Коли синові виповнилось дванадцять літ, батько дав йому нову лопату й сказав:
— Іди, сину, в поле, відмір ділянку сто кроків уздовж, сто впоперек і скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й копає. А копати він ще не вмів.
Важко було попервах, поки руку набив та й до лопати приловчився.
Наприкінці робота ішла все краще й краще.
Та коли син застромив лопату в землю, щоб перевернути останню скибу, вона зламалась.
Вернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за таку шкоду?
— Пробачте мені, тату, — каже син. — Я вчинив збиток. Лопата зламалась.
— А копати навчився? Копати тобі наприкінці було важко чи легко?
— Навчився, — каже. — І копати наприкінці було легше, як на початку.
— То ти не загубив, а знайшов.
— Що ж я знайшов, тату?
— Бажання трудитись. Це найдорожча знахідка.