***
Після гетьмана Юрія Хмельницького на Україні стали два гетьмани. На східній Україні, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Україні, в Корсуні, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу Україна розділилась на дві половини по Дніпро: Полтавщина й Чернігівщина зостались під московським царем; Київщина, Волинь та Поділє знов піддались під польського короля. Обидва гетьмани хотіли зіпхнути один другого з місця і забрати в свої руки всю Україну, і разом з ними Москва й Польща вмішувались в українські діла, піддержували кожна свого гетьмана і хотіли силою завоювати собі другу половину України. На Україні почались війни без перестану. Обидва гетьмани з польським та московським військом мережили Україну вподовж і впоперек, брали городи й села, руйнували, палили, накликали татар, поляків, москалів. Правий, західний берег став пустинею. Народ втікав на далекі степи в Катеринославщину, в харківську, вороніжську ґубернії, на Дін. Народ назвав сей кривавий час "руїною".
Столицею Бруховецького став Переяслав; столицею Тетері зостався давній гетьманський город Богдана Хмельницького, Чигирин. Обидва гетьмани поглядали завидливими очима через Дніпро і збиралися напасти один на другого. Бруховецький тихенько розіслав листи по Київщині, в котрих підмовляв народ встати на Ляхів і вигнати їх з України. Тетеря послав Петра Дорошенка за Дніпро. Дорошенко засів в Кременчузі. Бруховецький просив собі у царя на поміч московського війська, Тетеря кликав на поміч польське військо.
Московський цар не дуже квапився, посилати Бруховецькому поміч. Він тоді воював з Польщею і Поляки страшно побили московське військо. В 1661 року, при Кушликах, в Литві польське військо розбило московських воєвод Хованського та Ордина-Нащокина. Двадцять тисяч Москалів полягло на місці. Поляки одняли од Москви всю Литву й Білу Русь. Московський цар послав Бруховецькому трохи війська з своїми боярами, та в Січ п'ятсот Москалів та Донців з Касоговим на поміч запорожському отаманові Сіркові. А тим часом Тетеря послав до короля посланців Гарадзу та Олістратенка і просив, щоб король чим скоріше приходив на Україну з військом. Король хапався на Україну, бо в Тетериній гетьманщині вже починався проти Польщі страшний народний бунт. Його розпочав в Паволочі паволоцький полковник, Іван, на прізвище Попович. Козаки й народ звали його паволоцьким попом.
Іван Попович був син священика з місточка Ходоркова. Ще в молодих літах він служив у війську Богдана Хмельницького і ходив на Білу Русь виганяти польських панів. За Юрія Хмельницького він уже був полковником в Паволочі, зайнявши місце Богуна, котрий перейшов полковником у Винницю. Але як настав гетьманом Тетеря, Поповичові стало дуже скрутно. Тетеря тяг до Польщі, любив польських панів, знов напустив Поляків та жидів на Україну. Попович ненавидів Польщу, польських панів та жидів, стояв за народ і тягнув до Москви, бо сподівався од Москви добра для народа. Він хотів прилучити західну Україну до Бруховецького і посилав листи в Київ до московського воєводи, просячи од його помочі. Тетеря дізнався про те, що він задумує вигнати Поляків з України ще й передатись московському цареві, оддав його під суд і засудив на смерть. Київський митрополит Діонизий Балабан та чернець Юрій Хмельницький упрохали Тетерю дарувати йому життя, вважаючи на його молоді літа. Тетеря помилував Поповича, але з тим, щоб він постригся в священника. Не минуло й півроку, а Попович знов почав слати листи в Київ до московського воєводи. Воєвода обіцяв послати йому поміч. Попович прибув в Паволоч і його знов вибрали козацьким полковником, не вважаючи на його попівську рясу. Попович підняв повстання проти Поляків. Народ і голота ненавиділи польських панів, не любили й Тетері за його ласку до Поляків і почали приставати до Поповича. В Паволочі вирізали всіх Поляків та жидів. Повстання зайнялося. Попович розіслав загони і народ почав вирізувати та грабити Поляків та жидів, скрізь в місточках та в селах. Тетеря зібрав військо і обступив Наволоч. Попович послав просити помочі до Бруховецького, а сам заперся в Наволочі. Поміч не прийшла і Попович, жалуючи город і людей, сам оддав себе в руки Тетері. Тетеря звелів мучити Поповича: йому терли гарячим каменем тім'я, прикладали до боків розпечене залізо, а далі поодрубували руки й ноги і покинули його ще живого, а потім спалили його тіло. Се повстання так налякало Тетерю, що він просив, короля, аби як можна скоріше подати йому поміч і привести польське військо на Україну.
