Ігор ні спить, ні дрімає.
Від великого Дону до малого Дінця думкою шлях виміряє.
Опівночі його коник грає,
Овлур за річкою посвистом вістку даває:
"Годі, князю, лежать та дрімати,
Час нам, пора, з неволі втікати!"
Ой загула від того посвисту земля,
Зашуміла в полі зелена трава —
Половецькі шатра захитались…
Недурно князь Ігор з Овлуром змовлялись!
Ігор очеретом, як горностай той, скакає,
Гоголем білим на чисту воду випливає,
На баского коня сідає,
Сірим вовком до Дінцевого лугу ганяє,
Серед туману соколом грає,
Сірих гусей, білих лебідок на поживу собі побиває.
Коли Ігор соколом літає,
Тоді Овлур вовчиком ганяє,
Холодну росу збиває, —
Вже ж під ними баскі коні та й поприставали.
Донець-річка тихо грає, Д
о Ігоря словами промовляє:
"Князю, — каже, — князю Ігоре!
Добре ти дбаєш,
Що з неволі утікаєш,
Кончакові завдаєш досади,
Руській землі жадаєш відради!"
А Ігор до Донця повертає
І словами промовляє:
"Донче, — каже, — Донче!
Велика тобі, превелика дяка,
Що на своїх хвилях мене колихав,
Зелену траву підстилав,
Свої срібні береги розвертав,
Сивими туманами укривав,
Теплим холодком зелених дерев зодягав,
Гоголем по воді ганяв,
Чайкою поверх хвилі грав,
Малим-невеличким чирям по вітрові мчав…
Ой не така
Стугна-ріка!
Хоч абияку течію має,
А чужі протічки пожирає,
У половодді геть-геть луги заливає,
Молодому князеві Ростиславенку путь заступає —
В Дніпрові береги не пускає…
Тоді стара Ростиславиха ридала,
Що ти її молодого сина замчала.
Від жалощів у полі квітки в’яли,
Дерева з туги верховини до землі прихиляли!"
Ой то не сороки скрекотали:
То Гза та Кончак на слід Ігорів напали.
Тоді ворони не грали,
Галки мовчали,
Сороки не скрекотали —
По лозах ховалися-повтікали…
Одні тільки дятли стукотали —
Шлях до річки казали,
А соловейки на зорі веселими піснями світ привітали…
Тоді Гза Кончакові промовляє:
"Коли сокіл на гніздо злітає,
Устрелимо соколенка своїми золотими стрілами!"
А Кончак на те відмовляє:
"Коли сокіл на гніздо полине —
Хай спутає соколенка красная дівчина!"
А Гза знову Кончакові каже:
"Якщо його дівчина ураже —
То ні соколенка нам не мати,
Ні дівчини в вічі не видати —
Тоді й малі птиці в полі Половецькім почнуть нас побивати!"
XIII
Ой правду сказав
Отой віщий Боян,
Піснетворець годин Святослава
Та Олега, та ще й Ярослава:
"Тяжко тобі, голово, без плечей,
Лихо й тому тілові без голови…
Отак землі Руській та без Ігоря!"
Ой то не ясне сонце в синьому небі сяє,
То Ігор на Руську землю вертає.
По Дунаєві дівчата співають,
Через море аж до Києва голоси досягають…
Їде Ігор Боричевим шляхом
До святої богородиці Пирогощої…
Сторона радіє,
Городи веселі,
Старим князям пісні співають,
А далі й молодим зачинають:
Слава Ігореві Святославенкові,
І Буй-Турові Всеволодові,
Й Володимиру Ігоренкові!
Слава князям і дружині,
Що на поганих ходили —
За всіх християн!
Хвала богові і вам
Від нині й довіку.
Аж до кінця світу,
Амінь!