ЛЬОНЯ. Як ти могла?!
ЕЛЛА. Легко! Чого вирячилися? Так, це була моя мати. Ця дивна тітонька. Вона хатня робітниця в цій квартирі. А хазяї поїхали в круїз. А я живу в напівпідвалі. І батька в мене немає. І не було ніколи! Все. День народження відміняється. Розходьтеся по домівках. Будь ласка, йдіть... (Ридаючи опускається на диван.)
КАТЯ (з'являючись у махровому рушнику.) Що тут за лемент?
СЛАВКО. Тш-ш-ш... Ідемо...
КАТЯ (пошепки.) Чому?
СЛАВКО (тихо.) Я тобі потім усе поясню.
КАТЯ. Але я не одягнута...
ЕЛЛА (знімаючи свою сукню.) На, бери! У коридорі висить мій плащ...
ЮЛЯ. Ну, ми йдемо...
АНТОН (Гущі.) Залишися тут, про всяк випадок...
Катя в рушнику і з речами, Славко, Юля та Антон виходять. Ридаюча Елла обіймає Гущу і "бідкається йому в жилетку".
ЕЛЛА. Я ніколи собі цього не пробачу! Що зі мною сталося?.. Я мріяла про гарне життя... Я придумувала його для себе і вірила в це!.. Я занадто захопилася грою. Мене занесло... (Дзвоник у двері.) Не відкривай! Не треба... Це мама. Я не зможу дивитися їй в очі...
ЛЬОНЯ. А я думаю, вам варто поговорити. (Пішов відкривати двері. Повертається, задкуючи спиною.) Вона тут... Зараз я їй скажу...
ДІ.ВА.(входячи.) Ми вас так довго шукали!.. Спочатку пішли за адресою з класного журналу. Приходимо — а там немає нікого... Тоді Олег порадив мені адресу в запрошенні подивитися, а воно... (Помітивши напівроздягнену Еллу, Олегу.) Ну, що я тобі говорила?..
ДІ.ВА. Вона не винна!.. Я сьогодні це вже чула.
ОЛЕГ. Зачекай! (До Елли.) Ти що, плакала?
ЕЛЛА. Так, ридала... про загублену акторську кар'єру...
ОЛЕГ. Ну, твоєму горю можна допомогти. Приєднуйся до нас; ми знайдемо для тебе роль; не головну, щоправда, але з чогось треба починати... Що скажеш?
ЕЛЛА. А можна і Льоня теж... Він дуже добре співає!
ОЛЕГ. З величезним задоволенням! Ми ради усім.
ДІ.ВА. Елла, поясни, будь ласка, навіщо ти нас сюди запросила? Я думала тут будуть твої однокласники...
ЛЬОНЯ. Вони були...
ДІ.ВА. Не знаю... У мене таке відчуття, що ми тут зайві... Нам, мабуть, краще піти. (Збираючись іти.) А, зовсім забула!.. Вітаємо тебе з днем народження. Прийми наш скромний подарунок. (Дає квіти і коробку.)
ЕЛЛА. Сподіваюся, це не капелюшок? (Переглянувшися з Льонею, починають шалено реготати.)
ДІ.ВА. Я втішена, що в тебе покращився настрій.
ОЛЕГ. До побачення!
Діана й Олег ідуть. Льоня і Елла продовжують сміятися. Сміх Елли переходить у плач.
ЕЛЛА. Пробач мені, матусю... Мила, рідна, прости!
Елла тихо плаче, Льоня заспокоює її. Раптом Елла зривається з місця, біжить у коридор.
ЛЬОНЯ. Ти куди?..
ЕЛЛА. Додому!
ЛЬОНЯ. Почекай, одягнися!..
Льоня смикає дверцята шафи, але вони замкнені на ключ. На ходу знімаючи піджак, він біжить за Еллою.
7 Частина.
Діана за лаштунками. Зі сцени чується сонет у виконанні Петруччо. Він звучить протягом монологу Діани.
Ти деспотична, з серцем кам¢яним,
Як всі красуні, пишні й гордовиті,
Бо знаєш добре — ти мій скарб, і ним
Я дорожу понад усе на світі.
Та що мені обмови й поговір!
Що ти смуглява – й слухати не стану.
Нехай! Та серцю я скажу: не вір
Чужим очам, заведеним в оману.
Щоб впевнити себе і очі ті,
Щоб і своїм очам не йняти віри,
Я ладен присягнути на хресті,
Що сніг темніший від твоєї шкіри.
