обрієм зник останній вершник, Принцеса відчула на своїй руці дотик і одразу побачила Мудреця. Вони знову стали видимими.

— То куди ж ви тікали, мила Принцесо? — спитав Мудрець.

— А ви ж кажете, що ви — Розуман: все відаєте, все знаєте. То чого ж питаєте? — усміхнулася Принцеса.

— Я то знаю, але хочу, щоб ви самі пояснили ваш вчинок.

— Набридло мені нудне королівське життя. Хочу пригод і несподіванок.

— Але шукати пригод і несподіванок без мети — це ж безглуздя!

— А яка має бути мета?

— Ну, хоча б врятувати когось з біди.

— Кого?

— Скоро ви зустрінете того, хто потрапив у біду. Але ви мусите бути хоробрі й рішучі.

— Я не з боязких, ви ж, напевно, знаєте?

— Вам, Принцесо, доведеться робити вибір — або про свої бажання дбати, або когось рятувати. Отож слухайте.

За Чорними Горами є так званий Воронячий Ліс, де над чорними воронами-круками владарює злий та підступний Каркарон. Він задумав знищити чарівну квітку, Жоржину-Веселину, що росте на Орлиній полонині, в Синіх Горах, у королівстві Орландії.

Ця квітка має чарівну силу. Хто хоч раз погляне на Жоржину-Веселину, отримає від неї допомогу, забуде про свої прикрощі, стане веселим і щасливим. До того ж чарівна квітка спонукає дітей і дорослих на добрі вчинки.

Злий підступний Каркарон уже збирає своє вороняче військо, щоб іти війною на Орландію. Доведеться Вам, Принцесо, взяти учать у порятунку чарівної квітки. Але перед тим вас чекають ще й інші небезпечні пригоди. Не злякаєтесь?

— Я ж казала, що не з лякливих.

— Тоді йдіть по цій дорозі й нікуди не звертайте, — сказав Мудрець Розуман і одразу зник.

А Принцеса Іванна пішла далі.

Розділ третій

в якому відбувається пригода, вкрай несподівана і незвичайна

Ішла Принцеса, ішла, раптом бачить — лежить на траві біля дороги якийсь дивний дідусь з сивою настовбурченою чуприною і репетує:

Ой, рятуйте! Ой, спасайте!

Ой, від мене не тікайте!

Ой, болить, болить, болить!

Не вщухає ні на мить!

Схилилася Принцеса до дідуся.

— Що з вами?

— Ой, нога, нога болить!

Не вщухає ні на мить!

Не тікайте! Поможіть!

Принцеса спробувала через силу підняти дідуся. Він обхопив її за плечі й підвівся.

— Спасибі, донечко! Одведіть мене, будь ласка, до мого будинку.

Пішли вони поволі до лісу. Там, на галявині, стояла невелика хатинка, з усіх боків оточена квітами.

Принцеса, хоча й мала хлоп’ячу вдачу, та, як усі дівчата, любила квіти.

— А ви, Принцесо, розумієтесь на квітах? — спитав дідусь.

— Аякже! Звичайно, розуміюсь.

— Оце яка квітка? — вказав пальцем старенький.

— Троянда.

— А це?

— Півники.

— А це?

— Айстри.

— А це?

— Жоржина.

— Звичайна жоржина? Чи незвичайна, чарівна? — хитро подивився дідусь на Іванну.

Принцеса пильно глянула на дідуся. Був він у картатому, обв’язаному круг шиї, шарфі, який закривав підборіддя. Але щось знайоме промайнуло в його очах.

— А звідки ви знаєте про чарівну Жоржину-Веселину? Хто ви такий?

— Ви думаєте, що про чарівну Жоржину-Веселину тільки ваш Мудрець Розуман знає? Я теж, як і він, все відаю, все знаю, бо я — його рідний брат-близнець Мудрило. І я знаю, що ви шукаєте Жоржину-Веселину. От вона — перед вами!

— Ні! Неправда! Це не Жоржина-Веселина! Бо від погляду на неї мені не стало весело. І я не відчула себе щасливою. Нащо ви мене обманюєте? Я мушу пережити багато пригод і небезпек, взяти участь у порятунку Жоржини-Веселини. Тільки тоді я зможу її побачити.

— А якщо я вас не випущу? І примушу доглядати за квітами? Ви ж любите квіти. Ми з братом завжди сперечаємось — хто з нас мудріший, хто з нас сильніший. Я вас у нього заберу. І Мудрило заспівав:

Будете жити любо і мило

У мене, Мудреця Мудрило.

Що бажатимете,

Те і матимете.

— Так от, я і бажаю — відпустіть мене негайно! — тупнула ніжкою Принцеса.

— Ви, Принцесо, молодець! Маскарадові кінець! — дідусь рвучко скинув перуку з голови, зняв шарф і розмотав обернену круг шиї довгу й вузьку сиву бороду. Перед Принцесою стояв Мудрець Розуман.

— Пробачте мене, Принцесо, за це перевтілення, — сказав він. Я все відаю і все знаю, та іноді себе перевіряю. Ви показали себе якнайкраще. А головне — незрадливою. На вас можна покластися. Ви не підведете. Я ніколи нікого не приводив до себе додому. Тільки вас.

Мудрець узяв Принцесу за руку і вивів на дорогу, до місця, з якого почалася їхня пригода.

— А тепер ідіть і нікуди не звертайте. Скоро ви побачите того, кому потрібна ваша допомога. Щасливо! і Принцеса пішла далі.

Розділ четвертий

в якому Принцеса зустрічає Фею Книжану, довідується про її біду і вирішує допомогти

Ішла Принцеса, ішла, аж раптом бачить — сидить край дороги молода чарівна жінка і плаче.

— Що з вами? — спитала її Принцеса. — Хто ви така? І чого так гірко плачете?

— Я Фея Книжана. Як же мені не плакати, коли в мене така біда! Я ішла на Казкове телебачення, щоб запропонувати передачу "Світ книжковий — світ казковий". Хотіла повернути дітей до читання книжок. Бо через усі ті казк’ютери, казк’ютерні ігри та телесеріали вони зовсім розучилися читати книжки. А без книжок не зможе розвиватися дитяча уява, фантазія. Адже читаючи, кожен уявляє собі те, про що написано в книзі. А коли просто дивитися на екран, то уявляти вже нічого не треба, все зробили режисер і актори. Але мені повідомили про страшну новину — Казкове Телебачення захопила Баба Яга. І всі добрі програми повикидала.

Тут Принцеса почула тихий голос Мудреця Розумана. Той був невидимим, і Фея Книжана його не помітила.

— Ви, Принцесо, повинні піти на Казкове Телебачення, — прошепотів Іванні на вухо Мудрець. — Я вам потім підкажу, як боротися з Бабою Ягою.

— Не плачте, Феє Книжано! — сказала Принцеса. — Я зараз піду на Казкове Телебачення і спробую все владнати.

Принцеса попрощалася з Феєю Книжаною і пішла далі. І знову з’явився перед нею Мудрець Розуман.

— Доведеться вам, Принцесо, змагатися з Бабою Ягою. Жоден з чоловіків перед злою силою Баби Яги безсилий. Її може перемогти тільки жінка.

— А як же я зможу перемогти Бабу Ягу? — здивувалася Принцеса.

— Баба Яга, — усміхнувся Мудрець, — хоч кульгава і горбата, та й, будьмо відвертими, не надто вродлива, однак вона жінка, і їй притаманні всі жіночі слабкості.

1 2 3
загрузка...