Цигана приймали
І тут йому, на біду,
Та меду подали.
Розсмакував бісів син
Та все було ходить,
Стане, шельма, під вікном
Та й "меду" заводить.
Що не гнали хазяї —
Ні, не відігнати,
Ото ж його до джмелів
Здумали післати.
Питається сам хазяй:
"Хочеш меду, враже?"
"Чом не хочу, тату мій,
Хочу", — циган каже.
"То візьми ж собі дупло
З медом і пчолами".
Циган його ухватив
Руками й ногами.
"А де ж, – каже, – то дупло?.."
"Отам серед ліса.
Тілько мухи не дрочи
Та не згадуй біса!"
Побіг циган, такий рад,
Що мед буде їсти.
Серед лісу стоїть дуб —
Давай циган лізти.
Ото лізе до дупла,
Моститься, небога,
А в дуплі джмелі, джмелі
Гудуть, аж говорять.
Тілько руку до дупла —
Вони й забриніли
І, як чорнеє рядно,
Цигана обсіли.
І шпигнув його їден:
"Господь, – каже, – з вами!"
Шпигнув другий: "Та піди ж
До Божої мами!"
Далі кілька вже ураз
Цигана кусає —
"Та підіть-бо до святих!" —
Циган промовляє.
Далі видить неборак,
Що вже пухне й губа —
"Тепер, — каже, — к чорту йдіть!"
Та шелеп із дуба!