там, де вогко тхне теплом,
ми знайшли кумедну птичку
із пораненим крилом.
Довгі ноги, сірі крила,
на голівці чорний чуб.
Погляда на нас несміло:
— Ой, болить… не полечу!..
Що ж тут бідній пташці мучитись?
Краще хай, у нас живе!
І зостався в нас приручений,
і одужав журавель.
Завжди з нами був у забавках,
з нами грався та гуляв.
Полюбили ми журавлика,
довгонога-журавля.
Тільки осінь раптом вдарила,
хмари в небі попливли,
потяглися попід хмарами
в край далекий журавлі.
Потяглися понад кручами,
понад простором степів…
І журавлик наш приручений
теж ізнявся й полетів!..
Прощавай, лети, журавлику,
наш крилатий журавель!
Повернись весною здалека,
з теплих сонячних земель!
Понад морем, де кораблики,
понад спекою пустель
повернись до нас, журавлику,
наш крилатий журавель!