Іноді Мамай вартує, доки Песик Ложка у шинку гуляє, іноді – Песик Ложка охороняє... Ну, і чого ти іржеш?
Кінь Грива: Не іржу.
Песик Ложка: Іржеш.
Кінь Грива: Не іржу.
Песик Ложка: Коні – іржуть, — я читав.
Кінь Грива: Не читав.
Песик Ложка: Читав.
Кінь Грива: Не читав.
Песик Ложка: Ні, не іржеш. Бо ти не кінь. Ти – осел. Впертий осел!
Кінь Грива: Кінь.
Песик Ложка: Осел.
Кінь Грива: Приємно познайомитись. А я – кінь!
Песик Ложка виє.
6.
Шинок. За столиком сидить п'яненький Іванко.
Іванко: (співає українську народну) Чорнії брови, карії очі,
Темні, як нічка, ясні, як день,
Очі, ви, очі, очі дівочі,
Де ви навчились зводить людей?..
Підходить Шинкарка.
Шинкарка: Гарний голос маєш, Іванку.
Іванко: Хоча б щось маю. Але й його, напевно, зараз проп'ю. А ти хто?
Шинкарка: Доля твоя, козаче.
Іванко: А я хто?
Шинкарка: Любчик мій.
Шинкарка починає цілувати Іванка.
Заходять Мамай і Кобзар.
Мамай, побачивши сцену, кидається до них, відтягує Іванка.
Мамай: (струсонувши Іванка за плечі) Ти що, вражий сину, одній обіцяєш, а у пазуху іншої руки пускаєш?!
Шинкарка: (вражено, впізнавши Мамая) Козак Мамай?!
Іванко: (приходячи до тями) Козак Мамай?! (схиляє голову) Дякую, батьку, що від гріха зупинили. А тепер закінчуйте справу, вбийте, бо долі я не суперник. Калина – багата, а у мене тільки совість та сумління чисте. Тепер же і це згубив.
Мамай: Більшого багатства, ніж справжнє кохання, немає.
Іванко: (ніби не чує Мамая) Мою Калину батько за Однокрила заміж віддає...
Шинкарка: Тепер від мене ніхто не втече.
Шинок перетворюється на Пекло, Шинкарка – на Смерть, а Кобзар, — що стояв збоку біля дверей, і про якого усі вже забули, на апостола Петра.
Петро заступає дорогу Смерті.
Петро: Куди це ви зібралися, пані Шинкарко?
Смерть: Геть з дороги, Петре! Тут не твоя господа! А як заблудився, то шлях додому враз допоможу знайти!
Петро: Що ж... Давно мене там не бачили. Зрадіють, напевно. Попросять новини розповісти. Я й повідаю, як одна шинкарка ключі від Раю у мене вкрала...
Смерть: (ніби зласкавилась) Не поспішай так. Погостюй. Не знати, чи ще й збачимось. Я тільки кілька справ владнаю і до тебе... (намагається підійти до Мамая і Іванка)
Петро: (завертає її) Нема коли мені. Сама знаєш, люди чекають... Ще ворота зламають...
Смерть: (роздратовано) Добре. Влаштую я вам зустріч з Однокрилом... (знову намагається дістатися до Іванка і Мамая)
Петро: А поки що, зроби ласку, не займай їх...
Смерть: Я зачекаю. Все одно... рано чи пізно... (стукає косою об землю)
Мамай таі Іванко, вирячивши очі, сидять посеред шинку.
Іванко: Дідько його забирай! Раз у житті напився, — і одразу ж... (до Мамая) А, може, це – сон?
Мамай: То я тобі снюсь чи ти мені?
Іванко: Може, вщипнути одне одного?
Мамай: Що я тобі, курка, щипати надумав?!.. Завтра побачимо. Ранок вечора мудріший.
Мамай і Іванко лягають.
Трохи згодом.
Іванко: (тремтячим голосом) А якщо вже "завтра"?
Мамай: Головне, щоб не вчора. Бо якщо ти ще раз, як сьогодні, будеш заважати мені заснути... нацькую свого собаку.
Іванко: Це ви про песика Ложку? Чув про нього. Кажуть, страшна тварюка.
Мамай: Якщо не замовкнеш – ваше знайомство почнеться сьогодні ж.
Іванко: Добраніч.
Мамай: Добраніч.
Враз голосно б'ють дзвони.
7.
Шинок.
Гучно б'ють церковні дзвони.
Мамай і Іванко різко підскакують.
Іванко: (роздивившись навкруг, полегшено) Уф. Здається, не вчора. Бо тоді б я прокинувся...
Мамай: Твоє щастя, що прокинувся. Бо цей дзвін міг бути й за нами.
Мамай і Іванко вибігають з шинку на базарну площу. Напроти – церква.
Песик Ложка, що лежав під дверима, і Кінь Грива (спав поряд) прокидаються.
Песик Ложка: (весело махаючи хвостиком, швидко) Я не спав. Я не спав. Гарно охороняв. Ніхто не зайшов-не пройшов...
Кінь Грива: Півцарства за овес!
Повз шинок проходять двоє спудеїв.
Мамай: (до спудеїв) Що сталось? Чому б'ють дзвони?
Песик Ложка: (розчаровано) Ніякої вдячності...
Спудей 1: Велике свято. Однокрил,
Наш гетьман...
Спудей 2: ...самозванець...
Спудей 1: З донькою Купи захотів
Побратися. Поганець!
