В темній, смутній глибині,
І по синіх шатах ночі
Роєм сиплються вогні…
Мріють, тонуть в темнім морі,
На незмірних глибинах…
І на серці в тебе зорі,
І ухмилка на вустах…
Ти зориш на небо щасна
І раюєш ним сама;
Але ця природа красна
І байдужа, і німа.
Невпросима, невмолима,
Як пекельний той Харон!
Їй одно перед очима,
Щоб справдити свій закон…
Де не глянь по світу – горе,
Пан тут – гвалт і тиск заліз…
Чи не більше б вийшло море
Із пролитих миром сліз?