шви
напружив дермантин
Надривно ридала
картина,
бо скрипка їй правду сказала
На душ аеродроми злітаються ворони
На душі наші ставили хрести
не для братання –
для розбрату.
На жар душі припасені шампури
Найближчий ворог – рідна влада;
окрім самих,
ніхто не оборонить!
Нам душу нашу
заграниця
не позиче!
На народні гроші
хату звів директор –
гарна хата!
На репродукції чужого
себе, уже нерідного,
кладеш!
Народ вже розуміє:
за барки
його беруть політики та банки
Народжені аборти
книг моїх
невиданих…
На серце зіперся, як старість на палку
На скільки поколінь ці шрами від копійки?!
Наскільки
українець ти,
настільки ти цікавий світу
Наскільки
ми первинні,
настільки рідні ми
Наскільки
світлий виворіт душі,
настільки світла ти людина
Наскільки
похолодало
від копійки
Наскільки
совість українська,
настільки українець ти
На суржик совісті
освіту
переводите?!
…народ вели на плаху,
а Сталін жодного закону не порушив,
що сам писав…
На таланті несвоєму
бронзовіє
яловий чиновник
На транзит душі
заповзли
Національність чиряка яка— —
йому всерівно:
моститься на шию!
Наш український селянин –
ось чорнозем;
а щодо цього можновладця,
ачи того –
усі вони
нахлібники у нього…
Наш український селянин –
ось чорнозем!
Наше телебачення
(швидше – недобачення!)
жде
куди позвуть:
не сліпих веде,
а сліпі ведуть…
Неандертальці-бабусі
клепають, в заробіток!, букварі,
дебілізуючи майбутнє тими букварами
Невже все життя –
тільки дати
коли помирала душа?
Не викидайте
душі
на смітник!
Не дичавій
душею,
юнь!
Не для наступних поколінь
життя твого з копійки тінь!
Не дозволяймо зло чинів,
і в нас не стане злочинів!
Не до лиця
слугам копійки
думать про митця
Не до сокири кличу Україну –
до запитання про руїну;
щоб не до сокири
кликать Україну
Недолетіла душа до тіла!
Не Дунька, ні, а заграниця
на Дуньку нашу
хоче подивиться!
…не йшов би світом скільки,
слів нема рідніших на землі,
як оті: "Приїдь в КалиносІльське,
посади калину у селі…"
Не жити як,
як убивати,
навчатиме тебе ТБ.
Не заморозь
тепло душі
копійкою!
Не міряй молодість грошима:
за них під старість
молодість не купиш
Немов по рельсах поїзд,
по совісті
прочовгав мегаполіс…
Не мудрість голови – округлість попи;
інстинкт тваринний із Європи
аж до Херсона донесли!
Не обзивайте наш театр херсонським
Не попадись на камуфляж!
Не просвітив
Чорнобиль
тьму душі
Не порань
херсонськую
тьмутаракань!
Не розсипай
слова
на копійки!
Не співають
соловейки
в шпачиному хорі!
Не те істотно
що згорів сірник,
істотно – що ним запалили
— Не у нас, ти що-, неправда!
— Мер колишній де?
— Баланда…
Оо
Обставини
обставили –
не вийти з них!
Олюднення влади – мрія фантаста:
чиновнику в тім'я
совість не грюкне!
Ослаб,
сам у каструлю
лізе краб
О, скільки душ
пресвітлих полягло
в липучій мілині болота!
Осколки серця,
падайте
на землю!
Ось, як вийдете зі школи,
(де директора висотка –
ваше вкрадене майбутнє),
не туди дивіться, дітки,
йдете прямо…
Орда – своя ж! –
нас розпинає
на копійці!
Очима
отчого будинку
себе побачив депутат
Пп
Павук на пенсії:
вже й не плететься сіть,
але у гості не ходіть!
Падаємо ниць від засилля дрібниць
Папір –
душі відбиток чи копірка,
де душу задиктовує копійка?!
Патріоти фальші – на марші!
Переноситься переносиця
з голови на зад!