Діана схвильовано ходить з кутка в куток, знаходить пачку сигарет, намагається закурити.
ДІ.ВА. Що я роблю?! (Відкинула цигарку.) Треба взяти себе в руки…треба заспокоїтися. (Затиснувши пальцями скроні.) Один.., два.., три.., чотири... Я спокійна... Усе буде добре. Вистава пройде відмінно. Мої учні найкращі. Олег — геній! (Розсерджена собою.) Ні, це просто смішно — стояти тут і труситися, мов заєць. Їм потрібна моя підтримка! (Прислухається.) Глядачі сміються... Тут, начебто, немає з чого... Хоча, чому немає? Славко і Катя такі непередбачені!.. (Прислухається.) Знову сміються... Можливо щось не так?.. Ой, ну досить! Потрібно піти і подивитися. Вдихну глибше і піду. Будь що буде! (Іде.)
На сцені з'являються головні персонажі вистави. Олег в ролі Баптисти, Гуща — Гортензіо, Елла — удова, і всі інші в колишніх ролях. За ними викочується величезний стіл на коліщатах, заставлений різними стравами.
ОЛЕГ. Нарешті грають наші струни влад,
Війна скінчилась, і тепер нам можна
Із небезпек минулих посміятись.
(Розливаючи вино гостям у келихи.)
Тепер і їсти можна, й розмовляти.
АНТОН. Сиди та їж, одно сиди та їж!
ОЛЕГ. Така гостинність в Падуї, мій сину.
СЛАВКО. Все з Падуї для мене наймиліше.
ЛЬОНЯ (протягаючи Олегу келих.) Дай боже, щоб обом нам так було.
Елла смикає Гущу за рукав, він знітившись відставляє келих.
СЛАВКО. О! Жінка вже Гортензіо страхає.
ЕЛЛА. Що? Я його страхаюся? Овва!
СЛАВКО. Хоч ви й розумна, а не зрозуміли:
Він вас боїться, хочу я сказати.
ЕЛЛА. Як голова йде обертом у кого,
Йому здається – крутиться весь світ.
КАТЯ (До Елли.) Як розуміти ці слова?
ЕЛЛА. Натерпівшись від норову твого,
Твій чоловік остеріга мого.
Так розуміть слова мої годиться.
КАТЯ. Ця думка ница.
ЕЛЛА. Бо така ти птиця!
Катя хлюпнула в Еллу вмістом келиха.. Та ледь встигла прикритися віялом.
СЛАВКО. Ну, всип їй, Кет!
ЛЬОНЯ. Ну всип їй удовице!
Елла починає хльостати Катю віялом. Катя хапає Еллу за волосся, намагаючись тикнути носом у землю. Олег — Баптиста свистить у свисток. Дами завмирають. Олег відтягає Катю в одну сторону, Юля — Еллу в іншу. Презирливо фиркнувши, дами розходяться. Льоня, Славко і Антон регочуть.
ОЛЕГ (утираючись хусткою, до Петруччо.) Ну, сину мій, нема де правди діти:
Тобі найноровливіша дісталась.
СЛАВКО. Е ні. А щоб упевнилися ви —
Пошлімо кожен по свою дружину;
І той, чия появить більший послух
І зразу прийде, тільки-но покличуть, —
Той весь заклад в кишеню покладе.
ЛЬОНЯ. Гаразд. (Утрьох б'ють по руках.)
АНТОН (кричить у куліси.) Гей, Груміо,
Скажи дружинам нашим
Нехай прийдуть сюди негайно!
ЛЬОНЯ. На скільки ж ми закладемось?
АНТОН. На двадцять крон.
СЛАВКО. Та й тільки? Я б поставив
Таке на сокола чи гончака,
Але моя дружина варта більше.
АНТОН. Ну, сто.
ЛЬОНЯ. Гаразд, хай сто.
СЛАВКО. Ну, що ж, заклались.
Славко збирає ставки. Раптом з'являється Катя.
ОЛЕГ. О, їй же богу, Катаріна йде.
КАТЯ (Славку.) Ви кликали мене, мій пане? Ось я.
СЛАВКО. Де ж Б¢янка і Гортензіо дружина?
КАТЯ. Сидять при коминку і гомонять.
СЛАВКО. Йди приведи їх. А коли не йтимуть,
То дай їм чосу й прижени сюди.
Іди, кажу, і приведи їх швидше.
(Катя виходить.)
АНТОН. Це чудо, як бувають чудеса.
