Розділ перший. Ким ти народишся в наступному житті?
Коли 2 жовтня 1869 року в сім'ї прем'єр-міністра маленького індійського князівства Порбандар Ка— рамчандра Ганді та його дружини Путлібай народився син, ніхто, звісно, й не здогадувався, що в цю мить на світ прийшов Великий Учитель. Махатма мовою хінді означає "великий учитель" або "велика душа", і саме так згодом називатимуть Моханда— са Карамчанда Ганді.
Хлопчик був шостою й останньою дитиною в сім'ї Ганді. Він ріс кволим та слабеньким, часто хворів і не міг, як інші діти, бігати й гратися у дворі. Можливо тому малий Мохандас дуже рано почав замислюватися над речами поважними й недитячими. Наприклад, чому в Індії всі люди поділяються на окремі касти — є касти вельмож, купців, а є — парії— недоторкані. До цієї касти належали люди найнижчого звання, до них навіть торкатися було заборонено, це вважалося ганебним і неприпустимим.
"Чим ось ця дівчинка з таким добрим, лагідним обличчям гірша за мене? Або ось цей малюк, вбраний у лахміття?" — дивувався син поважного чиновника, дивлячись на дітей-паріїв, до яких йому навіть наближатися було заборонено. Недоторкані мали носити на шиї дзвіночок, щоб заздалегідь сповіщати представників вищих каст про своє наближення.
Але хлопчика дивувало й обурювало не лише ставлення до людей нижчих каст:
— Мамо, я чув, як батько розповідав, що всі чиновники, крім нього, беруть хабарі! І вони вважають себе кращими за цих бідних людей?
— Синку, тобі ще рано про це думати. Он поглянь, твої ровесники галасують надворі. Біжи до них!
Але Мохандас заперечливо хитав головою і знову брав до рук старовинні книжки, які передавалися в їхній родині в спадок — як найдорожчі скарби, і намагався там знайти відповіді на всі запитання. Чому англійці змогли завоювати його древню й могутню країну? Чому вони панують в Індії, ставлячись до її мешканців як до рабів? Невже вся причина в тому, що європейці володіють сучасною зброєю — їхні величезні військові кораблі можуть вщент розбити тендітні човники індусів, а гармати перетворюють на руїни тисячолітні буддійські храми. А може, сила англійців у тому, що вони їдять м'ясо?
Хлопчик пробував розпитувати про це старших братів, але вони лише відмахувалися від малого. Кожен послідовник індуїстської релігії знав, що людина не повинна їсти м'яса, пити горілку чи вино й курити — адже при наступному народженні ваша душа може втілитись у тварину, м'ясо якої ви споживали!
Невже англійці цього не бояться, невже їхнє життя припиняється зі смертю, й вони не переходять, мов по сходинках, у все нові й нові втілення? Він, хоча й малий, зрозумів усе, про що розповіла йому мама. Спершу твоя суть сконцентрована в камені, потім ти народжуєшся деревом, згодом — комахою. Як гарно стати барвистим метеликом і пурхати серед квітів! Або стрімко летіти у височині, як гордий сокіл.
- Леся Воронина — Таємне Товариство Боягузів, або засіб від переляку № 9
- Леся Воронина — Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів
- Леся Воронина — Таємне Товариство Боягузів та Брехунів
- Ще 7 творів →
А можна народитися велетенським гімалайським ведмедем чи хижим тигром, якого бояться всі звірі. Але ж люди полюють на нього зі списами й рушницями... Ні, він, Мохандас Карамчанд Ганді, не може дивитись, як кривдять навіть маленьку мурашку, він знає, що всі в цьому світі однаково важливі — незважаючи на колір шкіри, багатство чи вроду. Головне — любити одне одного, адже це так просто!
Розділ другий. Про речі великі й маленькі
— А тепер я спробую пояснити тобі, як влаштовано світ, — сказав батько, пильно дивлячись на малого Мохандаса. — Запам'ятай те, що зараз почуєш, і навіть, якщо зрозумієш не все — ці знання змінять твоє життя.
Хлопчик, зіщулившись, сидів біля батька на вершечку гори. Вони підіймалися сюди цілий день. Мохандосу часом здавалося, що в нього не вистачить сил і він ніколи не досягне вершини. Але поруч ішов тато — людина, яка була для нього найбільшим авторитетом, і хлопець, зціпивши зуби, продовжував сходження. А ось тепер, коли він нарешті безсило опустився на землю і втомлено заплющив очі, батько починає розмову про якісь незрозумілі речі.
— Тату, може ти скажеш мені про це завтра? — ледь чутно промовив Мохандас.
— Ні, синку, саме сьогодні й саме зараз, — дуже серйозно промовив Карамчанд Ганді. — Адже ми недаремно прийшли сюди. Поглянь — під нашими ногами пролітають прозорі хмарки, а крізь них далеко-далеко внизу видніє квітуча долина. Хатини селян здаються звідси, згори, іграшковими. І навіть палац могутнього магараджі, яким він так пишається, видається маленькою хижкою.
— Так, я бачу, — прошепотів Мохандас, — але хіба від того, що здалеку той палац виглядає крихітним, він став не таким величним, а раджа з багатія перетворився на жебрака?
Батько усміхнувся, мовчки витягнув з дорожньої торбини баклагу з водою і два сухарі й простягнув їх синові. Той припав до баклаги, зробив кілька великих ковтків — ніколи ще вода не здавалася хлопцеві такою смачною — а тоді почав гризти сухарі, підбираючи кожну крихту.