Переродилися
орфеї
в корифеї
Письменник, що душу цю зрадив,
талдичив під ніс уперто:
"Душа не вмира – безсмертна…"
Підрядне речення
не стане головним –
воно під ним!
Поводирі епохи
розквартирувалися
по партіях та блоках
Поезія – душі підручник,
де сам поет –
століть заручник
Поезія – сонце,
що світить
крізь серце поета
Покличте
совість
з перекуру!
Попав комар в аплодисменти!
Посадили квітку в клітку,
але й там розквітла –
квітка!..
По совісті прочовгав мегаполіс…
Постали привиди з безодні –
страшні потвори –
люди-шлунки!..
Постанемо безвольні, аж безмовні!
Прасують мілкотем'ям душі!
Привладнені колишні друзі
не дотягуються
до моїх ілюзій
При обезрідненій копійці
і храми – шрами!
Приспали совість,
як присипали землею
Пройди, народе,
тимчасові бездоріжжя,
стежками вийди на святі традиції
Прокинься – не прикинься – і в Херсоні!
Промениста сільська душа
обростає
камінням бездушності міста
Птаха простору
загнали
в контору
Рр
Ремісництво прогресу
задиктовує
душу
Реопірин один –
дитинство:
так душу збочило, скривило
Роботизації думок
закриють душі
на замок
Рука привладна
сипнула зерна –
і наче підмінили письмена
Росинку бачить…
Наднародную контору
побачити нема
ні совісті, ні зору
Роси світла на сірі будні
Рости, мій синку,
своєю добротою
до барвінку
Сс
Самовивіз
душі
в копійку
Саморозпуск
людської
гідності
Свої згорьовані моменти
тобі, майбутньому, доперти
я намагаюсь крізь роки
Своїх доріг розкидане каміння
нас не сподвигло
на прозріння
Себе спитати не хотів би:
"Ріс на чиєму хлібі?!"
Скільки в душах
ям нарито
лакеями привладного корита
Слова – зернятоньки душі –
посійтеся дбайливо по ріллі,
не розбредіться по масних кишенях
Слоном назвався заєць:
звірі так
слонів боятись перестали
Слуги ті, у кого на прийомі,
в нестерпному душевному обломі,
ще більшому, як при обкомі
Скажи, копійко,
тепер наскільки
розпродажні ми?
Совість
в тім'ячко
не грюка?!
Совість не будили – не простить!
Совість не писатиме амністій!
Сопів
з усіх форсунок
на рідний шлунок!
Спускають совість в унітаз!
Спустошення вкраїнської душі –
стрімке, з прокляттям на межі –
воно уже гряде…
Стати на пляшку
не важко;
подвиг – зійти!
Створи на серці сонячну погоду,
душі торкнися
слова вітерцем…
Суть довели до бутафорії!
Сховалась суть у сутінках душі
Тт
Таврійським степом
серце
стерпло!
Такі в малому велетні вони,
що годі їх
спихнути з мілини!
Так узаконили
закляту взятку,
що все, що проти неї – гріх!
Талант колишній
теліпавсь,
як шпак на вишні
Та що йому
до наших кволих нив й заводів дохлих –
дивиться з копійки!
Твоя душа –
твоя держава –
ще не іржава?!
Телятко на дві матки;
а попади під владу смирного телятки –
бицяра!
Ти будував хатину сину,
не будував у нім людину –
ти збудував хатину свину!
Ти люби
Україну,
а не гроші за неї!
Ти не до вишні –
ти в болото
йшов!
Ти так себе, весняного, затер,
що сором
на осіннього дивитися
Ти, тільки ти, хірург душі своєї
Ти ще й не став на лижі,
а вже лижню перед тобою
лиже!
Торкнись долонь
моїх безсонь
та чесним світом не херсонь!
Трамбують серце копійчиною!
Тримається світ на болючих серцях
Туман Весни
шмигнув над долями,
а як надіялись – крильми!
Уу
У кріслі – кліщ!..
і крісла дермантин
йому дорожче світу всього
Україно, світ в очах зрябів:
дітей твоїх навчають на рабів!
Українсько-вічний імпотент – зарплата
Українці,
линяють наші душі
на копійці!
