Ти ж завжди мене дорікала, що я з тобою нікуди не ходжу. А я вирішив, що ти вбралася для мене, думаю, гаразд, сходжу.
Аліса взяла себе в руки і навіть наклеїла на обличчя фальшиву посмішку.
— Пробач, ми з Тонькою домовилися потім по торговому центру пройтися, вона говорила, що зараз знижки на сукні в Зарі. Може ще зайдемо в кафе, винця вип'ємо. Вона хотіла мені щось особисте розповісти при зустрічі, незручно буде.
— Ладно. Я навіть радий. Не хотів нікуди йти, вчора нова серія "Ілюзії" вийшла, зараз дивитися буду. Багато не витрачай. У нас на наступному тижні оплата квартири.
Під час нецікавого і нудного монологу цивільного чоловіка, Аліса нахилилася і застібала ремінці на туфлях, вона ніяк не могла потрапити в пряжку через нігті, які боялася зламати. Аліса, нарешті, впоралася з підступним взуттям, але чи то довго нахилялася вниз головою, чи то останні слова Павла зачепили її за живе, чи то випите порошкове вино вдарило в голову, але їй раптово занудило.
Вона вже відкрила рот, щоб посваритися з Кучковим, але згадала, хто її чекає на першому побаченні, взяла ключі, телефон, сумочку і не попрощавшись, грюкнула дверима.
На свіжому повітрі стало трохи легше. Але на душі шкребли кішки образи і презирства. Мук совісті не було, вони покинули Алісу давно, після першого місяця спільного цивільного життя.
Того літнього дня до Паші приїхали його батьки з обласного центру. Довго придивлялися до Аліси, запитували про батьків. Аліса пожартувала, мовляв на весіллі познайомитеся. Пашина мама схопилася за серце, а тато похмуро уточнив у сина, мовляв це що правда? Але Павло Кучков негативно і енергійно замотав головою.
Аліса образилася і не розмовляла з цивільним чоловіком тиждень, потім їх запросили на свято друзі з роботи, потім вони удвох сходили в кіно, потім все забулося і життя знову увійшло в звичне русло.
Аліса фліртувала з чоловіками, коли йшла з подругами у відрив, а на дні народження Анюти з "Дрімтурз" навіть зрадила Паші з якимось її далеким родичем з іншого міста. Про це не знав ніхто, крім Аліси і того далекого родича, ім'я якого вона навіть не пам'ятає.
Але сьогодні слова співмешканця поставили хрест на могилі їх давно похованої примари сім'ї, любові і вірності.
Аліса не розуміла, чому вона стала зручною жінкою, яка сама оплачує свої наряди, не надто дорогі, і все ж стильні, свій відпочинок з подругами, свою квартиру і свою їжу. Вона не любить того, з ким живе і не розуміє, чому досі ділить дах з абсолютно чужим для неї чоловіком.
Фраза-попередження про оплату квартири звучала щомісяця, Аліса згідно кивала і знімала в банкоматі свою частку. А тепер у неї в голові виникло питання, яке вразило її, немов блискавка. Куди Паша діває свої гроші? Речей він не купує, економить, як останній жмот, за квартиру платить половину. Де гроші, Зін?
Вона подумає про це завтра, бо вже побачила його. Непристойно красивий, недбало ляскаючий дверима мерседеса, він помітив, як Аліса підходить до місця їх зустрічі і помахав їй рукою. Він обійшов автомобіль і дістав з салону авто букет троянд жовтого кольору. Не букет, букетище. Скільки там штук? Напевно, п'ятдесят, а може більше, цілий кущ, швидше навіть ціла теплиця в руках у самого неймовірного чоловіка в світі. Невже для неї? З нею таке вперше. Сон, знову сон. Але зараз такий солодкий і п'янкий, що прокидатися не хочеться.
Аліса зрозуміла, що пропала назавжди. І якщо вона не побачить його знову, то просто помре, як планета Земля, коли зірка на ім'я Сонце згасне.
Лжелюбов дуже небезпечна, тому що миттєво викликає звикання. Ти навіть не розумієш, що вже хворієш і залежна. Вона створює ілюзію взаємності, абсолютного щастя, повної гармонії до тих пір, поки різнокольорова, яскрава, повна світла мильна бульбашка не лопне. Тільки після цього розумієш, що ти — вже мертва і лікуватися пізно.
Глава 4
Аліса була в ломбарді вперше. Раніше вона думала, що подібні заклади створені для маргінальних верств суспільства, таких як наркомани, алкаші, бомжі, саме так називала їх її бабуся, Катерина Петрівна Соколова. Катерина Петрівна була головою домкому, старшою по під'їзду і працюючою пенсіонеркою в стоматологічній клініці. Саме вона виховувала Алісу з трьох років, коли недолуга мати Аліси, Наталія, покотила до Іспанії слідом за черговим коханцем. Тато Аліси, тихий і м'який Вадим Звєрєв, не дивлячись на грізне прізвище, прийняв новини про розлучення без емоцій. Він абсолютно спокійно дав дружині свободу і канув в Лєту.
З мамою Наташею маленька Аліса спілкувалася тільки по телефону, літати на батьківщину було дорого і Наталія час від часу передавала своїй матері і дочці посилки з сувенірами та іншою нісенітницею, без всяких натяків на возз'єднання.
Бабуся була для Аліси цілим світом: мамою, татом і бабусею в одній особі, як Ленін, Марк і Енгельс на радянському плакаті в бабусиному альбомі з фотографіями. Аліса ніколи в житті не відчувала себе сиротою або покинутою дитиною без батьків. В її житті було стільки бабусі і додаткової роботи поза школою, що думати Алісі було ніколи. Катерина Петрівна записала внучку на всі шкільні гуртки і забирала після роботи зі спокійним серцем, знаючи що внучка танцює, співає, малює, а по п'ятницях бере участь в шкільному клубі мандрівників. Вчителі та директор з розумінням поставилися до працюючої бабусі і навіть якщо Катерина Петрівна затримувалася і приїжджала в школу на останньому автобусі, хтось із чергових вчителів обов'язково залишався з Алісою після додаткових занять.
