Порох із драконових кісток

Володимир Арєнєв

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Частина перша

Перший дзвоник

Розділ 1

Золоте волосся, драконові кістки


Того дня, коли повернувся батько, Марта була у Чурянах, викопувала кістки дракона. Всі в класі знали, що в Марти чуття, і якщо хтось натрапляв на уламок ребра, кіготь чи зуб, — кликали її.

Звичайно, це було паскудніше, ніж із мандрагорою. Тут інколи кричить не те, що викопуєш, — а ти сама. Але відмовлятися собі дорожче, це вона вже засвоїла. Ба, за останні роки три навіть примудрялася мати з того користь.

До Чурян Марту потягнув Чепурун, у нього там жила мамина бабця, зморщена, всохла карга, від якої завжди тхнуло мишами. Чепуруна відряджали туди із гостинцями, і от минулого вівторка, відбуваючи повинність, він рушив не вздовж траси, а навпростець через поле. Про кості він здогадався, коли помітив третього поспіль дохлого голуба. І коли відчув запах — наче від карамельної фабрики.

Дорогу запам'ятав, від прабабці одразу ж зателефонував Марті, тож у неї було чотири дні, щоб підготуватися.

Наче до такого взагалі можна підготуватися.

Сонце припікало зовсім не по-осінньому, сухе колосся шкрябало халяви Мартиних гумових чобіт, стежка вихляла туди-сюди, намагалася збити з пантелику. Пахло вже не карамельною фабрикою, а псятиною, як завжди. І дохлих голубів не було, але Марта одразу відчула: на кістку натрапили неабияку. Щонайменше — хребець, а може, і ріг. Роги вона бачила лише на малюнках; у дитячому садку всі хлопчиська захоплювалися драконами, збирали книжки, ліпили фігурки з жирного, смердючого пластиліну. А якось у місті зупинявся мандрівний звіринець, якраз їхав зі столиці до Урочинська; і в одній із кліток лежав череп — повний, із рогами, гребенем, навіть із нижньою щелепою. У сутінках очниці світилися, і ще місяць потому, як звіринець забрався з Ортинська, деякі дітлахи підхоплювалися ночами від крику, а молодшого брата Кириків навіть довелося показати психіатрові. Хоча Марта знала напевно: це були просто лампочки та люстерка, лише вони.

Справжні-бо кістки світяться інакше.

Цього разу вона помітила їх здалеку — і не через сяйво: зараз, сонячної днини, яке там сяйво. Просто колосся тут уже не стояло — звисало, мляве і сонне. І під чоботом не хрускало, а жадібно, уривчасто жвакало.

— Стій, — сказала Марта.

Чепурун закляк, смішно розчепірившись. Стефан-Миколай пирхнув і став поряд із Мартою, як і треба, за лівим плечем. Мружив очі, тягнув носом повітря. Пахло від нього якимись хімреактивами — певно, знову до півночі вимучував із тирси, старих газет і дідового кисіля філософський камінь.

— Наплічник? — запитав Стефан-Миколай.

Марта помовчала, оглядаючи крихітну галявинку, ніби випадково вцілілу посеред поля. Клаптик витоптаної землі, несподівано сухий; не землі, власне, а рудого, рипливого піску.

Вона аж чула, як цей пісок скрегоче, коли на нього ступаєш. Наче бите скло на смітнику.

— Давай, — сказала Марта. — Рукавички, мітлу. Далі подивимось.

Не озираючись, простягнула руку. Поки Марта вдягала рукавички, Стефан-Миколай настромив на держак в'язанку лозин, постукав, аби щільніше сіла.

— Мобільні, — нагадав стиха. — Гей, Чепуруне, відімри уже — тебе теж стосується.

Той засопів, запитально поглянув на Марту, потім випростався і запустив руку до кишені мішкуватих штанів. Видобув мобільний, навіщось понюхав і лише після цього вирубив.