У наскрізно-продажнім Херсоні
чи не вмерла в тобі
твоя совість?!
Управління культури кладе
лапшу на вуха
губернатора і мера
Урозумили адреналін розмовами розумними
Усім, окрім зарплати,
намагаємось Європу
наздогнати
Фф
Фіктивний шлюб з копійкою
майбутнє не прощатиме
нікому
Хх
Хай ваша совість
вашим шлунком
не подавиться!
Хай душа іде у шоу
Чи на подіум – моделлю
Та куди завгодно – гроші…
Хай оживить душа твоя
суху арифметику долі:
народження-весілля-смерть
Хаміє та тупіє влада…
Херсонщини болотна сонність
руйнує душу,
топче совість
Хіба на думці у болота
душі безсмертної
робота?!
Хлопці ці – лиш виконавці – не творці
Хрипливий голос
рідного Висоцького звучить
живим бальзамом для душі
Цц
Це місто – монстр,
з'їдає душі:
не обійма – в обіймах душе!..
Ціни, гляньте –
радість-то яка! –
нулі переписали на дев'ятки
Ці "патріоти",
що зросли на фальші,
не дали й гривні прорости в зерно
Цуциків при владі стільки,
що скоро всі
на гавкіт перейдемо
Цю мілину я обмину:
мене учили плавать
на глибокому!
Чч
Час виставить-таки рахунок:
не хто, а що
стояло за тобою
"Червона рута" —
більше ста пародій, а вижила вона –
"Червона рута"
Чи бачить крізь копійку місто мер?
Чи вийде з-під копійки чар –
синок росте –
майбутній яничар
Чи любов
до Вітчизни великої
у них визріє… без малої?!
Чимдуж рвонули до нуля
на шлунок власний,
на кишені для – тля!
Чиновнику, ми різко розійшлись
у найсвятішому –
в любові до народу
Чиновник чекає,
що справку навіть на своє життя
почну просити в нього я
Чиновник – х-ха-а!!! –
а прибери ярлик – зник!
Чи стане він
співать про те,
як окуляри й очі час протре?
Чого заради завгоспи
перлися до влади?
Чому малих оцих безмежні злидні
наверх невидні?!
Чорнобилем душевним час нас мітить!
Чулося з того
державного грому:
"Все – для дому! Для власного дому!"
Шш
Шевченко –
попади в наш час –
згорів би тут з ненависті до нас!
Шлунок – на весь зріст!
Щщ
Щасливі
від недавнього
безмежним щастям даунів
Ще ваша
особиста тимчасовість
народній вічності чужа
Ще Треті Півні
не будили
Степ та Південь!
Щоб падав так
добробут ваш
як ваші ціни підіймаються!
Щоб, у століттях грізних випране,
не полиняло моє "Вибране";
щоб не звучала фальш, як пісня –
ні за життя, ні смерті після!
Що вибрали:
народно-рідну долю
чи вже й себе розмінюєш на долар?!
Що не виходиш з мілини
не час, не світ –
себе вини!
Що скажемо
на божій атестації
ми, неуки душі?!
Юю
Юриспруденція забігла в циркуляри:
законам нашим до "по-совісті"
ще не роки – століття йти!
Яя
Як боляче це бачить:
всує
в населення народ дебілізує!
Я – віник,
український віник –
для підмітання душ запліснявілих
виник
Я – вічний учень,
я у вічності
учусь!
Я – все, що я;
і тільки я;
і все;
і — Всесвіт
Я – друг-порадник з праоснов,
а не десерт твій
перед сном
Як здешевіла
доля
на копійці!
Які ми – на багатстві депутатів! — злидні
Я маю право думать,
що я маю право думать,
що я маю право думать,
що я маю право.
Як міст без річки, й назву загубив!
Та що йому до наших кволих нив
й заводів дохлих – дивиться з копійки
Я + ми = ями
Якщо слово – копійка, то ціна тобі – гріш!
"Як підстелитися?!" —
витають мрійки
рабів копійки
Я – поет від сохи;
є огріхи-гріхи –
совість не зайва!