Коли Аліса підросла, вона стала самостійно повертатися зі школи, обідати і бігти на танці і малювання в міський Палац спорту, який знаходився через дві зупинки. Вона обов'язково дзвонила бабусі на роботу і звітувала про свої пересування, заспокоювала бабусю, якщо трохи затримувалася або передавала колегам Катерини Петрівни, що йде до Марини в сусідній під'їзд дивитися мультфільми.
Катерина Петрівна любила внучку більше життя, це і було її життя, її сенс, її бог. З трьох років вона опікала і любила свого маленького ангела.
У той страшний вечір коли Аліса назавжди залишилася у бабусі, Катерина Петрівна сіла біля її ліжечка і беззвучно ридала, вона молилася і хрестила маленьке, беззахисне тільце. Вона просила Всевишнього тільки про одне, щоб він був щедрий з нею і дав їй довге життя, щоб виростити, вигодувати і підняти дитину, яка виявилася нікому не потрібна.
— Мама, я отримала візу, їду на роботу в Іспанію. Ти не нервуй. Допоможеш з Аліскою пару місяців.
— Наталочка? Як? Коли? У сенсі допоможеш? Ви з Вадимом вирішили? Господи, чому ти мені раніше нічого не сказала? Нічого не розумію, А твоя робота тут? Ти що звільнилася з роботи?
— Мам, ну що ти голосиш. Приїду ввечері і все тобі розповім, заодно і Аліску привезу. Мені завтра відлітати, так що вона у тебе залишиться. До речі, у неї щось кашель посилився, подивишся, може сироп якийсь даси.
— Наташа! Що відбувається? У тебе дитина хворіє? Викликай лікаря. Чуєш?
— Все, мам, до вечора. Сама глянеш, ти ж теж лікар.
— Наташа, я — стоматолог, а не дитячий лікар, де Вадим, що відбувається?
— У-ве-чер-рі! Пока.
Катерина Петрівна дивилася на свою дочку і думала, в який момент все пішло не так. Коли вона упустила її, коли її Наталочка перетворилася в прокурену, спритну молодичку, хитру і жадібну, яка втратила себе і життєві орієнтири.
Все життя Катерина працювала, спочатку санітаркою, потім медсестрою, пізніше директор стоматологічної поліклініки, старенький Абрам Веніамінович, майже силою змусив її вступити до інституту і призначив своєю асистенткою. Катя встигала все, вчитися, працювати, чергувати по кухні в гуртожитку, а коли сусід по тому ж гуртожитку, Валерка Соколов запропонував їй руку і серце, після довгих залицянь, вона з радістю погодилася. Весілля відзначили бідно, але весело всім гуртожитком. Колеги по роботі піднесли молодій парі шикарний подарунок — гроші в конверті. Абрам Веніамінович, випивши розведеної горілки танцював так, що підвернув ногу і йому викликали швидку прямо до гуртожитку.
Катя була щаслива, молода, сповнена надій і вагітна. Вона тихенько вірила в Бога, хоча в Радянському Союзі, як відомо, Бога, як і сексу, не було. Власне не було нічого, крім ідей і сміливих поглядів у світле майбутнє. Соколови теж вірили в своє майбутнє і з завмиранням серця чекали поповнення в родині.
Наталочка народилася на сьомому місяці, слабенькою, болючою і маловагою. Катя звинувачувала себе, обливаючись сльозами, що працювати і стояти на ногах треба було менше, але її лікар – гінеколог, Людмила Іванівна, яка вела вагітність і прийняла пологи, заспокоювала молоду маму, згадавши, що таке буває навіть при повному спокої, лежачи на збереженні в лікарні.
Життя заграла новими, правда темними фарбами в молодій родині Соколових. Наталочка хворіла нескінченно довго і кожна її застуда обов'язково була з ускладненнями. Катерина Петрівна знала не тільки дільничного педіатра Ларису, але і всіх дитячих педіатрів району в обличчя, тому що у Лариси були вихідні і відпустка, а у Катерини Петрівни – ні. Наташа хворіла цілий рік — без вихідних і перерв на заслужений відпочинок.
Наталочку виходжували всім гуртожитком: їй везли борсуковий жир, діставали найрідкісніші антибіотики, варили на загальній кухні гірські трави, приносили картопляні бульби, над якими в позі морського коника, зігнувшись в три погибелі дихала нещасна дитина. Наташа полоскала горло, тримала на носику сольові мішечки, викочувала яйцями ячмені і навіть спробувала на собі диво урінотерапії.
Катерина зі стійкістю олов'яного солдата вставала о першій годині ночі, о третій і шостій ранку щодня перевіряти Наташі температуру, поїти ліками, поміняти спітнілу піжаму. Коли Наташі виповнилося п'ять років, чоловік Каті, Валера не витримав сімейної, як він сказав, каторги і пішов до сусідки по гуртожитку з першого поверху. Сусідка була самотньою і бездітною, що стало самою її привабливою рисою в очах Соколова. Катя сприйняла новину про відхід чоловіка з полегшенням і розумінням. Вона сама б з радістю куди-небудь пішла, але йти їй було нікуди та й слабенький дитина – це був тільки її особистий хрест. Вона з вдячністю згадувала ці п'ять років, коли чоловік допомагав їй у всьому і завжди, мужньо справляючись з приготуванням обідів, миттям підлог і полюванням за ліками для Наташі.