Але, все ж таки, довелося сказати Степанові Ароновичу коротке й жорстоке слово:
– Не піде.
На лиці в мого друга майнув такий вираз, ніби я йому сказав, що баланс нашого видавництва – не зіходиться.
Степан Аронович не вірив мені, він був певний, що його оповідання – шедевр.
Коли Степан Аронович вийшов, я подумав: нема ще одного друга.
Я був певний, що коли прийду до бухгалтерії, Степан Аронович не помітить мене, ордер буде виписувати найменше півгодини і при першій можливості казатиме, що сьогодні в касі грошей немає.
Але я помилився. В кінці дня я побачив Степана Ароновича і, винувато посміхаючись, сказав:
– Ви, звичайно, на мене не сердитесь?
Степан Аронович зупинився і, посміхаючись своєю милою посмішкою, відповів:
– Ну, що ви, хіба я не розумію вашого становища. Я відверто скажу – що б то й було, коли б усі помбухи почали писати оповідання? Га?
Я жахнувся – Степан Аронович, все ж таки, по-свойому зрозумів мою рецензію.
– Степане Ароновичу... – хотів переконати я його.
Але Степан Аронович був одесит і переконати мені його не довелося; він навіть не дав мені говорити, нахилився до мене й, перебиваючи, зашепотів ніби якусь таємницю:
– Ні, ви скажіть мені, чесно. Ну, хто таки хоче імєть конкуренцію?..
("Молодняк", № 7-8, 1928 р.)
__________
Літературний ярмарок
(Дружній шарж)
Вийшло перше число альманаху "Літературний ярмарок". До участи в альманахові запрошено письменників різних напрямків.
(З газет)
Що, боже ти мій, господи! Чого немає на тому ярмарку! Колеса, шкло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі. так що хоч би в кешені було рублів із тридцять, то й тоді б не закупив усього ярмарку.
(Из малороссійской комедіи[9]). "Сорочинская ярмарка". Н. Гоголь)
– А чому й насправді літярмарок не організувати – тоді по редакціях бігати не треба було б.
(Зі слів одного літератора)
На літпровінції
– Куди це ви, куме, так рано?
– У столицю, на літературний ярмарок.
– Що ж везете?
– Та лірики трохи наскріб, вінків п'ять сонетів сплів та й прози дещо набралося.
– А по-чому ж воно, чувать, дають?
– Кажуть лірика по сім гривен за рядок, а за прозу дехто й по півтораста кербулів за аркуш гребе. Ну, бувайте!
– Бувайте! Помагай біг – не продешевити!
– Спасибі!
На ярмарку
Прекрасно оздоблений, яскраво розмальований талановитими Петрицьким і Падалкою ярмарок шумів і закликав до себе.
Кого тільки тут і не було: футуристи, динамісти, імажиністи, романтики, реалісти, спіралісти, конструктивісти, натуралісти, вуспівці, плужани й "кустарі-одиночки".
Півколом – стрункою лавою вишикувались павільйони різних організацій і груп. Попереду всіх будівель красувався просторий павільйон акційного товариства на паях, колишніх співробітників "Вапліте".
Учтиві, досвідчені й солідні на позір, колишні ваплітяни продавали свою продукцію спокійно й прибутково.
– Прошу, прошу – пардон, – з приємною готовною посмішкою зверталися вони: – Вам що – роман, повість? Можна! Не сумнівайтесь – за художність ручаємось. Мерсі, заходьте...
До павільйону колишніх ваплітян тулилася ятка під вивіскою ВУСПП – з гросбухами, касами й контористами. Ставний відповідальний секретар ВУСПП'у дужим голосом, досить таки приємним, – ніби командувач, закликав покупців:
– Твори з пролетарською установкою, пролетарським світоглядом, пролетарсько-реалістичні, виконані під кутом постанов п'ятнадцятого з'їзду! Прошу – лише в нас!
Попліч вуспівської ятки стояв наметик київської філії – в ньому заправляли Б. Коваленко й А. Клоччя. Коваленко бубонів:
– Ідеологічно витримані статті, з цитатами з Плеханова й Бухарина...
Клоччя вигукував:
– Марксівські рецензії, власного виробу, оптом і в розницю на занепадницькі твори! А. також приймаємо замовлення! Ко-о-му? Навалісь!
Проти центральної вуспівської ятки розташував свою лавочку відомий скупщик В. Поліщук. Перехилившись через прилавок, він кричав:
– Вуспівська проза – опіум для читача, так сказав ще Плеханів. Читайте тільки геніяльні твори геніяльного конструктивіста, динамоспіраліста Валеріяна Полішука – написані художньо й верлібром! Тільки в нас верлібр, кому верлібру – кому! По сім гривен за рядок! Е-е-ех! Кому?
Далі за павільйоном літературно-кустарно-кооперативного товариства "Плуг" – тяглися яточки й павільйончики "кустарів-одиночок" з скромними табличками: Літмайстерня "Своя праця" або "Твори власного виробу".
"БАРАХОЛКА"
Осторонь від центральних павільйонів тулилась, як і завжди, галаслива "барахолка".
Замість павільйонів і яток тут рясніли лотки з невеличкими вивісками, написаними од руки:
Роздрібна літторгівля Якова Мироновича. Постачаємо вірші українською мовою до всіх революційних свят.
Мих. Шульга-Шульженко. Є вірші на всякі теми. Монопольно про Червону армію.
Продаж різних творів – за ідеологію ручаємось.
Ще здаля чути було вигуки:
– Хазяїне, скільки оце оповідання просить?
– Повилазило тобі, яке ж то оповідання, коли то повість! По сто віддам.
– А сім десяток не хочеш?
– Паняй далі – по вісімдесят уже давали!
– Так береш сімдесят?