ЛЬОНЯ. Так, чудо... Э-э-э... (Замовчав, злякано згадуючи текст.)
СЛАВКО (приходячи на допомогу.) Тільки що воно віщує?
Здається, ви хотіли запитати?.. Так я вам скажу.
(Продовжуючи в образі.) Воно віщує мир, любов і спокій,
Шанобу, в домі лад, розумний послух,
Коротше все, що любе нам і миле.
ОЛЕГ (обіймаючи Славка і розплакавшись з радості.)
Так будь щасливий, славний мій Петруччо!
Заклад ти виграв. Катаріна геть перемінилась.
СЛАВКО. Ось ваших непокірливих веде,
Зборовши їхній норов і в полон
Узявши їх жіночим мудрим словом.
(З'являється Катя, ведучи із собою Юлю й Еллу, заламавши їм руки за спиною.)
Кет, поясни свавільним цим жінкам,
Як треба слухатись чоловіків.
ЮЛЯ. Жартуєте? Не треба нам пояснень.
СЛАВКО. А ну-бо, Кет! І з неї починай.
КАТЯ (стиснувши руку Юлі.) Фі, сором! Не насуплюй грізно брів.
Сердита жінка – мутне джерело,
Для ока непривабливе, нечисте,
Із нього жоден спраглий чоловік
Напитися нізащо не захоче.
(Відкинула Юлю до Антона. Взялася за Еллу.)
Соромлюсь я за нерозумність вашу.
(Відкинула Еллу до Льоні.)
І я колись була така пихата,
Ніколи не лишалася в боргу
Та вже я бачу, що списи у нас
Солом¢яні і сила невелика.
А слабкість нашу ні з чим порівняти,
Ми здатні сильних тільки удавати.
(Славко віддає їй виграні гроші.)
Вгамуйте ж ви свій норов, покоріться,
До чоловіка ніжно пригорніться.
СЛАВКО. От жінка! Поцілуй же, Кет, мене.
АНТОН. Тебе, мій друже, щастя не мине.
ЛЬОНЯ. Щасливцю, ти приборкав норовливу!
ОЛЕГ. І це, повірте, превелике диво.
Розбившися на пари усі виконують фінальну пісню — попурі на сонети Шекспіра і танець. Олег — Баптиста диригує ними. Кожний співає по характерному для нього рядку.
Хто хвалиться своїм шляхетним родом,
Хто силою, достатком, хто умом,
Хто шатами – хай шиті всупір модам, —
Хто псом, хто соколом, хто скакуном.
Нехай комусь від щедрої планети —
Високі титуи, гучна хвала.
Таких дарів не дістають поети, —
Мені зоря любов твою дала.
Любов — не блазень у руках часу,
Що тне серпом своїм троянди свіжі —
І щік, і уст незайману красу.
Той серп любові справжньої не ріже.
Любов — над бурі зведений маяк,
Що кораблям шле промені надії,
Це – зірка провідна, яку моряк
Благословляє в навісній стихії.
О, ЛЮБОВ!
Усі застигають в поклоні. Опускається завіса. Коли вона піднімається знову — щасливі хлопці та дівчата обіймаються, цілуються, стрибають з радосщів. Побачивши, що завіса відкрита, знову кланяються. Олег представляє всіх акторів персонально.
СЛАВКО. Наш режисер — Олег Мавренко! (Усі аплодують йому.)
КАТЯ. Діано Василівно, йдіть до нас! (Усі разом кличуть її. Олег йде їй назустріч.)
АНТОН. А це наша фея-хрещена! (Усі обіймають Діану, цілують.)
ДІ.ВА.(просльозившися.) Я така щаслива!.. Я така рада за вас, любі мої!..
ЕЛЛА. А ми за вас.
ДІ.ВА. Так?.. Ну, взагалі-то... Дякую.
ЮЛЯ (вдягаючи Діані фату.) Це вам якраз підійде.
ДІ.ВА. Мені?! Навіщо?.. (Олег підходить до неї і обіймає її.)
КАТЯ. Та годі вам, ми ж усе знаємо! (Олег цілує Діану.)
ЕЛЛА. Любов вам та шана!
Славко цілується з Катею. Подивившись на них, Юля цілує Антона. Оцінивши ситуацію, Елла цілує Льоню. Загальний довгий поцілунок на тлі гарної музики.
Сонети в перекладі Дмитра Паламарчука
"Приборкання норовливої" — переклад Юрія Лісняка