Він лежав біля чавунної гармати, вгорі над ним лопотіло вітрило і майорів чорний прапор. Поранена рука була перев'язана. Поруч сиділа Оленка, а довкола стояли люди в старовинному одязі. На головах у них були трикутні капелюхи або сяк-так пов'язані хустки.
— Джентльмени, цей містер потопельник не такий і мертвий! — зареготався височенний чорнобородий чоловік. — Ха! Влад і Олена... — тут Оленка кивнула головою. — Чудернацькі наймення, та головне, що ви — люди. А люди нам потрібні!
— Ви пірати? — не подумавши, бовкнув Влад.
— А що, тобі наше ремесло не подобається? — люто зиркнув на нього бородань. — Ти, може, більше любиш клятих іспанців?
— Та... — пробелькотів Влад.
— Отож! Годі базікати! Зачиніть їх поки що в кубрику! — звелів бородань. — І до роботи! Ці диявольські жуки встигли пошкодити судно!
І Влад з Оленкою знову стали полоненими.
— Вони підібрали нас у воді, — прошепотіла Оленка. — Ти саме знепритомнів...
— Поглянь, який дзвін, — перебив її Влад. — І підзорна труба! А мапи! Як у музеї!
— На дзвоні напис англійською мовою: "Помста королеви Анни".
Що це?
— Я читав про... — Влад зблід. — То назва знаменитого піратського вітрильника XVIІІ століття! А капітаном на ньому був зарізяка на прізвисько Чорна Борода! Це і є той здоровань!
— Але ж як вони опинилися в цьому... світі?
— Як і ми, либонь... — зітхнув Влад. — Але от халепа: як тепер звідси вибратися?
Оленка не встигла відповісти. До каюти увійшов кульгавий пірат і наказав йти за ним до капітана.
Чорна Борода сидів на барилі під щоглою і палив люльку. Він пильно дивився на дітей.
— Мене більше цікавить, не те, як ви сюди потрапили, — кахикнув капітан — а-чи знаєте ви, як звідси вибратися!
— Звідки — "звідси"? — перепитав Влад.
— Звідси! — обвів рукою простір Чорна Борода. — Наче ви не розумієте! Ви ж хоч і малі ще, але люди! На відміну від усякої погані, що заселяє тут усе і скрізь! Уже рік ми блукаємо тутешніми морями і океанами. І я не можу збагнути, куди ми потрапили! Жодного знайомого острова, жодної відомої зорі на небі, жодної звичної течії, сто тисяч чортів! Тут навіть материків немає, здається! Самі тропічні острови! Одного клятого дня ми потрапили у неймовірно лютий шторм біля Бермудських островів. Ми зрозуміли, що диявол забирає нас до пекла. Ми молилися. Та раптом наш корабель почала засмоктувати чорна лійка серед океану! Чорторий! Наш вітрильник уже не плив, а просто падав кудись у прірву, просто в пельку Люцифера! Ми прив'язали себе мотузками до щогол. Адже швидкість вітрильника була такою, що на ногах уже ніхто б не встояв! І раптом наше судно неначе вилетіло на поверхню океану, де не було вітру, хвиль і сяяло південне сонце! Ми гадали, що врятувалися, але даремно. Це незнайомі нам краї. Тут живуть лише різні жахливі жуки, з людину завбільшки, які мають зброю і дивні кораблі. Ми весь час воюємо з ними, бо якщо ми не вбиваємо їх, то жуки вбивають нас. Вони вже вполювали кількох моїх добрих хлопців і навіть боцмана Джона! Але ж запаси пороху і ядер у нас не безмежні... Я підозрюю: ви знаєте щось таке, що може допомогти нам — усім! — знайти шлях звідси!
— Отже, літаки і кораблі поблизу Бермуд не тонуть, не зникають просто так... Вони провалюються у паралельний світі — прошепотіла Оленка.