— От бачиш, усе в цьому світі відносне — тут, на вершечку гори, жодні багатства не допоможуть тобі вгамувати спрагу й голод. Так само, як розкішне вбрання й скрині, набиті золотом і коштовностями, не дадуть тобі любові й дружби — їх не можна купити за всі скарби світу. Якщо ти це зрозумієш, то зможеш, коли виростеш, зробити цей світ бодай трохи кращим.
— Але чому ж тоді добрі люди бувають такими слабкими? І чому любов та доброта не можуть перемогти жорстокість і зло?
— Знаєш, певне таке запитання поставив колись принц Сіддхартха Гаутама своєму батькові — цареві... І батько розповів Мохандасові давню легенду про прекрасного принца, якому згодом судилося стати Великим Буддою.
Розділ третій. Правда вища від насолоди
Дві з половиною тисячі років тому в невеличкому царстві на північному сході Індії в царя Шуддходані народився син Сіддхартха. Його родове ім'я було Гаутама. Хлопчик з'явився на світ із тридцятьма двома ознаками "великої людини", серед них були найпомітніші: золотава шкіра, що мінилася на сонці, знак Драхми на ступні, широкі п'яти, довгі пальці на руках і довгі мочки вух.
Усе свідчило про те, що на це немовля чекає велике майбутнє — Сіддхартха стане або могутнім володарем— чакравартіном, який зможе встановити справедливий устрій на землі, або ж — мудрецем, який зречеться всіх земних насолод і відкриє таємницю буття. На жаль, мати Сіддхартхи, прекрасна Махамая, померла через сім днів після народження сина, і хлопчика виховувала сестра матері — добра Махапраджапаті.
Ставши вдівцем, цар Шуддходані всю свою любов віддавав синові. Звісно, батько хотів, щоб його син уславив рід Гаутам бойовою звитягою й довгим і щасливим царюванням. Однак мудрець Асіта, якого цар покликав до свого палацу, щоб той передбачив майбутнє його сина — принца Гаутами, сказав, що Сіддхартха відмовиться від влади, слави та грошей і стане великим Учителем людства. Мудрець пояснив цареві, що син його піде цим шляхом після того, як зустрінеться у своєму житті з хворобами, старістю, смертю та стражданнями світу.
Батько не хотів змиритися з передбаченнями мудреця Асіти. Він зробив усе можливе, щоб ці віщування не справдилися. Цар Шуддходані оселив свого сина в розкішному палаці, де його оточували молоді вродливі слуги, готові виконати будь-яке бажання юного принца. Сіддхартха ріс у відчутті вічного свята, не підозрюючи, що у світі існує горе, страждання й смерть.
Та одного разу під час полювання, наздоганяючи дичину, Сіддхартха опинився на узліссі сам, залишивши свій численний почет далеко позаду. Перед очима враженого юнака постало бідне селище: старі обшарпані хатини, виснажені працею люди. А біля однієї з тих халуп сидів скоцюблений чоловік у лахмітті, він розгойдувався з боку в бік і голосно стогнав. У цю мить до Сіддхартхи під'їхали слуги верхи на баских конях. На запитання принца, що то за чоловік і чому він так дивно поводиться, слуги відповіли, що він хворий. Так Сіддхартха вперше довідався, що на світі існують хвороби й страждання.
Принц засмутився, але його батько тут-таки наказав своїм найкращим лікарям зцілити бідолаху. А коли той одужав, його привели в палац, запевняючи принца, що тепер світ знову став таким, як і раніше — сповненим лише радощів, щастя й насолод. Здавалося, не було жодного приводу для хвилювання — життя, як і раніше, було подібне до свята.
Однак Сіддхартха захотів знову побувати там, де він колись зустрів хворого чоловіка. Коли принц за допомогою свого вірного слуги таємно покинув палац і опинився на узліссі, то помітив згорбленого. зморшкуватого дідуся. На голові у старого майже не було волосся, і він безсило плямкав беззубим ротом.
— Що сталося з цією людиною?! — скрикнув нажаханий Гаутама.
— Просто ця людина стара, — тихо відповів слуга.
Так Сіддхартха довідався про те, що існують не лише молодість і краса, а хвороби і старість. Сіддхартхові було тоді 16 років — і батько, задля того, щоб юнак назавжди відкинув сумні думки, одружив його з красунею Ясодхітою. Невдовзі в молодого подружжя народився син Рахула. Юний батько нетямився від щастя — життя знову стало чудовим і безхмарним.
Та ось одного разу, прогулюючись лісом, Гаутама побачив, що йому назустріч суне якась дивна процесія. Люди несли на ношах чоловіка. Той лежав блідий, із заплющеними очима й не рухався.
— Чому ці люди плачуть і хто цей чоловік, що нерухомо лежить на ношах? — запитав принц.
— Він помер , — відповіли йому.
Так Сіддхартха Гаутама дізнався про те, що кожне життя закінчується смертю.
Після того принц втратив спокій. Він не міг насолоджуватися життям у своєму розкішному палаці, коли знав, що інші хворіють, страждають і помирають. Сіддхартха вирішив присвятити своє життя пошукам щастя для всіх живих істот. Якось пізно вночі він востаннє поглянув на кохану дружину, красуню Ясодхіту, що міцно спала на уквітчаному ложі, пригорнув до себе сина Рахула і таємно покинув свій розкішний палац.
Розділ четвертий. Якщо в школі тебе вчать брехати
— А хіба це можливо? — схвильовано запитав у батька Мохандас, вислухавши дивовижну історію з життя принца Сіддхартхи, яку він, звичайно, і до цього чув не раз, але сприймав її просто як гарну казку. — Хіба можуть усі бути щасливими?
Батько погладив хлопчика по голові й відповів:
— Принц Сіддхартха Гаутама вірив у це, тому й став Великим Буддою.
— Тату, але ж люди чинять зовсім не так, як написано в книжках.