- Іван Нечуй-Левицький — Запорожці
- Іван Нечуй-Левицький — Бідний думкою багатіє
- Іван Нечуй-Левицький — Біда бабі Палажці Солов'їсі
- Ще 67 творів →
Після Покрови, 8. жовтня 1663 року, польський король Ян Казимір прийшов на Україну і став у Білій Церкві, за шістдесят верстов од Києва. Ян Казимір тілько що одвоював од московського царя Олексія всю Білу Русь і тепер хотів одібрати і всю Україну. В короля було небагато війська, але до його пристали Тетерині козаки, йому послав татар і кримський хан. В Білу Церкву прибув до короля гетьман Тетеря і з ним тринадцять полковників, вірних королеві; між ними були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богун та Гуляницький. Духовенство прислало од себе привітати короля архімандрита Гедеона-Юрія Хмельницького. Саме тоді вибрали в Києві митрополита Йосифа Тукальского. Королю се не зовсім сподобалось. Тукальский не любив Польщі. В Києві сидів в той час архієрей Методій, приятель Бруховецького, а ще більший приятель московського царя, котрий, хотів навіть настановити його київським митрополитом. Методій писав в Москву про все, що робилось на Україні. Він зараз дав звістку в Москву, що польський король прийшов в Білу Церкву і просив царя, щоб він, як можна скоріше, прислав на поміч Бруховецькому московське військо. Тим часом, 13 листопада перед пилипівчаним пущенням, король з козаками та з татарами дійшов уже до самого Дніпра, став у Ржищеві над Дніпром і почав перевозити своє військо за Дніпро. Татари переплили через Дніпро коло Трипілля, по своєму звичаю, держачись за кінські хвости. Бруховецький стривожився, слав до царя лист за листом, щоб цар скоріше присилав на поміч військо, а цар помочі не посилав. Князь Ромодановський, котрий стояв з московським військом в Білгороді на українській границі, розпустив Москалів до дому. Натомість з Москви приїхав до Бруховецького царський посланець, Башмаков. Він привіз гетьманові умову, написану ще гетьманом Юрієм Хмельницьким і велів гетьманові підписатись на тій умові і сповнити її. В тій умові був один пункт, в котрому говорилось, що гетьман повинен збирати податки на Україні і одсилати в царську казну. Гетьман і старшина довго сперечались, але мусили підписатись. Башмаков пригадав їм, як сьвятий апостол Павло сказав: "Раби повинні покорятись своїм владикам". Козаки стали вже царськими рабами…
Окрім того Башмаков передав гетьманові царський приказ, щоб він позаписував на папір всіх козаків, міщан, селян, їх землю, хуторі, млини, пасіки, худобу, щоб по тих записах з усього збирати в царську казну податки. Бруховецький говорив, що польський король перевозить військо через Дніпро, що біда висить над головою, записувати людей та землі тепер ніколи. Одначе нігде було дітись, коли так щедро поступився цареві. Гетьман мусів обіцяти окрім того, що він буде харчувати московських воєвод і їх військо, що цар насадив в кожному українському городі: він записав на кожного московського воєводу по млинові на двоє коліс (добрі були животи в московських воєвод!) полковникам по п'ятдесят восьмачок, підполковникам та майорам по двадцять п'ять, капітанам по двадцять, прапорщикам по десять, москалям по чотири восьмачки житнього борошна на рік. А війська на поміч гетьманові все таки не прислали з Москви…
Тим часом настала зима. Після Різдва 1664 р. король стояв уже за Дніпром. З ним йшли значні польські воєводи Чернецький та Маховський. В короля було небагато війська. Щоб запобігти ласки в українських селян, король викупив з неволі татар українських бранців і пускав на волю.
В Київщині почалися повстання проти короля і Тетері. Його підняв славний запорожський отаман Іван Сірко. Сірко не любив Польщі та польських панів, не любив і Тетері за те що він тягнув до Поляків. Він був дуже прихильний до простого народу і ждав од московського царя добра для народа. Сірко стояв за царя і хотів привернути цілу Україну до Бруховецького. Цар прислав в Січ, на поміч Сіркові Косогова. Поміч була невелика. Косогов привів всього-на-всього тридцять донських Козаків та шістдесят Калмиків, дикого народу, що живе аж коло Каспійського моря.
Сірко кинувся в Крим, щоб не пустити татар на поміч королеві, взяв Перекоп, спасав його, почім зачав плюндрувати татарські села під Перекопом, понад Дніпром та Дністром, побив велику силу татар, набрав всякого добра і кинувся на Поділє на річку Бог… Селяни й Козаки зачувши про Сірка, кинулись на Поляків та на жидів, начали їх вирізувати та грабити. Брацлавський та Кальницький полк. Могилів, Рашків, увесь уманський повіт одкинулись од короля і піддались під московського царя Сірко задумав одняти од Тетері всю правобічну Україну і оддати цареві.
В кінці мая Чернецький з Тетерею напали на Бруховецького, билися з ним цілий день од ранку до самого вечора.
Вступаючи в гетьманщину Бруховецького, Поляки не набрали з собою доволі харчів та сіна для коней. Вони сподівались достати собі запасів, завоювавши українські городи, але вийшло інакше. Городи не здавались. Харч та сіно прийшлось добувати силою, однімати в людей по селах. Козаки Бруховецького нападали на Поляків, однімали вози з хлібом та з сіном і вбивали польських жовнірів. Полякам прийшлось брати городи силою, а таких городів було мало не триста.
Поперед усього Поляки напали на Воронкове, ограбили його й спалили. Потім вони обступили Боришполь і почали кидати в город бомби. Город загорівся. Боришпольці ждали на поміч московського війська, а військо не приходило. Тоді духовенство подало раду, оддати город. Ворота одчинились. Поперед усіх вийшло духовенство, а за ним вийшли Боришпольці; вони вели з собою зв'язаного сотника Собу і оддали його Полякам. Соба не хотів оддавати города Полякам і давав раду стояти проти Поляків.