Ми знаємо, що буде ще війна…

Анатолій Власюк

АНАТОЛІЙ ВЛАСЮК

МИ ЗНАЄМО, ЩО БУДЕ ЩЕ ВІЙНА…

До збірки увійшли вірші, написані 2015 року.


Переселилось в паралельний світ
Моє кохання сірооке.
Лиш інколи передає привіт
У це життя, банальне і жорстоке.

Завихрились думки у чорную діру.
Розлуку витримать не годне серце.
Я Місяцем вночі зійду,
Щоб роси випить натщесерце.

Прибило вітром щастя до землі.
Нема вже що тобі сказати.
Ми в старості – мов діти ті малі.
Та десь навіки зникла мати.

10 січня 2015 року

---

Вже не плаче душа. Сльози вітер зсушив.
Я здушив тебе ніжно в обіймах.
Ніби жив і кохав. Але ніби й не жив –
Воював на можливих всіх війнах.

Я по зорях у небі рахую свій вік.
Ніби ще з міліард десь лишилось.
Незбагненний для Бога оцей чоловік.
Чи то Богу лише все наснилось?

У коханні не може програти ніхто.
Переможці усі, що б не було.
В світлім плащику ти. Моє чорне пальто
Руки змерзлі твої вже забуло.

10 січня 2015 року

---

Уже нема на світі суєти.
Вже заспокоїлось усе в гордині.
Якби ж то не з'явилась ти –
Життя б, мабуть, померло нині.

Я був би стертий вже в космічний пил,
Якби не усмішка твоя родюча.
Мені б не вистачило жодних сил
Вже далі жити в цій смертельній бучі.

На відстані пів-подиху весни
Нема спокою, як немає щастя.
Ти повернись у ніжні сни –
І все тоді мені удасться.

10 січня 2015 року

---

Сніги вже пам'ять замели,
Схололе серце не зігріли.
У бездуховність завели
Ті, що від крові не зімліли.

Для них війна – ґешефт і зиск.
Що їм людське життя чужеє?
Лиш грошей відчувають тиск.
Не маєш совісті, юдеє?

Розтане сніг, прийде весна
І відійде війна у пам'ять.
І будеш щастям ти красна.
Мене до тебе знов сни манять.

11 січня 2015 року

---

Я кохати тебе перестану –
Лиш нарешті мене покохаєш.
Бо не стерплю я більше обману.
Ти натуру мою добре знаєш.

Зійде сніг, і весною повіє.
Так захочеш зі мною зустрітись.
І життя щиро сонцю зрадіє.
Буде серце шаленеє битись.

Лиш мені буде гірко і сумно,
Бо кохання помре на світанні.
Закопають у землю те трумно
Й хрест поставлять на нашім коханні.

11 січня 2015 року

ВІРУС КОХАННЯ

Уже зима все забілила.
Усі стежини замела.
Та пострічалась мені мила.
Мене у весну завела.

Вірус Кохання
Нас вразив неждано.
Вірус Кохання –
Це назавжди.
Вірус Кохання –
Я хочу, жадана,
Щоб були разом
Я та плюс ти.

Нас розлучити смерть не зможе.
Душа готується в політ.
Нехай ніщо нас не тривожить
загрузка...
Іще багато дуже літ.

Вірус Кохання
Нас вразив неждано.
Вірус Кохання –
Це назавжди.
Вірус Кохання –
Я хочу, жадана,
Щоб були разом
Я та плюс ти.

Собою ти весь світ закрила.
Потрапив я в полон навік.
З'явилися у мене крила.
І я вже Бог – не чоловік.

Вірус Кохання
Нас вразив неждано.
Вірус Кохання –
Це назавжди.
Вірус Кохання –
Я хочу, жадана,
Щоб були разом
Я та плюс ти.

10 лютого 2015 року

---

Мені нема про що з тобою говорити,
Бо ти прийшов мене убити.
Даремно кажеш, що мені ти брат –
Ти кат, москалю, ти одвічний кат.

В крові твоїй лише убивство.
Будь проклятий – моє презирство!
Оце нам трапився сусід.
А щоб загинув ти й твій слід!

Допоки Кремль не згине у руїнах,
Не буде миру у країнах.
Не буде правди на землі,
Планета зникне ув імлі.

А твої прихвосні собачі,
Немовби ідоли незрячі,
На згарищах війни танцюють
І стогону землі не чують.

Та хто з мечем до нас прийде –
На муки в пекло відійде.
О, Боже, збережи Вкраїну,
Не допусти смертей й руїну!

А над Дніпром – Шевченка дух.
Дністер кипить, і Збруч, і Буг.
Єдині ми в своїй борні,
За честь і славу на війні.

Благословенним буде мир
І проклятим кривавий вир.
За внуків наших майбуття
Ми віддамо своє життя.

… Мені нема про що з тобою говорити,
Бо ти прийшов мене убити.
Даремно кажеш, що мені ти брат –
Ти кат, москалю, ти одвічний кат…

14 лютого 2015 року

---

Я чужий тобі, і ти це знаєш.
Ти мене давно вже не кохаєш.
Посивіло все і одцвіло
І в минуле загуло.

