Пампуха (уривок)

Алевтіна Шавлач

Увага! Ви читаєте ознайомчий фрагмент — невеличкий уривок з твору! Повний текст цього твору, на жаль, недоступний для читання на нашому сайті. Пошукайте, можливо цю книгу можна купити.

"ЗІРКА" ІНЕТУ

Відколи Ганю прозвали Пампухою, геть усе пішло шкереберть. І справа була зовсім не в її шкільній успішності, котра, як кажуть дорослі, "катастрофічно впала". Адже домашню бридоту (тобто роботу) вона, як і раніше, виконувала сумлінно. Та й на уроках наче була уважна. Не казилася, як дехто. Проте варто було перейти в наступний клас, як почало коїтися щось незрозуміле.

— Гляньте, які кросівки в Гаврикіної! Оце жах. А китайські конверси в Мащучки бачили? Паль! Жостка паль, — презирливо хихикала Ганина однокласниця Ангеліна.

Вона теренділа про це ледь не на кожній перерві. Всідалася на парту, задирала ноги, аби всі бачили, що в неї за взуття, і бралася за пересуди. Бажаючих усе те слухати було чимало. Дівчата оточували її тісним колом й охоче підтакували. Попервах і Ганя там крутилася, хоча такі розмови її радше дивували, аніж зацікавлювали.

— А мені от мама обіцяла купити справжню футболку "Версаче", — Ангеліна покосилася на Ганю.

У неї на грудях красувалося саме те лого.

— А чим справжня від несправжньої відрізняється? — озвалася Ганя.

— Ціною! — пожартував хтось.

Ангеліна лише бридливо зморщила ніс.

— Ну не знаю, — сказала вона. — Я б, наприклад, нізащо не натягла на себе підробку з "аліка".

— Моя футболка не з "аліка", — відказала Ганя.

— А звідкіля? З базару привокзального?

Усі розсміялися, а Ганя змовчала. Бо та футболка була справді куплена на невеличкому базарчику біля дому. Та ще й не в одному екземплярі! Мама саме натрапила на "акцію" — продавчиня віддавала одразу три за ціною однієї.

— А що поробиш? — примовляла, пакуючи ті горезвісні футболки. — Вже не сезон, а розпродати треба все!

Ганя ще й неабияк раділа — три новісінькі футболочки — біла, рожева й блакитна. Чому не радіти? А виявляється, носити таке соромно.

— А ще джинси сірі хочу. Теж лейбові, — продовжувала Ангеліна. — Зараз у тренді з високою талією, донизу звужені.

— О, а я знаю! — Ганя пожвавішала.

Згадала, що саме такі джинси бачила на одній із нових ляльок "Монстер Хай". Та варто було заїкнутися про нещодавно всіма улюблений мультсеріал, як Ганю безжально висміяли.

— Ти що, досі фанатієш від цієї дитячої фігні? — демонстративно пхекнула Ангеліна.

Чи то перехід до нової будівлі "старшої школи" так на всіх подіяв, чи що інше, але раптом Ганиних однокласників наче підмінили. Дівчата теревенили тільки про одяг і косметику. Хлопці — запекло мірялися смартфонами та портативними ігровими приставками. А нова класна керівничка — красива та струнка Майя Михайлівна — почала робити Гані всілякі неприємні зауваження.

Найболючіше зачіпали її натяки щодо зайвої ваги в "деяких дівчаток". Досі ні вдома, ні в школі про це ніхто й не згадував. Та й Ганя не заморочувалася. Може, через те, що всі в її родині були нівроку — і мама, і бабуся, і тітка Ліда. А, може, на неї справді солодке згубно діяло, як казала Майя Михайлівна... Так чи інакше, а пиріжки та струдлі, які дбайливо складала до Ганиного ланч-боксу мама, вона тепер на шляху до школи згодовувала голубам. Але це не рятувало. Відчувала, що слова вчительки адресовані саме їй, хоча та наче роздавала поради всім:

Дивіться також

— Дівчатам у вашому віці варто вже починати стежити за фігурою, не переїдати.