Спудей 2: Калина, кажуть, не в собі:
То в cміх, то хоче спати,
То одіж рве, то рветься в бій,
То кличе з неба мати.
Спудей 1: Та ні. Тепер вона мовчить.
Півлітра валер'янки!
Під церквою Батурин — вмить:
Аж до панів й підпанків.
Іванко, Мамай, Песик Ложка і Кінь Грива біжать до церкви.
Іванко: Мерщій!
Мамай: Туди!
Песик Ложка: Банзай!
Кінь Грива: Схопить!
Спудей 1: (із сарказмом, навздогін) "Ми – люди чи полова?!" —
Спитав...
Спудей 2: У відповідь звучить:
"Нам хліба та видовищ!"
8.
Вхід у церкву. Півколом з усіх сторін – батуринці, яких стримує військо.
По східцях Калину під руки ведуть Купа та Однокрил.
Купа: (до Однокрила) Ваше Високопреосвяще... Тобто Ваша Світлість, Ваша Величність...
Однокрил: Чого тобі?
Купа: (ниє) Мені б земельки трішки... І титул... І...
Однокрил: (киваючи на Калину) А чому вона така бліда і на ногах ледь тримається? Чи це теж якийсь "давній український звичай"?
Купа: (затинається) Ду... дуже давній...
Однокрил: Я тут наведу порядок!
Купа: Тільки на Вас надія...
Однокрил: Хочу звернутися до мого народу... Я десь бачив, так роблять...
Однокрил, Калина і Купа зупиняються перед входом у церкву.
Однокрил: Співвітчизники! Браття і сестри мої!..
До церкви підбігають Іванко, Мамай, Песик Ложка і Кінь Грива.
Іванко: (перебиває Однокрила) Обман – твій брат, а ницість – сестра!
Однокрил: Що?!
Іванко: Я кохаю Калину, а вона – мене! Підло тягнути дівчину до шлюбу силою!
Однокрил: Це хто там "розцвірінчався"? Варта!
Іванко: Перед усім народом батуринським вимагаю: виходь зі мною на герць, якщо у тебе ще лишились крихти честі та відваги!
Однокрил: Схопити його!
Іванко: Бо витягну з церкви, як собаку за шкірку!
Песик Ложка: Прошу не ображати моїх родичів!
Іванко: Покажи усім, хто ти є!
Однокрил: Варта!
Варта злякано дивиться на бурхливий людський натовп.
Однокрил: Боягузи!
Однокрил, обвівши поглядом натовп, залишає Калину на руках у Купи і спускається сходами униз на базарну площу.
Однокрил: Зараз ти побачиш, хто такий Однокрил!
Іванко: Менше слів! До бою!
Однокрил витягує шаблю, Іванко – свою.
9.
Бій Іванка і Однокрила на базарній площі.
На площу заходить Кобзар. Награє на бандурі українську народну ритмічну мелодію.
З'являється Шинкарка. Вона бачить, що Іванко починає перемагати, і шепоче заклинання.
Шинкарка: Щоб у небі ясне сонце
За хмари сховалось, —
Не прошу я.
І із ночі блідий місяць
На Той Світ украли, —
Не бажаю.
Лиш з одного Однокрила
Щоби троє стало!
Вимагаю!
Однокрил розтроюється.
Іванко входить у шал. Йому вдається вбити двох Однокрилів (ті зникають, як привиди), однак, третій убиває його.
10.
Інший Світ.
Іванко лежить на землі. Шинкарка перетворюється на Смерть і прямує до нього. Іванка заступають Мамай і Кобзар, який перетворюється в апостола Петра.
Смерть: Усе по-моєму здійснилось...
Завжди я, Смерть, перемагаю.
Іванко вмер. У вашім світі
Його глуха труна чекає.
Петро: Що ти задумала – зробила.
Нехай... Ніхто тебе не квапить...
Залиш життя йому. Можливо,
тобі за це іще віддячать.
Смерть: Кредит у мене всі відкрити
Були б не проти. У борг взяти.
Коли ж приходить час платити
Не поспішають пам'ятати!
Мамай: Козак Мамай я. Ну, кістлява,
Зі мною добре натерпілась?
Загадку дай. Як відгадаю, —
Відпустиш хлопця нам на милість.
Смерть: А раптом розуму не стане?
Що можеш ти мені програти?
Мамай: Себе! – клянусь спасінням власним,
Якщо не зможу розгадати.
Смерть: Нехай і так. Сам напросився.
Загадок буде аж чотири…
Мамай: Чотири? Добре! Я втомився…
Давай! Бо вже не маю сили…
Смерть: Перше – сходить без насіння,
Друге – грає, й голос має,
Росте третє без коріння,
А що плаче, – сліз не знає?
Мамай: Сонце сходить без насіння,
Скрипка – грає, й голос має,
Росте камінь без коріння,
Серце – плаче, – сліз не знає...
Смерть з передсердя вдаряє косою об землю. Інший Світ починає зникати.
11.
Базарна площа міста Батурин. Іванко оживає. Усі відсахуються від нього.
Однокрил: (третій, останній; схвильовано) Щ-що?!
Купа: (верещить) Він повернувся з Того Світу!!!
Іванко: Просто мене попросили, щоб я самозванця Однокрила уперед пропустив!
Однокрил: Ще побачимо хто кого!
Іванко та Однокрил знову б'ються.
Песик Ложка: (коментує) ...Одразу ж стає помітно, що вигук одного з суперників "хто кого" – лише питання часу...