— І обсерваторія — не єдине місце для проникнення КУДИСЬ! — додав Влад.
— Годі перешіптуватися! Кажіть так, щоб я чув і щоб розумів! А то ми повісимо вас на щоглі! Замість прапора!
— Річ у тім, що все не так просто, як вам здається. Крім нашого звичного світу, існують паралельні світи... — почав Влад.
— Що ти торочиш! Які світи? Ти мене розлютив! — загорлав Чорна Борода. — Куди йти судну?! Ти знаєш?! Звідки ви сюди прийшли?
— Капітане! Торнадо! Смерч наближається дуже швидко! — закричав один з піратів, що дивився на обрій у підзорну трубу.
— Підняти якір! Повний вперед, від берега! — скомандував капітан.
Вітрильник пішов назустріч тайфуну...
Те, що трапилося потім, Влад і Оленка згадували із жахом.. Просто на судно йшов смерч, який упирався в небо. Дітей загнали в трюм і зачинили. Але так було ще страшніше чекати зустрічі з торнадо.
Аж ось судно здригнулося і затріщало. Дикий гуркіт лунав десь іззовні. Несподівано все затихло.
Влад визирнув на палубу. Щогли зникли. Власне, крім голої палуби, на судні взагалі нічого не було. І піратів також. Довкруж корабля обертався велетенський вихор, а на самому вітрильнику панувала дивна тиша. Влад зрозумів, що вони потрапили в так зване око тайфуна. Всередині цього ураганного стовпа існувало місце, де жодного вітру не було, Оленка з жахом показала Владові на якийсь предмет, котрий разом з вихором кружляв довкола, судна. Це у вирі тайфуну летів капітан Чорна Борода! Потім діти побачили уламки щогли, діжки і кількох піратів, що так само дико кружляли у вихорі.
— Ховаймося в трюм! — збагнув Влад. — Скоро зона тиші може минути!
Діти полізли в трюм і сховалися за горою діжок. Знову заревів буревій, і судно струснулося. Вітрильник тріщав і рипів, діжки зірвало з місця, і вони безладно покотилися трюмом. Оленці і Владу довелося ховатися подалі, аби їх не розчавило. Раптом корабель помчав уперед. Діжки збилися докупи десь позаду,
— Відійдімо вбік! — запропонувала Оленка. — Щось мені ця гонитва не подобається!
— Туди, в куток, де можна триматися!
Не встиг Влад це сказати, як корабель здригнувся, діжки покотилися вперед... Аж ось він зупинився — так раптово, що Оленка і Влад боляче забилися об дерев'яне ребро судна.
Запанувала тиша. Діти прислухалися, але нічого не чули. За хвилю почулося квиління — наче вітер свистів у шпарині.
Влад і Оленка вибралися із судна. Глибоко врізавшись у пісок, воно лежало на березі голого острова... Крім піщаних кучугур довкола нічого не було.
— Що робитимемо? — запитав Влад.
— Ходімо кудись. Іншого вигадати я не можу.
— Треба обстежити... — почав було Влад.
— Слухай! Твої обстеження до добра не доводять! — розсердилася Оленка. Потім замовкла, подумала і тихо сказала: — Вибач...
— Спокійно. Усе з'ясуємо.
Вони піднялися на високу кучугуру і несподівано побачили обсерваторію: Щоправда, вона була не зовсім така, як їхня, в парку/. Складена з масивного каменю, ця мала вигляд фортечної вежі. Проте баня із отвором для телескопа таки була!
— Не дуже вона мені подобається, — глянула на обсерваторію Оленка.
— Але вибору в нас немає...
Діти зайшли до обсерваторії. Обладнання було знайоме. Вони сіли в крісло. Влад уважно поглянув на знаки біля Ручки Переміщення і встановив позначку точно навпроти знаку Землі.
— Крути! — вигукнула Оленка.
І Влад охоче повернув мідну ручку.