І не зрікся роду,
Той ім’ям не вмре ніколи
В спогадах народу.
Хто поїв, як струмінь, край свій
І не згинув в морі,
Ой, не раз того згадають
Влітку квіти-зорі.
Хто угледів в час безчасся
Сонце крізь тумани,
Той для люду рідним батьком
І пророком стане.
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю душу,
Все, що зміг, народу.