І в ницості поганив почуття,
Топтав, низотно торгував не раз ним
Без жодного жалю і каяття.
Не бачив правди я, лиш незугарне
Її зображення криве — на сміх.
Та не пішов мій сказ отой намарне:
Я досвідом дійшов – ти краща всіх.
Тепер по всьому вже. Змикаю коло.
І досвідів нових не прагну я.
Лиш ти одна. І сяєво навколо,
Межо стремлінь, свята жаго моя.
Тож хай сягне моя любов бездонна
До неба чистого – до твого лона.
ДІ.ВА.(заглядаючи до зали.) Можна?..
ОЛЕГ. Ласкаво просимо.
ДІ.ВА. Що, нікого ще немає?..
ОЛЕГ. Чому ж, наші артисти переодягаються. Сказали, що якийсь сюрприз готують...
ДІ.ВА. Я за дверима чула пісню... Це ти грав?
ОЛЕГ. Антон, для Петруччо, арію придумав, а я трохи мелодію підправляв.
ДІ.ВА. Гарно вийшло... І сонет якось у тему втрапив. "Тепер по всьому вже. Змикаю коло…Лиш ти одна…" (Обіймаючи Олега за плечі.) Правда у нас все буде добре?..
ОЛЕГ. Можеш не сумніватися! З такими талановитими артистами хоч зараз у МХАТі показуйся.
ДІ.ВА. Приємно, звичайно, але я мала на увазі нас з тобою. Ти не повинен мене ревнувати. У тебе немає для цього підстав. Я люблю одного тебе і ніякий інший мені не потрібний.
Діана цілує Олега. Він відповідає їй взаємністю. У цей момент до зали з лементом: "Сюрприз!" влітають Катя, Славко, Антон і Юля в шикарних костюмах героїв. Усі на мить завмерли. Славко присвиснув.
АНТОН (тихо.) Сюрприз, так сюрприз...
КАТЯ (викручуючись з положення.) Як вам наші вбрання, Діано Василівно?..
ДІ.ВА. Гарно... Дуже гарно.
ЮЛЯ. Олеже Григоровичу, ми тут ще дещо приготували. Дивіться!
Хлопці починають витягати з коробки різні речі, аксесуари, перуки і.д.
ОЛЕГ. Дякую. Усе це обов'язково нам знадобиться! Ну що, я думаю, є сенс повторити сцену весілля. Я намагатимусь більше вас не зупиняти і буду підкидати репліки за батька. Мабуть мені доведеться взятися за цю роль...
ДІ.ВА. А можна мені побути на репетиції?..
ОЛЕГ (учням.) Як, заперечень немає? (Діти: "Ні-і-і!") Тоді — будь ласка.
СЛАВКО. Я вийду поки що... Сюрпризи ще не закінчилися!
ОЛЕГ. Та ну?.. Але це буде останній?
СЛАВКО. Поживемо — побачимо. (Виходить.)
КАТЯ (До Олега.) Непогано б трохи музики для настрою...
КАТЯ. Як найкраще!
Олег грає. Діана спостерігає. Катя, відкинувши шлейф вінчального плаття, бігає по сцені, роблячи різкі непередбачені рухи. Антон і Юля, схопившись за край шлейфа, літають за нею.
КАТЯ. Сьогодні день призначений для шлюбу,
А наречений бозна-де подівся!
Тепер на мене тикатимуть пальцем:
"Скаженого Петруччо он дружина —
Коли ще він приїде повінчатись!"
Воліла б я повік його не знати!
(Сідає, ридаючи.)
ОЛЕГ (увійшовши в роль.) Іди, дитино, я тебе не ганю:
Така образа допекла б святій,
Не те що запальній та норовливій.
Вичавивши мокру хустку, Катаріна йде до виходу, а за нею інші. Раптом у зал в'їжджає Славко — Петруччо на мотоциклі. Налякана трійця намагається сховатися від нього. Учителька хотіла обуритися поведінкою Славка, але Олег жестом зупинив її.
СЛАВКО (злазить з мотоцикла.) Та де ж це Кет? (Гукає).Чарівна молода!
Як батько мій? (Обнімає батька.) Чом супитесь, панове?
На мене ваше славне товариство
Так витріщається, мов на комету,
На диво дивовижне, на знамення.
ОЛЕГ (старечим голосом.) Та розкажіть, яке поважне діло
Вам не дало раніше повернутись
І змусило вас вирядитись так.
СЛАВКО. Розказувати довго, слухать нудно:
Вернувся я, дотримав слова – й квит.
ОЛЕГ. Але ж вінчатись будете не так?
СЛАВКО. Чому! Адже вона бере мене,
А не мою одежу.
