ОЛЕГ. Годі вже про них!.. (Обійнявши її за плечі і дивлячись прямо в очі.) Я люблю тебе... Ти мені потрібна! Виходь за мене заміж.
ДІ.ВА. Як, прямо зараз?..
ОЛЕГ (ніжно.) Мила моя, хороша!.. Усе буде як ти захочеш! Я буду іншою людиною, я більше ніколи тебе не скривджу!.. (Пристрасно цілуються.)
6 Частина.
Закінчилися уроки. Шкільним коридором впевнено крокує Елла, за нею плететься Гуща.
ЛЬОНЯ. Елло, може ти даремно все це затіваєш?..
ЕЛЛА. Повчи мене!.. Я знаю, що я роблю.
ЛЬОНЯ. А як же мама?
ЕЛЛА. Мама в курсі.
ЛЬОНЯ. І..?
ЕЛЛА. Хіба вона може мені заперечити?.. Слухай, щось ти багато став говорити останнім часом! Хочеш, щоб я з тобою посварилася?
ЛЬОНЯ. Ні, не хочу.
ЕЛЛА. Тоді помовч і роби, що кажу. (З'являються Антон і Юля.) Гей, голуби, я чекаю вас у себе сьогодні. Прийдете?
АНТОН. Обов'язково!
ЕЛЛА. І не забудьте про подарунки!
ЮЛЯ. Звичайно!.. Ми вже давно придбали... Сподіваємося тобі сподобається.
ЕЛЛА. Тоді — до вечора! Мені ще все до путя потрібно привести. (Іде разом з Гущею.)
АНТОН. Коли ти встигла купити подарунок?
ЮЛЯ. У тім-то й справа, що не встигла...
АНТОН. Навіщо ж ти?..
ЮЛЯ. Не хотіла розчаровувати людину...
АНТОН. У мене зараз з готівкою напруга... Може нам зі Славком та Катькою скооперуватися?..
АНТОН. Адже все одно доводиться! Краще вже вам помиритися...
ЮЛЯ. Гаразд! Я попрошу... у мами що-небудь з її дрібничок.
АНТОН. Як знаєш.
СЛАВКО (з'являючись.) Це сьогодні, чи коли, в Елки день народження?
АНТОН. Авжеж, сьогодні.
СЛАВКО. От чорт.., а в мене ще репетиція...
ЮЛЯ. Співчуваю. Як тільки тобі вдається зносити капризи примадонни?..
СЛАВКО. "Усі ми грішні, і я не менше всіх грішу..."
КАТЯ (з'являючись.) Петрук, де ти ходиш?! Я не збираюся через тебе спізнюватися, йдемо! (Іде, презирливо змірявши поглядом Юлю.)
СЛАВКО. Вибачите, біжу. Побачимося! (Іде.)
ЮЛЯ. Ні, ну ти бачиш, що вона з людьми робить?..
АНТОН. Кинь, Славко не той хлопець, щоб дозволити комусь сісти собі на шию. Ще не відомо хто кого приборкає!
ЮЛЯ. Думаєш?
АНТОН. Закладаємось?
ЮЛЯ. Це якось недобре — закладатися на людей...
АНТОН. Але від цього ніхто не постраждає.
ЮЛЯ (подумавши.) А що, давай!
АНТОН. Той що програв цілує переможця! Чи навпаки.
ЮЛЯ. Ах, який ти хитренький... (Антон обіймає її, хоче поцілувати.) Ні-ні, наша суперечка ще не розв'язалася...
АНТОН. Цікаво, скільки ж мені доведеться чекати?..
ЮЛЯ. Чим триваліше чекання — тим солодший смак бажання.
АНТОН. Ух ти, я б сам до такого не додумався!
ЮЛЯ. Та годі тобі... Щось ми заговорилися. Час до вечірки готуватися!
АНТОН. Я тебе проведу, не заперечуєш?
ЮЛЯ (жартуючи.) Навіть наполягаю! (Ідуть удвох.)
Через якийсь час з'являються Славко і Катя. Вона вичитує його.
КАТЯ. Знаєш, це навіть для Петруччо круто. Ти мені ледве руку не зламав!..
СЛАВКО. Перестань, я тебе прошу...
КАТЯ. Що перестань? У мене тепер синець буде. Ніяку нормальну сукню не одягнути!.. (Риється в кишенях і портфелі.) Славо...
СЛАВКО. Що іще?..
КАТЯ. Слухай, ти не бачив, випадково, моїх ключів від квартири? Такі... із брелоком.
СЛАВКО. З Леонардо ді Капріо на стрічці?
КАТЯ. Бачив?..
СЛАВКО. Сьогодні ні.
КАТЯ. Жах!.. Я, напевно, їх вдома забула... Точно! Я джинси переодягнула і там ключі залишила...
СЛАВКО. З чим тебе і вітаю!