Лиш "привіт", "як справи?", "може бути" –
Щоб мене назавжди не забути.
Лиш коли нудьгуєш – то згадаєш,
Та зустрітись навіть не жадаєш.

Згасло в полум'ї кохання.
Не відродиш почуття й бажання.
Хочеш здатися собі щаслива,
Та сумна й нещасна моя мила.

Чоловік, якого ти кохала, –
Ой, не той, його ти і не знала.
На душі у тебе гірко.
Лиш по ночах світить твоя зірка.

І зове тебе кудись, і манить.
Хоч у снах новий хтось звабить.
Розчарована, не віриш у кохання,
Щоб було і звечора, і зрання.

Та воно, твоє лише, блукає,
Хоч серденько цього ще не знає.
І прийде воно, прийде зненацька,
Щастя принесе багацько.

Будеш ти іще щаслива,
Як колись зі мною, моя мила.
Та мене не буде на цім святі.
Будьте добротою ви багаті.

Хай вам усміхнеться доля,
Щоб не знали ви ніколи горя.
Та мене, будь ласочка, не згадуй.
Лиш свого коханого ти радуй.

… Я чужий тобі, і ти це знаєш.
Ти мене давно вже не кохаєш.
Посивіло все і одцвіло
І в минуле загуло…

16 лютого 2015 року

---

Не питай, чом рано посивіла.
Бо не маю мужа, овдовіла.
Чоловік загинув на Донбасі,
До якого москалі так ласі.

Захищав він неньку-Україну,
Та потрапив на ворожу міну.
По кусочках тіло 'го зібрали,
В цинкову труну запакували.

Чоловічку мій, Васильку, муже,
За тобою я сумую дуже.
Як мені тепер без тебе жити?
Залишається лише тужити.

Двох соколів маємо, синочків.
Підростає в нас красуня-дочка.
І сини людей йдуть боронити,
За батьківську смерть помстити.

Мій Васильку, сліз уже не маю.
Смерті ворогам бажаю.
Хай нам мир дадуть і спокій.
Внуки щоб жили ще многі роки.

Теж піду Вкраїну боронити,
Бо рабам не можна в світі жити.
Ми самі, ніхто нам не поможе.
Вся надія лиш на тебе, Боже.

На могилу я до тебе ходжу.
Донечку маленьку воджу.
Плачемо і думаєм про тебе,
І шлемо молитви аж до неба.

Захисти нам, Боже, Україну!
Не дамо зламати ми калину.
Ворогам Вкраїну не топтати –
Каже це своїм синочкам мати.

… Не питай, чом рано посивіла.
Бо не маю мужа, овдовіла.
Чоловік загинув на Донбасі,
До якого москалі так ласі…

16 лютого 2015 року

---

Цілую очі твої чарівні,
Немов п'ю воду із джерела.
Дістану зірку моїй царівні
І в небо візьму на два крила.

Цей простір, рідна, лише для тебе.
І музика небес луна.
Я пригорну тебе до себе,
Моя єдина, рідна і одна.

Зустрів тебе я пізно. Так буває.
Це подарунок долі і небес.
У серці музика лунає.
І страх, одвічний ворог, щез.

Одні на світі ми з тобою.
В житті минулім стрічались вже.
І будь, кохана, завжди зі мною.
Нехай нас щастя у світ несе.

Крізь хмари й зорі у космос лине
Кохання пісенька неземна.
Навіки ненависть застигне.
І злість, і заздрість нас омина.

Пройдуть роки, я тебе залишу.
Тобі ще довго на світі жить.
Мою кохану у снах колишу.
Минає щастя моє, мов мить.

Ти спи, кохана, я подивлюся,
Як усміхаєшся ти уві сні.
За тебе тихо я помолюся
І поцілую уста чарівні.

… Цілую очі твої чарівні,
Немов п'ю воду із джерела.
Дістану зірку моїй царівні
І в небо візьму на два крила…

16 лютого 2015 року

---

Злодюжки! Вкрали Крим мені.
І кажуть, ніби православні.
"Осанну" піють Сатані
Й йому складають славні.

Тепер відрізати Донбас
Москалики захтіли.
І Андрухович-Фантомас
В "десяточку" поцілив.

О горе всім, хто каже нам,
Що любить Україну
Й дає неситим москалям
Перетворить в руїну

Шевченка землю, і Франка,
І Лесі Українки.
Душа в тих нелюдів марка.
Спитають хай у жінки,

Що відправля на фронт синів
Й не знає, чи діждеться.
За Суми, Вінницю і Львів
Її потомство б'ється.

Неситий Путін аж ніяк
Наїстися не може.
Напав на нього переляк.
Врятуй Украйну, Боже!

Боїться Карлик із Кремля
Моєї України.
Та згине ця потворна Тля
На радість всім країнам.

Ми будем вільні на землі,
І радісні, й багаті.
А зараз маєм бути злі,
Щоб захистити хату.

