"Легкі" гроші.
Вдався ярмарок старому досвідченому чумакові Панасу Кризі. До полудня спродав усю сіль, яку вивіз досвітком. Залишилось підрахувати гроші, поставити Богові свічку, щоб оберігав від усілякої напасті. Не завадило б іще й одну-другу чарку перепустити у шинку.
— Багацько вторгував? — почув чумак за спиною притишений голос.
Оглянувся — обідранець, обличчя неголене, очиці бігають, мов мишенята, вправо-вліво, чисто так, наче за чужими гаманцями полюють.
— А тобі що? Іди своєю дорогою, — буркнув чумак, ховаючи гроші за пазуху.
— Та мені б, чоловіче добрий, срібного карбованця позичити на кілька хвилин, — не вступався обідранець.
— Знаємо ми вас, — насупив брови Панас Крига, — даси, а потім тільки й бачили тебе, шукай вітра в полі.
— Господом Богом клянуся! — вдарив себе чоловік у груди. — На іконі присягну, даси срібний — золотий поверну.
— Ну, бери, клята болячко, — витягнув карбованця чумак, аби злодюга вступився, бо ще й поб'є чого доброго.
Обідранець покрутив у руках монету, помилувався трохи і кинув на дорогу, ніби вона зовсім і не потрібна йому. Срібний кругляк покотився по бруківці метрів п'ять-шість — і просто гладкому попові під чобіт. Дзенькнув, а батюшка, зрадівши і підминаючи під себе двопудове черево, зігнувся. Тим часом злодій підкрався, мов кішечка, шасть під полу — і є калитка. Поталанило йому на цей раз — самі золоті.
— Вибирай, який дивиться на тебе, — гордо розкрив гаманець перед чумаком той самий обідранець.
— І це все із мого срібного? — не тямився Панас Крига. — Давай хоч половину.
— Е, ні, — посміхнувся злодій, — один за один, як домовилися. Ну, а якщо хочеш, можу тебе ще в шинку почастувати.
— На дурняк і оцет солодкий, — погодився чоловік.
Злодій не скупився, певне, за цілий тиждень одїдався. І Панасові біля нього було чим поласувати.
За сусіднім столом "різалися" в карти, отож, втамувавши голод, злодій-обідранець приєднався до картярів. Чумак не поспішав додому, бо в шинку було весело. На те вона і свята неділя, щоб веселитися. Але грати в карти нізащо б не сів.
Коли вже сонце збиралося спочити за обрієм, Панас Крига почав ладнатися в дорогу, волів впрягати. Коли це з шинку вискочив той самий злодій і благально звів на нього свої улесливі очі:
— Слухай, чоловіче, позич мені бодай один срібний, бо я усе до копійки програв у карти. Клянусь матір'ю — завтра поверну золотий.
— На, візьми свого золотого назад, — кинув йому чумак карбованця, — мені злодійських грошей не потрібно, бо що легко прийшло, те легко й піде.