ПО КОХАННЮ ТВОЄМУ ВОЗДАСТЬСЯ…
До збірки увійшли вірші, написані 2011 року.
ТИ БЕЗБОРЖНА, БЕЗБОЖНА…
… на океановім пальці горить обручка –
дар від сонця: без боргу…
(Василь Барка)
Ти нічого мені не винна.
Ця обручка навіки твоя.
Все минуло. Цнотлива. Невинна.
Ти ніколи не будеш моя.
Не забуду уста ці гарячі,
Погляд цей неземний – у Вічність.
Ти безборжна. Безбожна. Без вдачі.
Ця обручка твоя – як невинність…
---
Я в електричці.
Мороз за шибкою
Скреготить од люті.
Скрижалі на вікні.
Ти не знаєш,
Що таке Кохання.
Просто зігрілась.
Спиш на моєму плечі.
---
Я не суддя. Лиш свідок часу.
Не прокурор. Не адвокат.
Покину землю цю завчасу,
Але сконає і мій кат.
---
Софії КРИМОВСЬКІЙ
Між нами півроку.
Нівроку…
І ще парканадцять літ.
А до Кохання – півкроку.
І карколомний політ!
Дивіться також
- Анатолій Власюк — Українська трагедія. Поза простором і часом (друга книга)
- Анатолій Власюк — Тринадцятий
- Анатолій Власюк — Від кон'юнктури до еталону
- Ще 28 творів →
Кохана, ми цього варті?
6.01.2011
---
Промайнули роки,
Як розгнуздані дикії коні…
Вже не спиться вночі.
Нитку пам'яті сни не снують.
Ти далеко.
Не можу згадати тебе я уповні.
Ковалі комусь іншому
Їхнє щастя земнеє кують.
10.01.2011
---
Не пам'ятай мене, не треба.
В минулі сни не заглядай.
Палає сонечко край неба,
І на землі буяє рай.
Нас манять зорі й світ довкола,
А треба в себе заглянуть.
Бо істина, як правда, – гола.
Пізнай себе – у цьому суть.
І лиш тоді химери згинуть,
Й зрадієш кожному ти дню.
З небес живії звуки линуть.
Життя! Люблю тебе! Люблю!
---
Когось згадаю,
Когось забуду –
В своїх молитвах,
У розмовах з Богом.
Мене не стане.
Мене не буде…
Усе зітреться.
Поросте мохом.
Я заповім тобі лиш думку –
Шляхетну,
Гідну
І геніальну…
11.01.2011
---
Анні БАГРЯНІЙ
Я п'ю вино багряне нині.
До македонської богині
Мої слова лунають.
Здоров'я, радості, Кохання
Й творіння звечора до рання
Мої вуста бажають.
---
"Ніколи не воскресне Україна!" –
Нам наші вороги казали.
Й робили все, аби була руїна,
Й цвіт нації безбожно убивали.
24.04.2011
Олександрові Чаленку
За що ти так не любиш Україну?
Вона ж тобі і хліб, і сіль дає…
21.07.2011
---
Я знаю, ти совок, і мислиш по-радянськи,
Для тебе СССР – майбутнє, щастя, рай.
21.07.2011
---
В океані безумства, страждань і страху
Живемо, безсловесні амеби.
Достеменно відомо давно, хто є ху,
Та лиш руки беззвучно здіймаєм до неба.
7.08.2011
---
Осінь – велика пустунка:
Її ще нема, а вже заграє –
То вечір холодний,
То ранок з дощем.
7.08.2011
---
Пливуть мої думки у просторі і часі.
В минулому – багато порожнеч.
А в майбутті – до всього ласі,
Не дружбу нам дають, а знову меч.
Я б замінив майбутнє на минуле,
Я б воскресив усе без вороття.
Та вся біда, що нині всі поснули:
Нема минулого – немає майбуття…
7.08.2011
---
Ти знову в сон приходиш без печалі.
Кладеш долоню ніжно на плече.
Маниш мене в космічні далі,
А потім кажеш: "Стоп! Це не втече"…
Я розумію, що ще маю жити,
Що маю трішки ще затриматись в гостях.
