Початкуючий (збірка)

Юрій Вухналь

Сторінка 4 з 5

обличчя його робиться знову лицем суворого й поважного буха і він незадоволено каже:

– Товариші, ви заважаєте працювати, не забувайте, що ви в установі, а не де-небудь.

Маркел Маркелович сердито грюкає дверима і виходить з кімнати.

P. S. Ах, пробачте, дорогі читачі, я забув вам сказати, що в кімнаті отій сиділи й сперечалися не бандити, а завлітвідділу та один молодий автор. Завлітвідділу прохав автора, щоб той у своїй "Страшній повісті" не різав так безжально своїх героїв, але автор з особистих міркувань не згоджувався.

__________


"МАРС"

(З приводу появи на літературному горизонті)

В Київі заснувалася літ організація "Марс" – або Майстерня Революційного Слова.

(З газет)

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНА РОЗВІДКА ДЛЯ ШИРОКИХ МАС

Останніми часами у напрямі на Київ на літературному небовиді з'явилася нова літпланета "Марс".

Її ледве-ледве помітно неозброєним оком – блимає вона невиразним, не то рожевим, не то жовтоблакитним світлом.

Перші повідомлення про появу цієї планети було вміщено в науковій харківській газеті "Вечірнє Радіо".

Про походження "Марсу" серед наукових кол існує дві теорії.

Одні "астрономи" доводять, що "Марс" повстав з уламків від інших літпланет, що одірвалися підчас шаленого руху і довго блукали в космичних просторах і згодом утворили цю нову літпланету, що підлягає загальнонаркомосівській системі.

Друга теорія запевняє, що "Марс" повстав з туманностей, що довго носилися в просторі, підлягаючи законові притягання то одній, то другій літпланеті.

Поки що це питання залишається нерозвязаним, хоч обидві теорії ґрунтуються на наукових підвалинах.

По своєму віддаленню "Марс" стоїть близько від "Вапліте" й далеко від "Плугу" (віддалення "Марсу" від "Молодняка" поки що не вираховано). Коли ж зробити гіпотетичне припущення про переліт з літпланети "Плуг" до "Марсу", припускаючи навіть, що можна буде перебороти силу тяжіння "Плугу" – то все ж таки для цього потрібно багато років.

Такого припущення, звичайно, не можна робити по відношенню до "Вапліте", бо ця літ планета находиться надзвичайно далеко від "Плугу".

Так, коли б хто й винайшов апарата, на якому б можна було перелетіти це віддалення, то людина, вилетівши з "Плугу" юнаком, до "Вапліте" прибуде старим, нездатним до літпраці, дідусем.

А ще, як узяти до уваги теорію Ейнштейна (чоловік підчас руху старіється), тоді напевне до "Вапліте" людина прибуде трупом.

Тепер перейдемо до поверхні літ планети "Марс", до славнозвісної лінії, що була помічена деякими "астрономами" Навколо цього точаться палкі суперечки.

"Астрономи", що спостерігали "Марс" у невеличкий з ультра-білим фільтром телескоп, запевняють, що на "Марсі" видно революційну лінію й що вона різко, викреслено й чітко проходить через увесь "Марс", починаючи від одного полюсу – Косинки до другого – Качури (є такі полюси на "Марсі").

На підставі цих даних "астрономи" роблять висновки, що на "Марсі" є такі ж живі істоти які на інших літпланетах.

Ці твердження дуже й дуже сумнівні, бо, розглядаючи поверхню "Марса" в дужий телескоп системи "Марксівська критика", чітко викресленої революційної лінії не помітно – правда, можна бачити лише темні безформні плями.

Температура на "Марсі" середня. Трохи тепліша, ніж на "Вапліте", холодніша, ніж на "Молоднякові" й "Плугові".

Спостерігаючи "Марс" в малосилий телескоп, атмосфера його здається червонуватого кольору, та це омана ока. Вчені доводять, що то відблиск від інших літпланет, а насправді атмосфера на "Марсі", вчені гадають, блакитна.

