Вогники на величезній новорічної ялинці навіть стали горіти яскравіше і веселіше. У його присутності Валерія завжди ніяковіла, немов боялася розгнівати батька, якого у неї ніколи не було. Андрій, не дивлячись на свій двометровий зріст, трохи зсутулився і присів. Керуючий будинком мовчки забрав пальто у Віктора Романовича, передав папери, вислухав кілька розпоряджень, сказаних так тихо, що сам керуючий майже торкнувся вухом губ господаря і зник так само безшумно.
— Вітєнька, я перенесла гостей на дев'яту вечора. Валюша вже тут. Я розпоряджуся стіл накривати до Нового року, шампанське вже охололо.
Віктор Романович схвально кивнув і звернувся до сина.
— Андрій, піднімися в мій кабінет.
Первісток, спадкоємець, старший і єдиний син, не просто син, а єдина дитина депутата, Андрій Вікторович Скотина народився в розпал лихих дев'яностих із золотою ложкою в роті в прямому сенсі цього слова. Гордий батько не шкодував на дитину ні грошей, ні можливостей, починаючи від золотих брязкалець і закінчуючи золотим гелентвагеном на радіокеруванні, точною копією татового, тільки поки ще не забрудненого кров'ю і трупами.
Андрій ріс не по днях, а по годинах, взявши зовнішність і зріст матері, супермоделі з обличчям ангела і фігурою богині. Мати, не витримавши випробування мільйонами, померла в героїновій ломці, залишивши маленького Андрійка на піклування няньок, покоївок, охоронців та інших абсолютно чужих для дитини дорослих людей. Хлопчик тихо ненавидів їх усіх і вони всі відповідали йому незавидною взаємністю. Він ріс розпещеним, зіпсованим, некерованим, неосудним, неконтрольованим хлопцем, підхід і ключ до якого мав тільки його тато.
Його батько з кожним роком ставав все більш впливовим і багатим, кола його знайомств ставали більш елітними, а його охорона ставала більш професійною і більш озброєною. І при всій могутності батько не міг виділити і однієї години на тиждень, щоб пограти, поговорити або просто прогулятися на території, що охороняється, зі своїм єдиним сином.
І зараз стоячи в кабінеті батька, Андрій відчував до цього чужого, літнього дядька лише страх і ненависть, немов дикий звір в клітці, що не кусає свого шкуродера зі страху бути побитим залізною палицею. А Віктор Романович дивився на свою єдину дитину, і з подивом для себе, розумів, що відчуває щось дивне, тепле, навіть хвилююче, у нормальних людей це називається любов'ю, але любові депутат ще ніколи і ні до кого не відчував.
Він подивився на свого двометрового сина і зітхнув. Яким же красивим у нього вийшов син. Весь в матір, на нього не схожий ні краплі, але син його, точно його, Віктор Романович навіть тест ДНК зробив. Андрій був згубно красивим, як диявол, і відповідав цьому прізвиську. У свої двадцять з невеликим він перепробував все, навіть вбивство десятирічної дівчинки, від якого його відмазав Віктор з великими навіть при його зв'язках, труднощами.
— Андрію, у тебе неприємності.
— Тату, ти хотів сказати у нас? Ти ж знаєш, що чистіше, ніж ти і твоя команда, не очистить мене ніхто.
Син розвалився на батьківському дивані, попиваючи віскі з гранованої кришталевої склянки, яка сяяла у світлі настільної лампи, немов новорічна іграшка. Віктор відклав папери, які передав йому керуючий і зняв окуляри в золотій оправі.
— Синку, справи погані, мені сьогодні вранці прислали відео, де ти збиваєш цю нещасну дівчинку і прокочуєш по її вже мертвому тілу туди-сюди колесами кілька разів. Послухай мене, я заплатив слідчим, я купив усіх, хто вів твою справу, все закрито і чисто. Батьки залякані і будуть мовчати, бо боятимуться за життя другої дитини. Зараз йде виборна гонка, мене хочуть висувати від моєї партії, і конкуренти злили мені це відео. Умови прості. В кінці гонки я віддаю всі голоси конкуренту. У нього господарі сильніші за моїх, можливо буде різня, і тебе треба вивозити в Азію, і щоб ти там не рипався.
Останні слова вдарили Андрія, немов хлист. Та хто він такий, чорт його забирай, старий дід, який вказує йому що, як і коли. Називає синочком, серйозно? Та й ідіотку цю малолітню він збив випадково, тільки вколовся, а вона під колесами опинилася, в самий розпал кайфу. Він струшував її з коліс, бо думав, що це бруд і сміявся, сміявся, сміявся. Вирішено, з татком треба кінчати, він і дура-мачуха – єдині спадкоємці, і звинуватить він, звичайно ж, цю тупу і жадібну вівцю, яка всього лише на рік його старше.
В кабінет постукали. Андрій, зробивши обличчя покаянного грішника, піднявся з дивана, кивнув батькові і відкрив двері. Єдиний, хто міг приходити в будинок Віктора Романовича і стукати в двері його кабінету, був його особистий помічник, права рука і всевидюче око. Андрій кивнув батьківському халдєю, як він часто його називав позаочі, перебуваючи в ліжку з Лерой, чим смішив її до кольок в животі. Халдєй був ще трошки вище Андрія, але набагато ширше в плечах, зі шрамом на все обличчя. Класичний пірат, який лякав Андрія в дитинстві, чорною шкіряною курткою і чомусь запахом крові і смерті.