Марта свій вимкнула ще перед тим, як зайшли у поле. По-перше, так спокійніше, буває ж по-різному, із драконом не вгадаєш. По-друге — хто би їй телефонував? Мачуха в перукарні, у неї зміна щонайменше до шостої, раптом щось трапиться, завжди можна сказати, що батарея розрядилася. Ніка напевне з Йоханом, їй не до дзвінків. Решта переморгає.

Марта взяла мітлу і, не відриваючи погляду від рудої галявинки, рушила вперед. Пересувалася повільно, плавними приставними кроками. І мела, мела: праворуч-ліворуч, ліворуч-праворуч, і по діагоналі, і від себе, убік, і за годинниковою, праворуч-ліворуч, спробуй, сучий сину, дістань мене, проти годинникової, з розворотом, де ти ховаєшся, ну ж бо, покажися, з нами міцно подружися, праворуч-ліворуч, ліворуч-праворуч — еге ж, от де, от, легкий спалах, повітря тремтить, наче над вогнищем у ясну днину, іди-но сюди, ну ж бо!..

З піску проступила наче кукса — щось круглясте і куце. На перший погляд, цілком безпечне.

Але не краєчок ребра, Марта одразу збагнула. Тоді помітила й решту — граційні абриси, все, що було втоплене у пісок роки, може, десятиліття… і лише зараз вийшло назовні. Наче куля чи трісочка, виштовхнуті плоттю.

Марта відвела руку з мітлою, але Стефан-Миколай навіть не ворухнувся, довелося стиха кашлянути. Тоді він забрав мітлу, приніс люстерко, малярського пензлика, щітку — все, що треба.

Марта не докоряла йому через цю затримку. Стеф, звичайно, надто високої думки про себе і часто поводиться як самовпевнене абищо, але ж — розумне абищо. Певно, одразу збагнув, на що саме вони натрапили.

Збагнув, однак лишився. Молодець усе-таки.

Зараз, якщо з розумом, був саме час збирати манатки і кивати звідси п'ятами. Чепурун би не плескав язиком, Стефан-Миколай — тим паче.

Але Марті конче потрібні були гроші. І вона вже вклалася у цю справу: плівку придбали за її кишенькові, фольгу теж.

Марта присіла навпочіпки, на відстані простягнутої руки від того, що знайшла… чи того, що дозволило себе знайти.

Ну, сказала собі, могло бути гірше; наприклад, цілий скелет, ха-ха.

Якби тут лежав — раптом, несподівано, з невідь-якого дива — неушкоджений скелет, вони би, звісно, і близько не підійшли, але це вже інша розмова. Аби не череп, сказала собі, нехай це буде лише нижня щелепа, бажано — неповна.

Там, на небесах, хтось, певно, почув її: це справді була лише нижня щелепа. Хоча і ціла, із зубами, довгими, хвилястими, кожен — з улоговинкою на зовнішньому боці.

Марта спершу пройшлася навкруг, відмітаючи зайвий пісок і дрібне сміття, потім взялася вичищати те, що було всередині V-подібного силуету, який гострим кутом входив у ґрунт. Діяти слід було обережно і швидко. Вона дихала рівно, рухалася плавно. Подумки повторювала таблицю множення, намагалася не думати про те, як конче потрібні їй ці майбутні гроші.

Сонце пекло дедалі сильніше. Марта чула, як потай витирає піт з лоба Чепурун, як хрускає пальцями Стефан-Миколай. Вона раптом чітко уявила їх: один скуйовджений, у вицвілій футболці, подертих кросах, ластовиння по всьому обличчю, наче бризки морквяного соку, зуби криві, великі, непоказний, смикається, губу напевно ж прикусив чи ніготь гризе; Стефан-Миколай навпаки — стоїть трохи розслаблений, невисокий, світлі штани в облипку, біла, без жодної цяточки, теніска, руки у старих рукавичках, але над зап'ястками видно шкіру — в опіках і рубцях, і на обличчі теж рубець — під нижньою щелепою, білястий, схожий на знак запитання.

