Хто на морі не бував,
Той Богу не молився.
Ми зі знайомим моряком
Ловили рибу на причалі
І на льоту дрібним бичком
Крикливих чайок годували.
Там розповівмені моряк,
Якому море по коліна:
– Ти народився, як і я,
В морській столиці України.
Коли ти був малим іще,
Знайома чайка на причалі
Тобі сідала на плече,
Про щось схвильовано кричала.
Вона з рибалками весь час
Ловила рибу на світанку
І проводжала наш баркас
До ставників і на стоянку.
А ще від рідних берегів
Літала аж до небокраю –
Туди, де щогли кораблів
Над морем небо підпирають.
Мабуть, під чайчиним крилом
В тобі прокинулось неждано
Бажання стати моряком,
А може, навіть капітаном.
З тих пір узимку й навесні
Не раз та чайка прилітала
В твої малюнки, в дивні сни,
В яких стояв ти за штурвалом.
А влітку крабів ти ловив,
Бичків нанизував на в'язку.
На День Нептуна Бог морів
Подарував тобі тільняшку.
Та хто на морі не бував,
На бурю з берега дивився,–
Той з Богом ще не розмовляв,
Хоч і не раз йому молився.
Коли на гойдалці морській
Твій корабель до хмар злітає,
А потім в прірві пропадає,–
Тоді душа крізь буревій
Віч-на-віч з Богом розмовляє.