Тому не маю права нити,
Допоки не заб'ють у труну цвях.
Отой останній цвях жалоби,
Як символ незворотності буття.
Ми в землю безпощадно йдемо, щоби
Знов народилось вічнеє життя.
7.08.2011
---
Коли сміються всі – ти плачеш.
На тризні – душишся від сміху.
7.08.2011
---
Мені наснились дивні строфи.
В повітрі літери літали
І ніби автора не знали –
Того, що знов йшов до Голгофи.
І ніби я молився Богу,
І в небуття обрав собі дорогу.
Молитва дивною була –
Не то любов, не то хула…
16.08.2011
---
Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Ніяк не можемо наїстися уповні.
Нам подавай іще десерт, і фрукти, і компот.
Так в кожній нації живе Пол Пот,
Свій дегенерат, насильник і убивця.
Міняються часи – не змінюються лиш лиця.
17.08.2011
---
Нема пощади, і нема утоми.
Лиш вічні суєта і страх.
А в голові – суцільні ідіоми.
Здається, трохи ще – й поїде дах.
А ідіома з ідіотством –
Як море з свинкою морською.
Не мала б влада бути жлобством.
Життя не мало б бути грою…
18.08.2011
---
Нема спокою на землі і в небі.
Спокійно спиться лиш амебі.
А думка, збуджена вночі,
Тиняється в космічному безладді:
То грається в дитяче "чу-ва-чі",
То віддається на поталу владі.
Нема спокою в небі й на землі.
І хто сказав, що ми своєї долі ковалі?
18.08.2011
НІМІЛО СОНЦЕ В ОБІЙМАХ МОРЯ
Німіло сонце в обіймах моря.
Палали зорі від бід людських.
Чи захлинеться Земля від горя?
Чи ще замало нам війн і лих?
Нікчемна твар – земна людина.
Перекроїть хоче буття.
Коли прийде твоя година?
Коли закінчиться життя?
Ми не повторимось ніколи.
В краплині Всесвіт відбива.
Допоки в вуликах є бджоли,
Моя планета ще жива.
Та суть природи не розкрита.
Наш куций розум — суєта...
Земна могила вже розрита,
І нездійсненна вже мета.
Пливуть віки в тумані сивім,
Німіє сонце в небесах.
Суцільне пекло в краю красивім.
І кольоровий рай лиш в снах.
18.08.2011
---
Народжена у сутінках надії,
З минулим славним й світлим майбуттям…
19.08.2011
---
О, випадкові зустрічі таємні!
О, любощі і пестощі взаємні!
Кипіла кров, життя буяло!
Та все минуло, ніби й не бувало…
Самовдоволене юнацтво
Подібне на щасливе птаство,
Що днем сьогоднішнім живе.
Думки про смерть, хвороби, муки,
Любов нещасну і розлуки
Йому незнані. Й оживе
Лиш згадка про життя минуле,
Коли за горло схопить смерть…
20.08.2011
---
Не пишеться… Думки зів'яли,
Немов чужі їх руки м'яли,
І по душі хтось чобітьми пройшов
З болотом чорним підошов.
А квола думка – слово хиле,
Мені самому аж немиле.
Немов душа нерідна і чужа…
Колючий дріт із їжака й вужа.
Мені болить. Це не фізичний біль.
Це стан душі, коли і світ немилий.
Так бачиш вдалині єдину ціль,
Та знаєш: не дійдеш, не маєш сили.
І все ж, зціпивши зуби, ти повзеш:
Таке життя – процес невпинний.
Зупинишся на мить – і вмить помреш,
І сам у цьому будеш винний.
А коли ціль – на відстані руки,
Враз зрозумієш хибність думки.
Та вже минули всі твої роки,
Й радіють підло недоумки.
Ти знов програв, і знову зверху Зло,
Кричить, дурне, в гіркій нестямі.
Куди ж ти, Слово, запливло?
І Думко, ти в якій загрузла ямі?..
22.08.2011
---
Час все біжить.
Йому не спиться.
