Окували геть землю кригою,
Обвили її білим саваном,
Приоздобили в срібло-паморозь;
Розпустили скрізь своє військо ви,
Військо збурене та безжалісне,
На утіху злу, на користь біді,
На бенкет лихий горю тяжкому…
Ох, у війську тім голод – перший бич,
А другий ще бич – сліпота людська,
А що третій бич – страшне вбожество
В спілці з неміччю та хворобою.
Не пускайте ж ви, ночі темряві,
Вояків своїх до убогих сел,
А воюйте ви з містом крамарним,
Сильним дуками та заможними.
Там поміряйтесь боєм з дужими,
Похизуйтеся міццю-силою,
Поборітеся з добрим опором
Та й красуйтеся вже звитягою…
А то що за честь, що за славонька,
Бить безсилого, беззаступного,
Грабить бідного та убогого,
На гробки нести дітей вдовиних,
Сиротить вдову безталанную,
Зоставлять її вік самісіньку
З смутком, з тугою безпросвітними!