– Катісь, як за сімдесят віддавати, то краще сам читатиму.
– Ну й читай.
– І читатиму!
Серед натовпу вештався Петро Голота й тихо запрошував:
– Лірики рядочків двадцять не бажаєте? По тридцять отдам.
Покупці підозріло оглядали його й недовірливо запитували:
– А ніде не друковано?
– Їй-бо, ніде...
– Не віриться щось.. Хай тебе!.. Піддуриш, – бо щось дешево віддаєш...
Жваво йшла торгівля лише біля лотка Шульги-Шульженка, він ледве встигав одпускати покупців.
– Вам до Жовтневої революції? Багато? Рядочків двадцять? Можна, можна! А вам – до 8 березня? Є! На скільки зволите рядків? Кажете з установкою: участь жінки в культурному будівництві? Можна! Тільки за цей уже по гривеничку на рядок накиньте, бо самі ж знаєте, – темка! Вам якого? – Прошу, прошу!
Голоси впліталися в загальний потік шуму, і ярмарок гудів гомінко и стотонно...
І лише часом, з цього гомону виривалися різкі, поодинокі вигуки продавців літпродукції:
– Верлібр! Верлібр! Тільки в нас. Тільки в нас!
– Кому рецензії, кому?
– Вірші, вірші – навалісь.
– Лірика, лірика по полтиннику – підходь.
("Молодняк", № 1, 1929 р.)
__________
Фантазія
(Дружній шарж)
Згаданим у цьому шаржі товаришам, активним творцям комсомольцям присвячую.
… 2019-й рік.
Скільки змін зазнала Земля. Скільки реформ перенесла старенька. На території України героїчний комсомол збирався святкувати 100-річчя свого існування.
Власне кажучи, комсомол в ці часи вже був непотрібний, бо всі діти виходили на світ свідомими марксистами, позбавлені будь-яких ухилів, але, зважаючи на славетні традиції й бойові заслуги, ніхто не наважувався навіть подумати про ліквідацію героїчної спілки.
На широчезній зеленій площі, де колись проти пам'ятника Пушкіну стояв незграбний трьохповерховий будинок – струнко підводив угору свої легкі корпуси хмародряп редакції журналу "Молодняк" та газети "Комсомолець України".
"Молодняк" виходив тепер на всесвітній мові і до 100-річчя комсомолу тираж його збільшився до п'яти мільйонів і 135 тисяч примірників і що найголовніше – тираж збільшився без будь-яких обіжницьких натяків з боку ЦК.
Сьогодні на плескуватому дахові хмародряпу мала відбутись урочиста нарада почесних співробітників журналу. Туди я й поспішав на своїй авіятиці.
На дахові я застав лише Івана Багмута та незмінного техсекретаря журналу, самовідданого друга організації "Молодняк" Степана Ковганюка.
Товариші трохи підтопталися за 90 років, і я застав їх за жвавою старечою розмовою.
Біля Багмута стояла карафка з соціялістичним пивом (0,081° алькоголю). Побачивши мене, мій друг привітавшись сумно проказав:
– Якщо пам'ять мене не підводить, Юрію Дмитровичу, – здається на дванадцятім році революції лікьори в 60° виробляли...
Багмут важко зідхнув.
Ковганюк співчутливо хитнув головою й собі додав:
– Охо-хо-хо, змін скільки – Карле Марксе! Було принесе в редакцію поет поемку рядків на тридцять – подивишся, а в ній граматичних помилок сто тридцять. Сидиш, правиш ї упріваєш. А тепер що? Кожне жовтеня тобі всі граматичні правила знає. Ехе-хе, не вернеться, загуло, пропало. Майже без роботи в редакції сиджу. А колись. – Як зараз пригадую: перед десятиріччям комсомолу приносить Євген Фомин поему "Трипільська трагедія". Ото була мені трагедія: три дні й три ночі правив, Юрію Дмитровичу – уяви: та ні коми тобі, та ні крапочки, ні протиночки. Рими навіть правив. А тепер? Дяка Кузьмичеві, один він мене й рятує – й у всесвітній мові умудряється помилки робити. Якби не він – без роботи сиди.
Вгорі майнула блискучими крилами авіятка Павла Усенка й за мить плавко сіла на дах.
Дві механічні людини системи "Робіт" обережно вивели з кабінки літнього лідера "Молодняка". Йому позавчора було зроблено омоложення, і він без допомоги своїх механічних помічників нікуди не виходив.
Збірка його поезій "КСМ" до сторічного ювілею виходила вже десятитисячним виданням. Другої збірки, з об'єктивних причин, він ніяк не зміг видати, хоч і частенько нахвалявся, що колись таки й він щось нове напише.
За Усенком з'явився в повітрі авіо-велосипед Івана Момота. За останні роки він навіть помолодшав і завжди був у доброму гуморі. Недавно йому один інженер винайшов такий апарат, що сам редагував і збирав матеріял до літсторінки "Комсомольця України", так що йому тепер доводилося лише приходити в редакцію, щоп'ятниці натиснути в апараті відповідну кнопочку й за хвилину зредагований матеріял летів уже прямісінько до друкарні.
Багмут оглянувши Момотів авіо-велосипед – останнє досягнення техніки, скептично зауважив:
– Теж мені досягнення!.. Якби авіо-ресторан вигадали – ото досягнення було б.
Невдовзі на дах прибув і Терень Масенко, несучи нову збірку своїх поезій.
Він тепер у своїх поезіях охоплював більші басейни води, аніж "Південне море" – нова його збірка звалася: "Великий або Тихий океан".
Привітавшись він почав дарувати свої примірники з авторським написом.
Один по-одному з'їжджалися учасники урочистої наради і скоро на дахові було повно люду.
З Києва дирижаблями прибули нерозлучні Б.