Не хоче вгамуватись хоч на мить.
Йому б задуматись і зупиниться,
Пізнати жар кохання й сонячну блакить.
4.09.2011
БАБУСИНЕ ЛІТО
Це літо бабине було.
Чому ж мені так стало млосно?
Дитинство й юність замело –
І перед вічністю так тоскно.
Космічний шлях – шлях забуття.
Назад не вернешся ніколи.
"Нема, синочку, вороття", –
З бабусею йдемо до школи.
Так дивно й смішно це мені.
До смерті ще далеко досить…
… Та вже мурашки по спині,
Коли осіннє листя носить.
Це душі мертвих нам дають
Відрадний знак з тамтого світу.
Вони заради нас живуть.
Усюди нашого є цвіту.
І павутинкою мене
Бабуся ніжно оповиє.
"Не бійся, сину, все мине".
Лиш пес вночі тихо завиє.
О, літо бабине моє!
Старенька грамоти не знала.
"Життя на світі вічне є", –
Мені бабуся в сні сказала.
12.09.2011
---
Грайливо осінь холодком війнула.
Але війною ще не йде на літо.
Так юність блискавкою вже минула.
Зима вже стука в двері непомітно.
Вони зійдуться в герці неодмінно,
Зима і осінь, дві сестри смертельні.
Без бою літо вступиться смиренно.
Весна ж чека цієї каруселі.
Уже по смерті враз весна воскресне
І дасть життя новому неодмінно.
Не все нове на світі буде чесне,
Не все в новому буде на "відмінно".
Воно ще може бути гіршим за прадіда,
Який всю душу вклав в нове творіння.
13.09.2011
---
Пливе ріка в осінньому тумані.
Мигтить неспокій в серці й у душі.
Земля рахує дні останні.
Блаженно сплять святі мужі.
13.09.2011
---
Це не тобі так гірко я молився.
Це не про тебе думав я щодня.
Наш храм любові дощиком умився.
І вже сьогодні не вчорашній я.
Того, що був колись, уже немає.
Кохання душу й серце спопелило.
Чужа любов до себе пригортає,
Та це мені уже немило.
Найбільший гріх – це без кохання жити,
Це за життя продати свою душу.
І можна, мов той пес, на Місяць вити –
Та від безсилля існувати мушу.
І вже не зміниш щось в житті своєму.
Кохання штучно не заплідниш в серце.
Пишу життя гірку поему,
Плісняву воду п'ю з цеберця.
А молодість – як це було недавно,
Як розривалось серце від кохання.
Роки пробігли марнославно –
І вже нема навіть бажання.
І лиш колись іскра юнацька
Ледь зажевріє й запалить багаття.
І це стається так зненацька!
Як мало треба нам для щастя…
14.09.2011
МЕНЕ БАБУСЯ НАЗИВАЛА СИНОМ
Мене бабуся називала сином,
Бо був на батька схожий я.
… Стоїть, замріяна, за тином,
Вдивляється у даль, в поля.
"Чого сумуєте, бабусю?
Чи виглядаєте когось?" –
"Вже, сину, більш не повернуся.
Уже вмиратиму ось-ось…" –
"Та що ви кажете, рідненька?
Вам жити й жити ще роки!"…
…Та згасла свічка. Вже старенька
Пішла до Бога на віки…
15.09.2011
---
Коли чогось найменше ждем,
Біда приходить неодмінно,
А потім у страху живем.
20.09.2011
У місті щезли горобці,
А ще раніше – таракани.
Ми ледве зводимо кінці.
Прийшли до влади бусурмани?
21.09.2011
ДРОГОБИЦЬКЕ
1
Це не твоя вина у тім,
Що не тебе я вже кохаю.
2
Не зійде Сонце зранку вже,
І Місяця вночі не буде.
3
Як би минуле й майбуття
Нам раптом помінять місцями?
4
У місті щезли горобці.
Зате мобільних станцій – тьма!
5
Сміливий погляд небайдужий.
Чарівна юність. Біс в ребро.
6
Дороги знищені ущент.
Чому не їде президент?
