в осінньому танго…
Може, це спогад?..
А може, незбутий сюжет:
Ніби в Полтаві
біляво біліє альтанка…
Ніби і дості там
чийсь мерехтить силует…
Як це далеко?!
…Уже на моїм небоспаді
Вечір в задумі
схиляється на парапет.
Може, це казка?
А може, було те насправді:
Біла альтанка
і твій неземний силует?
Парами плавають
горлиці в небі кохання,
Плавко спадаючи
на молодий бересклет.
Може, це пісня?
А може, це просто омана:
Одсвіт альтанки
і цей полохкий силует?
Скоро затужиться
стужам на цілому світі.
Холод прониже до серця,
Як хижий стилет.
В темінь грудневу
свічею провісною світить
Біла альтанка
і твій неземний силует.
В час одиноцтва,
коли перевесники в ірій
Ті відлетіли,
а інші збираються в лет,
Не похитнусь
у любові, надії і вірі,
Доки на прузі
видніє хоча б силует.
Колами, колами
лист опада з високості.
Зорями хтось вишиває
небесний намет…
Може, це казка? А може?..
А може, це просто
Осінь мені нагадала
забутий сюжет?