Або:

— Обідню перерву було б корисніше замінити додатковим уроком фізкультури, щоб деякі дівчата не набирали зайвої ваги...

Говорила вона м'яко, з усмішкою. Мабуть, наміри мала добрі. Проте Ганю її слова десь глибоко в душі непокоїли. Сама Майя Михайлівна харчувалася тільки овочами. Ба, й фрукти вважала шкідливими для фігури.

— У фруктах забагато цукру, — казала. — А цукор — то біла смерть! Шкода цукру полягає не лише в його калорійності. І не тільки в ризику появи карієсу. Причин не їсти цукор безліч. По-перше, ваш імунітет скаже вам за це спасибі. Адже якщо рівень цукру підвищений, ваше тіло буде ослаблене й не зможе протистояти усіляким інфекціям. Отож, привіт постійним застудам. По-друге, цукор погіршує розумові здібності, а це заважає навчанню. Хіба не помічали, як після цукерок одразу тягне спати? Та й узагалі, солодощі — річ підступна.

На свята замість торта й тістечок Майя Михайлівна ласувала навіть не полуницями і бананами, а кислющими зеленими яблуками. Інші вчителі пили каву, а вона сьорбала з прозорої пляшечки каламутний смузі неапетитного болотяного кольору. А ще Ганя ніколи не бачила, щоб вона обідала. В їдальні, коли решта вчителів наминали котлети з перловою кашею, вона неквапом хрумкала тоненькі гречані хлібці.

Усі дівчата захоплювалися і самою Майєю Михайлівною, і її розповідями. На перервах тільки й було розмов, що про неї, красуню. І струнка вона, і всміхається чарівно. А яке волосся має неймовірне! Чорне, довжелезне, гладеньке...

Лише Гані нова вчителька не дуже подобалася. Коли ж усі в класі хихикали з її чергового жартівливого (але такого образливого) коментаря стосовно Гані, вона фантазувала, що то нова вчителька наслала на однокласників злі чари, які не діють лише на неї. Тому Майя Михайлівна й робить їй найбільше зауважень.

— Нашій Майї Михайлівні в моделі б податися! — із захватом повторювала Ангеліна.

Її мама — Зоя — була така ж вродлива. Вона і йогою займалася, і блог в Інстаграмі віднедавна зареєструвала. На тему здорового способу життя і схуднення.

— У мами вже дев'ятсот з гаком підписників! — мало не щодня хизувалася Ангеліна, демонструючи мамині світлини на телефонному дисплеї.

Фотографії були справді гарні — як картинки з журналів.

А от Ганина мама геть інакша. Донедавна Ганя була впевнена, що вона — найгарніша й найдобріша у світі, а тепер їй усе частіше здавалося, що мама гладка, неповоротка та вайлувата. Ні, Ганя любила її й такою... Вона в неї кондитером була і такі смачнючі бісквіти щотижня випікала — язика проковтнути можна! І пляцки добрі готувала, і сирники, і рогалики. А особливо їй вдавалися пироги з усілякими начинками. Запросить, бува, тітку Ліду — свою сестру — чаювати і пиріг посеред столу поставить — гарний, пухкий, ароматний.

Проте останнім часом Ганя її трохи соромилася... Особливо після вересневих батьківських зборів. Мама прийшла раніше і принесла кілька кульків із печивом.

— Дерчук, там твоя мама прийшла, — гукнула одна з дівчат, Христя, до Гані.

— А ти як знаєш, що то саме моя? — всміхнулася та.

— Ну, схожа. Така ж, як ти, — бовкнула Христя, і всі огидно захихикали.

Ганя вмить схопила речі й вискочила з класу. Мама розмовляла з географічкою.

— Мам, нащо ти це приперла до школи? — розпачливо вказала на пакунки з солодким, коли вчителька пішла.

— Пригостити ж... Усі, мабуть, з роботи поприходять голодні. А збори, як завжди, не на одну годину розтягнуться.

— Не треба було...

— То чому? — мама вийняла з пакета круасан. — На ось, замори черв'ячка.

— Та не хочу я!

— Чому без настрою?

— Та все добре. Втомилася просто, — збрехала Ганя. — Я піду. Домашки багато на завтра.

