Сьогодні передостанній день навчання. Четверо хлопчиків прийшли до школи рано-ранесенько.
Посідали під високим дубом і стали хвалитися подарунками своїх батьків.
Петро показав хлопцям ножик. Це був чудовий ножик із мідною колодочкою, а на колодочці намальований кінь і на ньому — вершник.
— Добрий ножик, — сказали хлопці.
— Це мій ножик, — похвалився Петро.
Максим показав хлопцям ліхтарик. Такого ліхтарика вони ніколи не бачили.
На білій ручці його було вирізано дивовижного птаха.
Добрий ліхтарик, — сказали хлопці. Це мій ліхтарик, — похвалився Максим.
Гриць показав металевого соловейка. Доторкнувся до нього губами, подув — і той заспівав.
— Добрий соловейко, — сказали хлопці.
— Це мій соловейко, — похвалився Гриць. Хлопці ждали: а що ж у кишені в Сергійка? Сергійко сказав:
— Ходімо зі мною.
Він повів хлопців у гущавину чагарника й показав квітку. Вона цвіла під кущем
Це була прекрасна квітка.
На її блакитних пелюстках тремтіли краплі роси, і в кожній краплині горіло маленьке сонце.
— Яке диво! — зітхнули хлопці.
— Але ж це не твоя квітка, — сказав Петро. — Ти ж не можеш узяти її з собою...
— А навіщо мені брати квітку з собою? — запитав Сергійко.
— Ти ж не можеш її на щось поміняти, — доводив Максим.
— А навіщо мені квітку міняти? — усміхнувся Сергійко.
— Пхі, і я можу сказати: це моя квітка, — мовив Гриць.
— А хіба від цього вона стане гірша? — здивувався Сергійко.