Як гангських лотосів квіткам, —
Немає ліку всім дивам
Священіно-тайним Гіндустану!
Скоріш осягнеш ти нірвану,
Аніж віднайдеш ключ дивам
Таємно-тайним Гіндустану!
І все ж одне відкрию вам:
То крапля в морі Гіндустану...
В Аджанті є прадавній храм,
Споруджений безвісними руками, —
Давно колись явилась небесам
Зірниця сяйна Махаяни.
Є в нім простора зала. Там
У сутіні твоїм очам
Немало дивних див постане...
Та є одне — то диво всім дивам!
В стіні скелястої споруди
У давню давнину,
Ніч недоспавши не одну,
Хтось висік статую святого Будди.
До неї йдуть мандрівні люди.
І ти прийди — й побачиш дивину:
Сьогодні Будда усміхається неначе,
А завтра — гнівен він чи гірко плаче;
А ще прийди — побачиш Будду в сні...
Я довгі, довгі дні
Шукав, питав усюди,
Хто відгада загадку Будди.
Лиш золото й допомогло мені.
"Дивись! — Чернець шепнув на вухо мило. —
Посвітач я несу лівіш".
Враз Будду смутком-хмарою покрило.
"Дивись! Посвітач ставлю я правіш".
Враз Будду ніби сонце звеселило.
"У світлі, — посміхнувсь, — вся сила!"
Й додав тихіш:
"Який потрібен Будда буде,
Таким і буде Будда!"
А я скажу іще простіш:
Залежить все від клієнтури
І кон'юнктури.
Та є світильники куди хитріш!
Сказать? В однім заморськім краї
Є помодерніша й олія, й гніт.
До чого й хитро ж світлотінь міняють —
Підсвічують Новий старезний Світ!