… Злодюжки! Вкрали Крим мені.
І кажуть, ніби православні.
"Осанну" піють Сатані
Й йому складають славні…

_

Андрухович-Фантомас – український письменник Юрій Андрухович закликав віддати Росії Донбас і стверджував, що з Донбасом нам не бачити Європи. Презентував свою книгу "Тут похований Фантомас".
Тля – Путін відомий під оперативним псевдо Моль.

17 лютого 2015 року

---

Останнє перед постом весіллЯ.
Піпікають машини ще здаля.
Сидить сердита наречена.
Мовчить насуплений жених.
В передчутті біди затих.
І теща трапилась скажена.

Малий би, може би, і втік,
Та ніби хтось його та й врік.
Прикув навіки до сімейки.
Зі всіх сміється перший дружба:
Мовляв, навіщо тобі нужда
Вступати на подружні рейки?

Мала на нього глип і глип.
На неї дивиться він вглиб
І ніби мовчки роздягає.
Їй погляд хтивий до душі.
У серці вже звучать вірші.
Та відступу назад немає.

А за кермом старий водій.
Він свідок багатьох подій.
Шкода йому малу й малого.
Знівечили собі життя,
Бо не кохались до пуття,
А лиш гнівили мам і Бога.

Мала вагітна, і живіт
Продовжить скоро їхній рід.
Казали, ніби хлопчик буде.
У церкві присяглись кохати,
Перелюбів вовік не знати,
Аби клятвИ усі забути.

… Присниться же таке на ніч.
І кину вірші я ці в піч.
А ви мені здорові будьте
І писанину цю забудьте…

21 лютого 2015 року

---

Ми пили вино й заїдали цитриною.
Воно було терпким і трішки гірчило.
А потім мене ти катала машиною
І всім усміхалася щиро та мило.

Ми аж до світанку з тобою кохались.
І час зупинився в конкретному місці.
А потім ми спали і обіймались,
І були щасливі у нашому місті.

Ти їздиш вже з іншим на своїй машині.
І всім усміхаєшся щиро та мило.
Я знаю, з тобою у цьому не винні.
Лиш винне вино, що так трішки гірчило.

21.02.2015

Вони ішли – старі, мов динозаври,
Що мали вимерти давно.
Уже позаду почесті і лаври –
І чорно-біле лиш кіно.

За руку, мов школярика, бабуся
Вела напівсліпого дідуся.
Я їм в сини, мабуть, годжуся –
І перевага в цім уся.

Він на ціпок спирався твердо,
Ішов, немов на ешафот.
Мені здалося, що він жертва,
Яка загине вже от-от...

Та раптом усмішка небесна
Осяяла його вуста.
Заплакати хотілось, чесно...
Бо доля в нас така пуста...

А він, немов трибун, владика,
Ішов спокійно до небес.
Буяла в нім свобода дика.
Здивований, спинився пес.

А люди йшли, не помічали
Цієї дивної краси.
Життя, мабуть, вони не знали.
Гуділи тенори й баси.

Жінки сміялись, мов дівчата.
Весняний вітер дув в лице.
Був подих не війни, а свята.
... Поганим все ж я був знавцем.

Сльозина зблиснула в старого.
Загинув внук на тій війні.
Він справді йшов – уже до Бога
І не радів життю й весні...

...Вони ішли – старі, мов динозаври,
Що мали вимерти давно.
Уже позаду почесті і лаври –
І чорно-біле лиш кіно...

24 березня 2015 року

---

Життя коротке – мов строфа.
Лиш озирнувсь – а вже тире і крапки.
Палають вічності дрова
І лижуть ніжно п'ятки.

Смішна людина хоче Богом буть
І не збагне нікчемності своєї,
Коли у вічну незабуть
Кидають вслід їй орхідеї.

Нам не збагнуть Природи суть.
Душі загадка не розкрита.
А люди в просторі все мруть.
І Смерті карта ще не бита.

25 березня 2015 року

---

Майбутнього нема – людина помирає.
Лиш є сьогодні і минуле.
Майбутнього ніхто не знає –
Заблудле, що із космосу прибуле.

А все-таки життя – цікава штука.
Лиш раз нам шанс дають пожити.
Та заскладна для людства ця наука –
Убити хочуть нас метеорити.

А полум'я помре – свіча загасне.
І дим розвіється в тумані.
Життя людське було завчасне,
Бо народилося в обмані.

Приречені на забуття в Природі,
Ми лиш богів насмішка і зневага.
Душа літає на свободі –
І твориться остання сага.

Фальшивим було це зачаття –
Тому й життя нікчемним стало.
Зігріти може нас багаття –
Й спалити теж людей немало.

У паралельний світ втікати –
Для цього розуму не треба.
Відваги теж не мусиш мати –
Та повернутись є потреба.

Який цей світ не досконалий –
Та він єдиний, і він твій.
А в паралельнім доконали
Лише за те, що ти не свій.

Лиш на землі дві паралелі
Ніколи вже не перетнуться.
А в просторі вони, веселі,
Колись, дивись, і обіймуться.

І всі земні хвороби наші
Лікуються десь там так швидко.
Не зваримо ми з вами каші,
Земляни...
1 2 3 4 5 6 7