Ще один зайвий рот з'явився у родині Балабухів. Поніс батько дитину до хреста, а священику нічим заплатити. На щастя, трапилася по дорозі добра душа, зовсім незнайома жінка, вбрана, як черниця, і дала дукат на церкву.
Назвали сина Романом. Черниця на прощання пообіцяла батькам, що коли-небудь зайде провідати свого хрещеника.
Родина Балабухів — кріпаки. Важка доля випала Романові: з ранку до вечора гнути спину на панщині, а за найменшу провину — батоги, навіть виплакатися нема перед ким.
Та все ж йому усміхнулося щастя: не забула про свого хрещеника жінка-черниця.
— Чого просиш, Романе? Чим можу — допоможу, адже я твоя хрещена мама.
— Волі хочу — і більшого щастя не треба! — звернувся до неї з проханням Роман.
Після недовгих клопотань жінка-черниця за сто дукатів таки викупила Романа з неволі.
— Ніхто тобі тепер не хазяїні! — сказала вона і зникла.
Як вільний птах, помандрував Роман світами. Багато земель обходив, а щастя собі не знайшов.
— На волі я, та самотньо мені, один, як палець, без пари, без вірної дружини і світ немилий, — скаржився на свою долю, коли вдруге йому випала нагода зустріти хрещену.
— Ну що ж, — посміхнулася черниця, — для тебе найліпшу дівчину причарую.
Ось і закінчилися мандри, осів Роман із молодою дружиною у скромному будиночку, в невеличкому містечку. А згодом пішли діти, з ними — і клопоти обсіли.
Коли з'явилася хрещена мати утретє, попросив достатків у неї Роман.
— Раз ти мій хрещеник, дам я тобі грошей, лише б щасливим був.
Зажив Роман добре, з роками зробився першим багачем у місті, для більшої поважності ще й бороду відпустив. А радості справжньої не відчуває — старий уже став, нічого і не хочеться.
Не думав, не гадав, але ще раз побачив жінку-черницю.
— Пізнав смак щастя, Романе?
— Яке тепер щастя? — зітхнув хрещеник. — Старість, неміч... Волів би знову бути кріпаком-невільником, аби лиш повернулися молодість і сила.