Вона поспіхом чмокнула маму в щічку і квапливо покрокувала геть. Мама, ясна річ, і гадки не мала, що її прозвали Пампухою. А от решта... Пампуха — і все.

Це образливе прізвисько ніхто навмисно не вигадував. З'явилося воно цілком випадково. Одного дня Ганя пригостила голубів лише частиною смаколиків, що їй приготувала мама, а решту зважилася принести до школи. Ой, не варто було цього робити... Коли на одній із перерв вона дістала свій ланч-бокс, Майя Михайлівна напустилася з такими коментарями... Жах!

— Я стільки часу вам розтовкмачувала, яке некорисне оте все борошняно-глютенове, а ви собі знай своє. Хіба можна таке до школи приносити? А запах який!

Ганя розгубилася. Невже невеличкий шматок пирога здатний так зашкодити? Ні, він, певна річ, гарно пахнув ваніллю, але ті ж помаранчі, що їх останнім часом приносили на обід дівчата, пахли набагато сильнільше...

— Уся ця духмяна перепічка насправді надзвичайно небезпечна! Кожен з'їдений шматочок у майбутньому може бути причиною всіляких серйозних захворювань, алергій, гіперзбудливості, тривожності й навіть інвалідності, — далі продовжувала вчителька.

Усі принишкли, мовчки спостерігаючи за нею. Видно було, що солодкий аромат Майю Михайлівну неабияк дратував. Вона бридливо зморщила носа:

— На твоєму місці я б викинула це в смітник. Ти виглядатимеш набагато краще, якщо не вживатимеш жодних солодощів. Ти ж не хочеш, аби тебе називали Пампухою.

Пампухою Ганя зватися, певна річ, не бажала, але деяким однокласникам так сподобалося це прізвисько, що вони його просто приклеїли до неї.

Відтоді вона не Ганя, а Пампуха:

Пампуха-жеруха

Товсті має вуха,

Товстенні має щоки

І неосяжні боки!

Після осінніх канікул Ганя пообіцяла собі, що стане такою ж стрункою, як Майя Михайлівна. Тому вирішила відмовитися від усіх тих ласощів, які мало не щодня випікала мама. Це було не так легко. Адже, крім Гані, дома ніхто не збирався худнути. А спостерігати за тим, як бабуся з тіткою Лідою ласують маминими тістечками, було просто нестерпно.

— Що ти собі надумала, Ганю? — побивалася бабуся, спостерігаючи, як онука п'є несолодкий чай. — Чому смачненьке не їси? Змарнієш геть!

Але Ганя була непохитна. Нишком викидала у сміття сніданок, витрушувала голубам із ланч-боксу все до останньої крихти. Голуби раділи, а їй було сумно. Шкода маминих старань...

Та одного разу в шкільній їдальні напекли таких запашних булочок, що Ганя не стрималася. Прослизнула туди нишком, похапцем купила одразу три штуки і подалася до вбиральні. Кращого місця для того, щоб їх з'їсти, вона чомусь не знайшла. На щастя, в кімнатці з умивальниками, де полюбляли крутитися біля дзеркала старшокласниці, нікого не було. Ганя не помітила, як проковтнула всі три.

— Пампуха, ти тепер у нас станеш зіркою інету! — гукнув насмішкувато чорнобровий Давид, щойно Ганя повернулася до класу.

— Еге ж, зіркою! — підтакнула Ангеліна й хихикнула в кулачок.

Ганя витріщила очі. З якої такої радості?

— Ми з Давидом крізь вікно відзняли на телефон, як ти в нужнику булками запихаєшся! — тріумфально видав Ромко. — Ото буде сміхота, коли ми той відос заллєм на Ютуб!

Ганя почервоніла. Який сором...

— Мені байдуже, — відповіла тремтячим голосом і всілася за свою парту.

— Вибач, Ганю, але я від тебе краще відсяду, — бовкнула її сусідка по парті Софійка й заходилася поспішно збирати свої речі.

— Мені байдуже, — повторила Ганя, хоча насправді це було не так.

Заява Ромка її не на жарт налякала.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(