І справді, серед завірюхи раптом побачив, що до нього наближається якась жінка. Коли між ними залишилося декілька кроків, Асанчик зупинився і ледь чутно прошепотів: "Дайте мені хліба". "Що ти сказав?" – перепитала жінка. "Я хліба попросив", – сказав, ніяковіючи, Асанчик. "От бідолаха. І мої діти сидять удома голодні. Я теж вибралася щось роздобути для них поїсти. Ось бачиш – іду впорожні", – сказала жінка, показуючи руки. І продовжила: "Хтось їсть, п'є, святкує, а хтось Новий рік зустріне голодним. Он бачиш отой великий будинок – там готуються до свята. От як ти у них попросиш – може, щось і дадуть".
Обнадіяний Асанчик попрямував до будинку, на який показала жінка. До його воріт під'їхала вантажівка. З неї вистрибнув дебелий дядько в кожусі, підійшов до воріт і когось погукав. З дому вийшли троє чоловіків, витягли з машини ящик горілки, цілу гору накладених один на одного коржів, ще щось у мішках, і понесли все це у дім, наглухо зачинивши ворота. А машина розвернулася й поїхала.
Асанчик побрів далі сільською вулицею. Йому зустрічалися люди, що йшли парами, поодинці, не звертаючи ніякої уваги на закутаного в лахміття хлопчика. Думаючи, що як і в тієї жінки, хліба у них із собою нема, Асанчик навіть не звертався до них.
…
Далеко в Криму, вздовж вулиці по білому снігу, який аж висвітлював темряву, залишаючи глибокі сліди, брів кудись Кашкачик. Коли здіймався пронизливий вітер, він ховався за заметами, а коли стихав – ішов далі. Здавалося, що його схудле тільце може понести за вітром, як курай. У такий час село засинає, на вулицях порожньо. Він дивувався, що цієї ночі люди кудись поспішають, метушаться. Коли Кашкачик підійшов до двору Асанчика, вчув манливий запах їжі. Він зупинився, довго дивився у двір і на свою будку. Двері дому деколи відчинялися, хтось виходив на вулицю, хтось заходив, і щоразу зі світлом лампи назовні виривалася хатня пара, що спокусливо пахла їжею. Кашкачик не знав, що цієї ночі люди зустрічатимуть новий 1945 рік. Всі його думки були про одне – знайти що-небудь поїсти. Він вже не наважувався шкребтися у знайомі двері. "Напевне ж люди залишки тієї їжі, що так смачно пахне, колись викинуть надвір", – подумав Кашкачик, і щоб дочекатися тієї щасливої миті, ліг і згорнувся клубочком біля стіни. Засинаючи, Кашкачик ледь чутно поскімлював. У сонному мареві він бачив, як грається зі своїм другом Асанчиком…
…
Вже зовсім стемніло. Голодний, знесилений Асанчик не наважився повертатися у свою землянку. Він знову попрямував до того великого будинку, де був раніше. Крізь зачинені ворота доносився приємний дражливий запах їжі – такий гострий, що аж паморочилося в голові. В домі смажили м'ясо. Його запах ніби прикував Асанчика до цього місця. Він тепер вже нікуди не міг іти. "Напевне, ці люди наситяться і колись викинуть залишки цієї смачної їжі", – подумав Асанчик, і в очікуванні цієї щасливої миті присів й прихилився до стіни будинку.
За мить його повіки обважніли, немов налилися свинцем. Він зіщулився, опустився на сніг і скоро заснув. Уві сні він посміхався. Йому снилися його найближчі, найдорожчі йому люди. Сонячного літнього дня мама з татком ідуть по квітучому, всіяному барвистими квітами лугові, а Кашкачик, вистрибуючи, бігає довкола них. Побачивши Асанчика, вони спинилися і загукали: "Іди, йди сюди, до нас! Тут нема голоду, немає страждань і переживань!" – і махаючи руками, покликали до себе. Поволі вони віддалилися і розтанули, зникли, немов лід у гарячій воді.
…
Гості, які зібралися, щоб зустріти Новий рік – у різних краях, за тисячі кілометрів одне від одного, вранці, вийшовши з теплих будинків на вулицю, звернуть увагу на щось притрушене снігом, скорчене біля стіни. Вони відразу не зрозуміють, що це таке, мимохідь штурхонуть ногою. А це були дитя людини і дитя собаки – одне в Узбекистані, а інше – в Криму, що заледеніли на холоді. Люди не знатимуть, що це були Асанчик і Кашкачик, двоє дуже близьких друзів, і вони в останню ніч, в найостанніші миті свого життя бачили одне одного уві сні.
Коли гості повідомлять про це господарям, ті лопатами разом зі снігом відгорнуть і викинуть цих нещасних, невинних, безгрішних мучеників на смітник.
Ось так Асанчик і Кашкачик померли однією смертю. Вони однаково мучилися, однаково й померли. Вони безгрішними покинули цей світ. Хай їхні душі будуть в раю. Амінь.
Переклав Віктор КАЧУЛА
Словничок:
*чамача – суп зі звареними шматочками відщипнутого тіста (щипаними галушками)
**копек – собака
***кашка – так називають тварин з плямами на голові
****мамо
*****моє дитя
******акай – так ще у кримськотатарській мові називають чоловіка
*******Мамо, мамочко, де ти?
***
Щира подяка за сприяння в роботі над перекладом редактору видавничого відділу Медіацентру ім. І. Гаспринського Насиру БЕКІРОВУ!
Малюнок Рустема ВААПОВА
Джерело тексту: Кримська світлиця