(Помітивши Катю, що ховається, підтримує гру в "кішки-мишки".)
Та що це я базікаю, мов дурень,
А не біжу вітати молоду!
(Випив з фляги.)
Уже не рано, нам пора до церкви.
Славко вихоплює Катю з укриття. Зіштовхнувшись з ним носом до носу, Катя — Катаріна зомліває. Не довго думаючи, Славко —Петруччо бризкає на неї з фляги. Катя підхоплюється з підлоги і виходить з образа.
КАТЯ (До Слави.) Ти що, взагалі поїхав?!
СЛАВКО. А що?.. Так класно все було!..
КАТЯ. Ідіот!
ОЛЕГ. Катю, Катю... Заспокойся! Ну що особливого трапилося? Тебе обілляли чистою водою?.. Можливо ти чула коли-небудь фразу: "Мистецтво вимагає жертв"? Так це не найбільша, повір мені...
ДІ.ВА. Катю...
ОЛЕГ(До Діани.) Не треба, ми самі. (До Каті.) Будемо продовжувати працювати чи як?
КАТЯ. Нехай вибачитися.
СЛАВКО. Я?.. За що?! (Напружена тиша.) Добре... Вибач, що не попередив.
ОЛЕГ. Будемо вважати, що конфлікт залагоджений. Продовжуємо!
АНТОН. Зачекайте!.. Там далі священик має бути... Можна мені поки що спробувати?
ЮЛЯ. Тебе більше не влаштовує роль мого нареченого?..
АНТОН. Що ти! Просто в мене з'явилися деякі ідеї і я готовий ними поділитися.
ОЛЕГ. Я не заперечую.
АНТОН. Юля, допоможи... (Підбирають з коробки необхідні аксесуари.)
КАТЯ (Славку.) Я прошу тебе: надалі без подібних витівок.
СЛАВКО (розлютившись.) А що ти хочеш?.. Щоб усе було нудно, сіро... Це ж комедія! Чим більше приколів — тим краще!..
КАТЯ. Чим більше ідіотизму, ти хочеш сказати?
ОЛЕГ. Стоп, шановні! Напевно я вас перехвалив... Слава, звичайно, правий, але в будь-якій справі перебір — це... Перебір!
АНТОН (ввійшовши в образ.) Ми готові.
ОЛЕГ (До Каті і Славка.) Є настрій продовжувати репетицію?..
Гнівно глянувши один на одного, Катячи і Славко взялися по-під руки і разом гаркнули: "Є!" Дивлячись на цю пару, всі інші залилися реготом. Славко і Катя теж не втрималися від сміху.
ОЛЕГ (втираючи сльози.) Якщо ми вирішили працювати, то давайте щось робити... (Зігравши на гітарі пару акордів.) Організуйте весільний хід!
Антон, обмахуючи всіх кадилом, очолив хід; слідом за ним пішли молоді; Юлі дісталося колишнє заняття — нести шлейф. В імпровізованій церкві усі розташувалися відповідно до етикету.
АНТОН. Ти хочеш взяти Катаріну за дружину,
Скажи Петруччо?
СЛАВКО (гаркнувши) Хочу, грім побий!
Антон-священик, від переляку, упустив церковну книгу і прийнявся підсліпувато шукати її. Не витримавши тривалих пошуків, Славко —Петруччо штовхнув його ногою в зад і останній приземлився прямо перед книгою, що лежала на підлозі. Піднявши книгу і стоячи перед молодятами на колінах, Антон-священик продовжив обряд.
АНТОН. А ти чи згодна, Катаріна?.. (Вона мовчить.)
Благаю, хоч би щось, скажи.
Славко — Петруччо міцно стиснув руку Каті — Катаріни. Вона закричала: "А-а-а!"
АНТОН (полегшено зітхнувши.) Віднині чоловік ви і дружина!
Славко — Петруччо, з радощів, випиває келих вина, хлюпнувши залишками в юрбу, і, обхопивши Катаріну за шию, жагуче цілує її.
КАТЯ (вириваючись.) Ну, досить!..
СЛАВКо (не виходячи з образа.) Ти маєш рацію, пора збиратись.
(По-дружньому обійнявши Антона і Юлю.)
Панове й друзі, дякую за труд.
Я знаю, ви за стіл хотіли сісти
Зі мною нині і приготували
Бенкет бучний. Але мені потрібно
Негайно їхати, тож прощавайте.
ОЛЕГ. Ми просимо: зостаньтесь на бенкет.
СЛАВКО. Ні, я не можу.
ОЛЕГ. Я прошу вас.
СЛАВКО. Ні, не можливо.
КАТЯ. Я прошу вас.
СЛАВКО. Я радий.