Також встановлено, що атмосфера на "Марсі" важча, ніж на інших літпланетах (звичайно не враховуючи сюди "Вапліте", бо на цій планеті атмосфера задушлива і коли перенести туди звичайну людину з іншої літпланети, то людина буде потроху хиріти, припиняється в літературному зрості і надалі така людина губить здатність писати ідеологично витримані твори, або й зовсім перестає писати й починає хворіти на манію переслідування графоманів).

На "Марсі" є також і літрослинність – правда, кольору її не встановлено, є припущення, що літрослинність на "Марсі" кольором своїм нагадує рослинність сусідньої літпланети "Вапліте".

На "Марсі" також є й вода.

Ці дослідження надзвичайно важливі, щоб зробити висновки, чи є на "Марсі" живі істоти.

Щож до можливости існування на "Марсі" високорозвинених істот, то і в цім немає нічого неможливого,

Сподіваємось, що літпланета колись повернеться до нас іншим боком і буде трохи ближче, тоді можна буде зробити більш виразніші й детальніші виміри й спостереження про сусідній "Марсовий" світ.

Зараз же літпланету "Марс" можна спостерігати лише з території України. В Західній Европі цю планету можна буде бачити й спостерігати лише через 57.863.569 років. Рік, коли можна буде спостерігати цю літпланету в телескопи Америки, до цього часу ніким не вираховано.

1926 р. Грудень.

__________


Ніжний лірик – Юрій Неокласенко

Коли Ніна Кнопочкина – курсантка акушерських курсів – читала вірші лірика Юрія Неокласенка, що переважно друкувалися в журналі "Ми теж за Революцію" – в уяві їй ставав рухливий, розхрістаний у кучерях смуглявий юнак – гордий і сумний.

І Ніна починала декламувати, підкотивши очі під лоба, з протягом.

Моя душа така розхрістана,

Сам я смуглявий і буйний,

Я не знайду собі притулку

Й стою самотньо в перевулку.

Мати, зачувши це, плескала долонями й говорила з досадою:

– От наказаніє господнє, знову очі під лоба пустила, знову завела. Ну чого ото б по-хорошому не читати, як колись було "півника" читала? І матері любо було б послухати, а то завела шарманку.

Ніна обурювалась.

– Ви, мамо, нічого в поезії не розумієте, "півник" ваш – халтура, а це чиста поезія – лірика.

І вже трохи тихше читала далі:

Стою самотньо і суворо,

Навколо публіка і шум.

Піду в кав'ярню, що на розі.

Піду й розвію свій я сум.

Потому Ніна зітхала й замріяно думала:

"А що як би його побачити живого, дійсного поета, хоч би разочок побачити".

Несподівано сталося так, що мрії Ніни перетворились на дійсність.

***

Проїздом на курорт, група поетів вільного об'єднання

УКРАЇНА НАША МАТИ, А МИ ЇЇ ДІТИ

влаштовує вечір поезії.

Будуть виступати: Занепадницький, Рило-Мильський,

Дери-Хмара, Скигля-Мигляченко

та молодий лірик Юрій Неокласенко.

ВСТУПНЕ СЛОВО СКАЖЕ ВІДОМИЙ ПРОФЕСОР

ОЗЕРО-ДЖЕРЕЛЬСЬКИЙ

Читала Ніна й очам своїм не вірила. Сьогодні побачить вона на власні! очи живого ніжного лірика Юрія Неокласенка й буде слухати його вірші.

Прийшла Ніна на вечір рано, зайняла найліпше місце й терпляче почала чекати.

Вечірка розпочалася. Ніна не чула, що казав професор Озеро-Джерельський, лише пригадує, що він найдовше зупинився на Юрієві Неокласенкові й зазначив, що в особі цього поета шановне громадянство України має ніжного лірика, й хоч у його поезії є елементи "занепадництва", так зате його поезія щира й безпосередня.