КАТЯ. Ти ще й знущаєшся?.. Поки я до мами за ключами доберуся — батька все одно ніколи на місці немає; поки додому — переодягатися;.. ой, а в мене ще подарунка немає...
СЛАВКО. А в мене є! Я сестру попросив — вона вибрала, говорить: це найсупер-пупер-крутизна.
КАТЯ. Славо, давай цей подарунок від нас обох буде?.. А я потім з тобою як-небудь розрахуюся.
СЛАВКО. Як-небудь — це як?
КАТЯ. Як-небудь!
СЛАВКО. Ні, так справа не піде.
КАТЯ. Славуню, я тебе дуже прошу, я тебе благаю!..
СЛАВКО. Ти мене просиш?.. Це щось новеньке.
КАТЯ. Не хочеш — не треба! Я сама що-небудь придумаю. (Пішла.)
СЛАВКО. Плавніше на віражах, а то в двері не впишешся.
КАТЯ (зупинившись.) Якщо я пообіцяю виконати будь-яке твоє бажання, ти підвезеш мене за ключами, а потім до Елки?
СЛАВКО. Будь-яке?..
КАТЯ. У межах розумного.
СЛАВКО. Треба подумати...
КАТЯ. Що тут думати, час іде!..
СЛАВКО. Треба усе гарненько зважити...
КАТЯ. Славо, ми спізнюємося!..
СЛАВКО. А будеш мною командувати — я поїду один. Придумав! Сьогодні ти будеш безвідмовно виконувати усі мої забаганки.
КАТЯ. Усі?!
СЛАВКО. Вони будуть у межах розумного.
КАТЯ. Оце так...
СЛАВИК. Тож, якщо ти мене дуже добре попросиш, я згодний виконати твоє прохання.
КАТЯ. Поїхали швидше!
СЛАВКО. Я сказав: "дуже добре"...
КАТЯ. На коліна падати, чи що?
СЛАВИК. Це не по-жіночому. Дамам властиве інша поведінка...
КАТЯ. Ах, так?..
Катя починає повільно розстібати ґудзика на блузці. Славко приголомшений.
СЛАВКО. Ти чого?..
КАТЯ. Хіба я не вірно витлумачила твоє бажання?..
Входять Олег і Діана.
ДІ.ВА. Славкіна, як тобі не соромно?!
Катя вибігає, червона від сорому.
СЛАВКО. Ви не так зрозуміли!.. Вона ні в чому не винна... Ми нове рішення сцени придумали, хотіли відрепетирувати...
ОЛЕГ. Наздожени її, Славо; заспокой.
СЛАВКО. Так, звичайно... Я зараз! (Тікає.)
ДІ.ВА. Жах!.. Вони зовсім втратили совість!
ОЛЕГ. Не перебільшуй. Звичайне хлоп'яцтво. Тобі ніколи не доводилося робити дурощі?
ДІ.ВА. Ні, але просто в школі, при скупченні народу...
ОЛЕГ. Якого народу? Уроки давно закінчилися. Це тільки ми після репетиції затрималися.
ДІ.ВА. Ну, все одно...
ОЛЕГ. Ми що тепер, нікуди не підемо?
ДІ.ВА. (помовчавши.) Підемо. Я мушу! Тільки заглянемо в учительську — там в журналі адреса Елли записана. (Ідуть.)
Вітальня в будинку Елли. З'являється вишукана "господарка дому" та її гості: Юля, Антон, Льоня.
ЕЛЛА. А це наша вітальня. Тут ви можете зручно розташуватися, очікуючи поки зберуться інші гості.
АНТОН. Так, хатинка у вас, звичайно... Тут без путівника заблукати можна!
ЮЛЯ. Хто ж все тут прибирає, якщо батьки твої у від'їзді? Невже сама?
ЕЛЛА. Жартуєш! Для цього мені довелося б закинути школу і все інше... У нас є хатня робітниця. Приходить періодично, прибирає, їсти готує і таке інше. От сьогодні, наприклад, вона накривала святковий стіл.
ЮЛЯ. Просто диво, як усе гарно!
АНТОН. І, сподіваюся, що так само смачно!
ЛЬОНЯ. Елла, а можна вже подарунки дарувати?
ЕЛЛА. Ти мене дістав! Можеш почекати, поки усі зберуться? Тоді і розкриємо всі подарунки одразу.
АНТОН. Раптом він соромиться при всіх свій подарунок вручати?..
ЕЛЛА. Це настільки інтимно? (Льоня киває головою.) Ти мене заінтригував!..
ЮЛЯ. Нам вийти?
ЛЬОНЯ. Не треба, залишіться. Антон обіцяв мені допомогти.
АНТОН. Момент! (Бере гітару. Дівчата здивовано переглядаються.) Почнемо? (Зіграв пару акордів. Льоня не вступив.) Ну... Давай! У тебе вийде.