Помічник практично не розмовляв з Лерою, Андрієм і з персоналом в будинку. Він спілкувався по необхідності короткими фразами, які більше нагадували команди для дресированих звірів. Ніхто не знав, як його звуть по-справжньому, тому що з ним особисто не знайомилися, а у Віктора питати про роботу і справи було суворо заборонено. Валерія уникала помічника і навіть закривала свою спальню на замок зсередини, коли бачила, що чорний автомобіль правої руки чоловіка в'їжджає на територію.
— Вітя, будь ласка, ти ж знаєш, як я люблю тебе, ти – моє життя. Я не переживу розставання.
— Кіт, зрозумій, у мене вибори, якщо про нас дізнаються, мені кінець, моєму політичному життю кінець, моєму фальшивому сімейному життю кінець. Мене зжеруть, розтопчуть в бруді і в лайні. Наш народ пробачає все: підвищення цін, розкрадання державного майна, нелегітимні вибори, корупцію на всіх рівнях влади, продажних чиновників, що розкрадають бюджет вчителів і лікарів, хабарництво, злидні, низький рівень життя, але тебе вони мені не пробачать ніколи. Розумієш? У цьому звіринці немає толерантності, країна дикунів. Вибач, це буде наш останній Новий рік. Чекаю тебе внизу, прощавай.
Віктор Романович встав з-за величезного столу, і сором'язливо ховаючи очі, вийшов з власного кабінету, залишивши свого найвірнішого друга, найвідданішого соратника і дорогого коханця зі сльозами на очах і до хрускоту стиснутими кулаками від болю і злості.
Валерія клопотала в красивій сукні з глибоким декольте навколо святкового столу з мармуру на різьблених ніжках, діловито роздаючи накази метушливій прислузі. Вона виглядала доглянуто, зріло і багато, як виглядає жінка, яка живе з чоловіком старше себе на тридцять років. Її обличчя втратило свої тонкі риси і колишню свіжість, завдяки нещадним омолоджуючим процедурам і уколам краси. Овал обличчя і підборіддя обпливли через інертний і малорухливий спосіб життя, а також, через надмірне харчування і випивку, погрожуючи через пару років опинитися десь в районі пишних грудей все ще красуні.
Особиста асистентка Віктора, ворожка на картах таро, маг, гуру енергій і духовних практик, Ельвіра Голдберг вже сиділа за столом і весело щебетала з Лерой про новорічні подарунки. Побачивши боса, маг раболіпно вклонилася, зробивши невизначений жест руками, щось середнє між старовірським обрядом і церквою співаючих чорних незайманих з Лас-Вегаса.
— Всесвіт вітає вас, Віктор ібн Роман, сьогодні енергетичні ворота відкриті для звершення нових справ і початку нового життя. Бо нове не може народиться там, де спочиває старе, старе має померти. Рівно о 23:23 я зроблю вам розклад на картах про наступаючий Новий рік, і я занурю вас в потік, щоб вібрувати на низьких і високих вібраціях.
Від слів про зміни і смерть чогось старого Віктор сіпнувся, його ніби вдарило струмом, звідки вона знає, що він тільки що розлучився з коханцем. І як би депутат зараз не посміхався, на душі у нього непідйомним якорем лежала смута.
Лера відкрила рот, слухаючи гуру і киваючи кожному слову, про потоки і вібрації вона трохи не зрозуміла, тому після промови, попросила Ельвірочку переслати їй це в голосовому повідомленні для прослуховування на ніч. Еля посміхнулася і кивнула, дурні та дурепи — це її робота, яку вона знала і шалено любила.
Еля Голдберг була не стільки красивою, скільки розумною, і в цьому була її найбільша сила. Щоб закохати в себе Елі досить було лише відкрити рот. Отримавши вищу технічну освіту в одному з кращих київських університетів, Еля зрозуміла, що весь цей час вища математика, сопромат і точні, практично хірургічні розрахунки співали у неї в голові. Вони спілкувалися, складали історії, сміялися і плакали в унікальному мозку Елі, вони писали книги і статті, були опонентами і соратниками.
У день отримання червоного диплома, Еля подала документи в університет за спеціальністю — психологія. А потім вона створила нескінченні марафони бажань, вібрації, самонавіювання, енергії, тонкі плани, опрацювання тригерів і роботу з дитячими комплексами. Ельвіра була пастухом серед своєї багатомільйонної пастви. Вівці слухняно несли гроші, а Ельвіра розумно їх витрачала. Вона спонсорувала притулок для дітей і бездомних тварин, і поклавши руку на серце, ні словом не обмовилася про це в своїх соціальних мережах. Потім Елі стало цікаво і вона досконально вивчила карти таро і все, що з ними пов'язано, її математичний склад розуму і дві вищі освіти привели її в приймальню самого Віктора Романовича Скотини, кого вона присягнулася вбити в тринадцять років.
Її тато Ізя Голдберг володів в славному місті Кременчук, той, що поруч зі славним містом Полтава, мережею заправок, невеликим готельним комплексом на Дніпрі і великим рибним господарством. Саме через нього і трапилася біда, коли Ізю, що справно платив відсоток за "дах", відстібав щомісячний платіж і ментам, і бандитам, по-звірячому замучив і вбив Віктор Романович Скотина, який очолював найголовніше організоване злочинне угруповання. Еля дивом вижила, сховавшись від майбутнього депутата. І сьогодні вона розкладе йому карти на вірну смерть, попередньо насолодившись тим, як буде мучити спочатку кожним своїм словом.
Прислуга повідомила, що прибули гості, сусіди по елітному селищу.