Витягнуть, подумала вона, напевне витягнуть. Якщо взагалі до цього дійде.

Кілька разів вона наказувала Стефану-Миколаю дати пляшку із водою і жадібно пила, нагадуючи собі: не переборщи, тричі три — дев'ять, тричі чотири — дванадцять, дрібними ковточками, і панаму поправ, не вистачає тільки зомліти тут від теплового удару.

Час летів і час спливав, після таблиці множення настала черга віршиків, які змушував учити пан Штоц, з переляку Марта пригадала навіть фрагмент із "Повені", діалог між графом та священиком.

Тепер вона вже випросталась на повний зріст: зуби здіймалися по обидва боки, наче прибиті до бортів драккара щити, земля трохи погойдувалася під ногами, немовби Марта справді пливла, стояла на палубі та мчала назустріч ворогам.

Коли вона впоралася із такою кількістю піску? Куди він подівся?

Безглузді питання. Адже драконовим кісткам — як там сказано в підручнику? — "властива хаотична природа, вони є матеріальним втіленням непередбачуваної, квантової структури нашого континууму", — а якщо простіше, навколо них світ поводиться бознаяк. Чи, якщо вже зовсім відверто, капосно і дуже підступно він поводиться. Тому краще триматися від них якомога далі. Краще викликати єгерів, а ті вже дадуть раду.

Але викличеш єгерів — дідька лисого матимеш. Навіть якщо за законом — все піде мачусі, всі нікчемні десять відсотків від умовної вартості. Вистачить із неї єгеря, подумала, люто вищирившись, Марта. А вже грошики — звиняй, красуне Елізо, ти собі й у салоні настрижеш. Все чесно: хто працює, той і має, чи не так?

Тепер вона озброїлася тонким пензликом — зчищала злежаний пісок, майже чорний і чомусь вогкий. Пригадувала з посмішкою, як уперше взялася за таке — зовсім випадково, ішли з Нікою після танців, повернули на маршала Нахмансона, щоб зрізати дворами — аж раптом, просто під чиєюсь розвішаною білизною, за два кроки від дитячого майданчика — сяйво. Слабеньке, але ж цілком помітне. Ніка хотіла покликати дорослих, а Марту тоді наче настромило на штир якийсь — от як метелика, проштрикнули й лишили висіти, — і вона спершу намагалася віддихатися, потім впала на коліна й заходилася розкопувати, голіруч, дурепа, це згодом уже зметикувала стягти з мотузки чиюсь панчоху, не брати так. Їй пощастило: трапився уламок ребра, не більше мізинця. Вона його швидко знешкодила, на "шість на сім" уже видихався. Ніка збігала до найближчого смітника, знайшла майже чистий пакет, тільки подертий — ну це якраз не проблема; вони загорнули уламок і віднесли у батьків гараж, Марта не мала ключів, але вміла і так відчиняти. Перетерли на порох, поділили нарівно. Ніка обіцяла не базікати, хоча наступного дня знав уже весь клас; Ніка це Ніка, що тут поробиш.

За тиждень Марту з Нікою після фізри гукнув на кілька слів Губатий Марк. Він був старший на три класи і п'ять років, усі знали, що краще не мати з ним справ, бо батя в нього сидів, а брат згинув десь на виправних роботах. Губатий приторговував "зоряним пилом", "порохом", "живою водою" та мутабором. А от тепер хотів, щоб Марта для нього викопала драконовий зуб, який Марк знайшов на задвірках хімкомбінату.

Губатий направду виглядав нестрашно: обличчя звичайнісіньке, тільки очі трохи витрішкуваті та губа розсічена. Страшно ставало від того, як він на тебе дивився, і від його голосу, хрипкуватого, наче затупленою пилкою совали по фанері.

Марта могла відмовитися — і відмовилася б, якби він почав погрожувати чи насміхатися.

1 2 3 4 5 6 7