Його поезія, казав промовець, багата на брази й кожен вірш має 6 слухових, 8 м'язевих та 10 зорових образів.

Почали читати поети. Прочитав один, далі другий, третій, і нарешті оголосили:

– Відомий лірик Юрій Неокласенко!

Ніна завмерла – ось зараз вийде стрункий, смуглявий у кучерах юнак, розхрістаний, гордий і сумний.

"Що це? Невже це Юрій Неокласенко? Це помилка! Де ж смуглявий колір обличчя, де ж буйні кучері, де гордість і сум?" – мало не скрикнула Ніна.

На сцену не вийшов, а вивалився товстий оклункуватий парняга в українській, гаптованій сорочці, зачісаний, з червоним та опуклим як футбол лицем й пампушкуватими губами.

Він посміхнувся, вклонився й, виставивши блискучий носок "джімі" вперед, почав читати вірші.

Ніна не йняла віри, вона штовхнула свого сусіду й мало не з плачем запитала:

– Товаришу, невже отой товстий – Юрій Неокласенко?

– Еге він, – байдуже промовив сусід і додав: – це ще він стух трохи, а от після курорта на нього поглянути, розіпре братішку так, що в двері боком ходити доведеться.

Не дослухавши вірші, Ніна покинула вечірку. Йшла вулицею й розчаровано шепотіла.

– А я думала... – і далі з презирством – подумаєш, лірик ніжний знайшовся – пика як не лусне, а він вірші упадочні пише. Подумаєш!..

__________


Ювілей

Г. Епікові – автору "Червоної Кобзи".

1977 рік.

Величезний хмародряп Інститут кобзознавства стояв заллятий електричним сяйвом.

До заквітчаних дверей підбігали невеликі прудкі авто, а до аеродрому, влаштованому на дахові хмародряпу, плавко сідали легкі моноплани: то з'їжджалися з усіх країн Першої Революції (колись СРСР) видатні кобзо знавці на свято Кобзи.

Сьогодні минуло рівно 50 років з того часу, як на сторінках невеличкої газети "Комсомолець України" почалася палка й славетна дискусія з приводу кобзи.

Кобза перемогла. Сьогодні її свято.

У величезній, стильній залі було повно люду. Портрети та погруддя учасників – захисників славетньої дискусії були заквітчані гірляндами.

Небагато з них дожили до цієї радісної хвилини, багато з них вже спалено в крематоріях, і лише на урнах, де покоїться прах, чітко накреслені їх імена,

А ті, що дожили до цього часу, зараз сиві дідусі, сидять в спеціяльно для них відведеній, найліпшій ложі Інституту кобзознавства.

Заграла велетенська оркестра кобзарів, і свято почалося. Дивні, прекрасні звуки кобз, що були збудовані за останнім словом техніки, ніжно лоскотали слух.

Першу промову сказав відомий професор кобзознавець Солопій Ліробандуренко – його зустріли бурхливими оплесками.

Він став, уклонився на всі чотирі боки, приклав руку до грудей і промовив:

– Вельмишановне товариство, серце моє ладне вискочити з грудей моїх, у мене слів немає передати тую радість, що клекотом клекотить у моїх грудях...

Гаряче казав професор – відомий кобзознавець Солопій Ліробандуренко. Він казав про ті труднощі, що зазнала кобза, про ті досягнення, що дістали вони. А досягнення чималі, кобза має тепер хроматичний звукоряд, репертуар її оновлено, кобза завоювала почесне місце собі в оркестрі, кобза зараз у пошані. В кінці промови професор запропонував вшанувати вставанням пам'ять покійних учасників славетної дискусії 1927 року.

Потім виступали зі спогадами інші учасники дискусії – присутні влаштували їм бурхливу овацію.

І, коли один із промовців згадав імена ворогів кобзи й найлютішого з них Ів.

1 2 3 4 5