КАТЯ. Радий з нами залишитись?
СЛАВКО. Ні, я радий, що мене ви попросили,
Та не зостанусь, як ви не просіть.
КАТЯ. Ну що ж, роби як хоч –
Я ж не поїду, поки не натішусь.
Спокійно тату, не поїде він.
Я бачу, що дурепу з жінки зроблять,
Як їй не стане духу опиратись.
СЛАВКО. Вгамуйся, Кет, не гнівайся, прошу.
А ви ідіть святкуйте і гуляйте, пийте,
Та славна Кет моя зі мною їде.
(Схопивши Катю, закидає її до себе на плечі, як мисливець здобич.)
Вона — моє добро, мій скарб, мій дім,
Начиння хатнє, поле і комора,
Мій кінь, мій віл, віслюк мій — що завгодно,
І ось вона: займи-но хто посміє!
Поправу свойому вчиню я з кожним,
Хто зважиться дорогу заступити!
Ти не страхайся, Кет, моя кохана,
Ніхто тебе зайняти не посміє,
Тебе я й від мільйона захищу!
(Задкує).
КАТЯ. Пусти... Відпусти мене негайно! (Благально.) Ну, все...
ОЛЕГ. Відпусти її. На сьогодні досить. Ви добре попрацювали!
КАТЯ. Справді?.. Ще одна така репетиція і я не виживу! Петрук мене хоче зі світу звести.
ДІ.ВА. Дарма ти, Катю!.. У вас так здорово виходить! Я з таким задоволенням дивилася репетицію... Ой, Антон! Виявляється ти маєш купу талантів!.. Юлечко, ти така гарна! Славо!.. У мене немає слів... Ти мене просто підкорив! Тільки не знаю наскільки вдалий цей прийом з мотоциклом... Можливо дирекція буде заперечувати...
ОЛЕГ. З дирекцією ми домовимося. А мені ви не хочете що-небудь сказати, Діано Василівно?
ДІ.ВА. Обов'язково скажу. Але пізніше... Особисто! Можна?..
КАТЯ. Я так розумію: ми уже вільні?..
ЮЛЯ. Ой, а я б ще репетирувала і репетирувала!...
АНТОН. Тобі тільки волю дай!
ЮЛЯ. Хіба це погано? (Узявши книгу і знову почавши гру.)
На чому ж ми спинились?
АНТОН (підхопивши гру.) Ось на цьому, панно. (Читає.) "Hic ibat Simois..."
ЮЛЯ. Перекладіть.
АНТОН. Hic ibat — як я вже сказав вам; Simois — я Люченцо; hic est — син Вінченцо з Пізи; Sigeia tellus – і прибрався так, щоб здобути ваше серце.
ЮЛЯ. Тепер давайте я перекладу. His ibat Simois — я вас не знаю; hic est Sigeia tellus — я вам не довіряю; hic eteterat – не дуже набивайтесь; Priami — але й не зневіряйтесь.
АНТОН. То, панно, ви засвоїли науку?
ЮЛЯ. Яку науку, спершу нагадайте.
АНТОН. Ту, що найкраще знаю я. "Мистецтвом
Кохання" називається вона.
ЮЛЯ. Так, ви мистецтво це опанували.
АНТОН. Як серце ви моє завоювали. (Галантно цілує Юлі ручку.)
КАТЯ. Браво, браво!.. Ну все, довела, ти найкраща!
ЮЛЯ. Я нічого не збиралася доводити...
КОТЯЧИ (саркастично.) Ага, я тобі вірю!.. Жаба давить, що мені головна роль дісталася!
ДІ.ВА. Дівчата, припиніть! Що ви, насправді!.. Усе так добре починалося, навіщо ж псувати стосунки?..
ЮЛЯ (плачучи.) Це не правда!.. Не правда... (Вибігає.)
АНТОН (До Каті.) Ну ти й стерво... (Біжить за Юлею.)
ДІ.ВА. Антоне!
КАТЯ. Біжи, біжи, женишок!..
ОЛЕГ (суворо.) Катю, я подумаю над тим, чи варто нам продовжувати співпрацю.
КАТЯ. Що?! Ви хочете мене замінити?.. Ха! Ви думаєте я зараз заридаю, пробачення просити буду!.. Дулі! Але ви ще про це пошкодуєте. Good bye! (Іде.)
СЛАВКО. Катю, почекай!.. (Олегу.) Це було занадто круто з вашого боку, Олеже Григоровичу. До побачення усім. (Іде.)
ОЛЕГ (знесилений опустився на стілець.) Я був не правий?
ДІ.ВА. (заспокоюючи його.) Якби можна було знати відповіді на всі запитання!..