ЕЛЛА. Ти що, танцювати збираєшся?
ЛЬОНЯ (рішуче.) Співати!
ЕЛЛА. З глузду з¢їхати...
Антон заграв. Льоня заспівав. Дівчата вражені.
ЛЬОНЯ (співає.) Твій вільний раб, я ладен день при дні,
Тобі єдиній слугувати вірно,
Найменшу примху виконать покірно
В години рабства дорогі мені.
Я проклинать не смію навіть скуки,
Чекаючи на твій жаданий зов.
Коли ж слузі накажеш вийти знов, —
Мов дар, він прийме гіркоту розлуки.
Ревнива мисль не сміє підійти
До справ твоїх, заглянути в ті справи.
Я раб німий, лиш думать маю право:
Щасливі ті, хто зараз там, де ти.
Твій вільний раб, я ладен день при дні,
Тобі єдиній слугувати вірно,
Найменшу примху виконать покірно
В години рабства дорогі мені.
ЕЛЛА. Впасти можна! Оце так, це сюрприз...
ЮЛЯ. Коли ви встигли?..
АНТОН. Секрет.
ЛЬОНЯ. А.., от ще... (Дає книгу Еллі.)
ЕЛЛА. Що це?.. Шекспір?!
ЛЬОНЯ. Я виконав його сонет.
ЕЛЛА. Хто б міг подумати... (Антонові і Юлі.) Ну, коли вже на те пішло — діставайте і ви свої подарунки!
АНТОН. Від нас квіти і ... капелюх.
ЮЛЯ. Капелюшок. (Дістає з коробки капелюшок, вручає Еллі.)
ЕЛЛА. Мило, дуже мило... Такий капелюшок моя мама вдягав на дефіле в Томаса Кляйна... (Приміряє капелюшок. Антон і Юля полегшено зітхнули.) Коли ж це було?.. Років п'ятнадцять назад!
ЮЛЯ. Мода повертається...
ЕЛЛА. Але змінюється стиль.
ЮЛЯ. А чому в тебе ніяких фотографій не видно?..
ЕЛЛА (підхопившись.) Це моветон — розвішувати фотографії в квартирі! Все. Більше чекати нікого не будемо. Нехай не ображаються — самі виннні! (Дзвоник у двері.) О, заворушилися!.. (Пішла відкривати.)
У кімнату входить Славко з Катею на руках. Обоє зляпані брудом. Особливо Катя. За ними слідом йде Елла.
ЕЛЛА. Як вам така поява?..
АНТОН. Що сталося?
СЛАВКО (посадивши Катю на диван.) Та от, перед самим будинком з мотоцикла гепнулися... Щеня з під'їзду вибігло і під колеса! Катюха як закричить: "Стій!" — я по гальмах, а вона із сидіння злетіла і у калюжу...
ЮЛЯ. Добре ще, що живі залишилися. (До Каті.) Дай подивлюся, що в тебе... (Катя спочатку була проти, але все-таки поступилася.)
ЕЛЛА. Ну от, замість свята в мене тепер лазарет буде!
СЛАВКО. Ти б краще дала їй помитися і переодягнутися.
КАТЯ. Елочко, ми тебе вітаємо. Квіти, на жаль, поламалися, але там у коробці твій подарунок — візьми!
Елла відкриває коробку, заляпану брудом і виймає відтіля зім'ятий капелюшок, точнісінько такий, який їй вже подарували.
ЕЛЛА. Дякую... Шкода що в мене тільки одна голова. Було б оригінально носити два капелюшки одночасно.
КАТЯ (помітивши інший капелюшок.) О...
СЛАВКО. Тобі боляче?..
КАТЯ. Нічого страшного, просто вдарилася сильно. Де тут ванна?
ЕЛЛА. Там.
ЮЛЯ. Тебе провести?
КАТЯ. Не треба.
ЮЛЯ. Ти сама не знайдеш. (Катя промовчала.) Йдемо, сюди. (Виходять удвох.)
АНТОН. Що це Катька така тиха? На неї не схоже.
СЛАВКО. Це від стресу.
АНТОН. А-а-а... А я вже подумав...
Лунає дзвоник у двері. Юля кричить з коридору: "Я відкрию !"
ЕЛЛА. Напевно, Діва з Олегом...
ЮЛЯ (з'являючись.) Там тітонька якась дивна прийшла, тебе запитує. Може хатня робітниця?..
Елла мовчки вибігає зі зляканим обличчям.
СЛАВКО (До Юлі.) Ну, що з Катюхою, усе добре?
ЮЛЯ. Не хвилюйся, до весілля заживе.
З коридору лунає лемент Елли: "Навіщо ти прийшла? Іди звідси! Ти усе зіпсуєш!.." Чийсь голос: "Елла... Дочка, що ти говориш?.." Елла: "Забирайся звідси я сказала!..