Уже нашим чумаченькам шлях-дорожка пахне.
Насіяли, наорали, — та нікому жати:
Пішли наші чумаченьки по возах лежати.
"Вчора була суботонька, сьогодні — неділя,
Чом на тобі, чумаченьку, сорочка не біла?"
"Якби в мене, дівчинонько, матуся рідненька,
Була б в мене щонеділі сорочка біленька!"
"Піди, піди, моя мати, у Суми до торгу,
Купи, купи, моя мати, за три копи голку,
За другого золотого — червоного шовку,
За третього рублевика — мальовані п'яльця:
Я вишию, вималюю чумакові рукавця".
Шовком шила, шовком шила, золотом рубила, —
Задля того чумаченька, що вірно любила.
В неділеньку ранесенько, та ще до схід сонця,
Ой плакала дівчинонька, сидячи в віконця:
"Чому мене, моя мати, рано не збудила,
А як тая чумачина з села виїздила?"
"Тим я тебе, моя дочко, рано не збудила,
Попереду твій миленький, — щоб ти не тужила".
"Ти думаєш, моя мати, що я і не плачу?
За дрібними слізоньками світонька не бачу.
Ти думаєш, моя мати, що я й не журюся?
Як вийду я за ворота — від вітру валюся".