7
Церков вже більше, ніж людей.
Клепсидри сплять в нічнім тумані.
8
Хто в ратушу прийде – від ратуші й загине.
Усього не прихопиш у світ чужих смертей.
9
Ти не за все в одвіті на цім світі.
Лише безсмертну душу бережи.
10
Багато пафосу, хвальби і пієтету.
Що в місті древньому робити тут поету?
11
Живеш, мов скутий панциром якимось,
Лише зворотній відлік часу чуєш.
12
Рахує справно гроші неписьменна
Чарівная циганочка Марія.
13
Дорвавсь до влади – іншим став.
Де Рим, де Крим, де труби, де литаври…
14
Забув перехреститись олігарх.
Все рахував, що й скільки Богу винен.
15
Минуло сонячне затемнення.
Не висвітлив і Місяць щастя.
16
Нещасний Бруно, що здавав жидів,
Тепер герой убогої Європи.
17
Ми хрестимось на церкви і хрести,
А повз Франка й Шевченка йдем, німі душею.
18
Облич красивих мало у житті,
А внутрішню красу зі свічкою не знайдеш.
19
Сумний наш Юрко Котермак.
Він будував Європу. А Дрогобич…
20
Вся Турка до Дрогобича прийшла.
Міліцію узбеки прикупили.
21
У "Рандеву" убили чоловіка.
В "Заліссі" не побільшало клієнтів.
22
Дівчисько без батьків відчуло волю.
В гуртожитку любов б'є через край.
23
Дрогобич продають наліво і направо.
В "Заліссі" заливають ганьбу й сором.
24
Чи міг Франко подумати колись,
Що рідним краєм керуватимуть хруні?
25
Все неспроста на цьому світі.
Відповідаєм за чужі гріхи.
26
Ось так і все життя мине.
Згадай мене в своїх молитвах.
27
Клекочуть журавлі у небі.
Синиць у жменях теж нема.
28
Спочатку Ющенку молився,
А нині Януковича вже раб.
29
Від партії до партії пройшовся.
Як пес приблудний в реп'яхах.
30
Сконає ніч в молочному тумані,
Та сонце хмари з'їли молоді.
31
Колись і сніг біліший був,
І дощ мокріший, й усмішка щиріша.
32
Святі давно пішли на небо,
А грішні на землі снують.
33
Вбивають мужніх, бо мовчать іуди,
Бо боягузів більше, ніж людей.
34
Пробач, мій правнуче далекий,
За гріх нерукотворний мій.
35
Стріляли в "Рандеву" – поцілили в Гонгадзе.
В табличці – часточка його душі.
36
Метелик крильми бурю здійме,
А думка вб'є мільйони душ.
37
Франко ходив Дрогобичем вечірнім.
Лишились вулиці, та щез Каменяра вже дух.
38
Живемо поруч, та не чуєм болю.
В очах не бачимо споріднених ми душ.
39
Не помічаємо, як в сни чужі заходим.
Дивуємось: і що таке наснилось?
40
Нема нічого гіршого за ненависть.
Вона вбиває поглядом і словом.
41
Усе продати хочуть можновладці.
Могли б – із ратуші бордель зробили.
42
Вже турки нам дороги ремонтують,
А нам лиш в смітниках попорпатись дають.
43
Стоїть й мовчить нахмурений Шевченко.
В Дрогобичі не бачить він сокир і вил.
44
Осінній дощ січе Котермаку в обличчя.
Філософ древній плаче уві сні.
45
Жидів поменшало у древнім місті.
Побільшало лиш тих, хто служкою у них.
46
Фест-Шульц! А фест-Франка не чути.
І фест-Бандери, бо Дрогобич спить.
47
Бринить сльоза невинної дитини:
В матусі на цукерки 'ма грошей.
48
Вони гадають, що в могилу
З собою заберуть Дрогобич ввесь.
49
Франко зустрівся з Шульцем у кав'ярні –
І Бруно стало соромно за нас.
50
Вони так лаяли УПА і бандерівців!
А нині за Вкраїну незалежну.
51
За будь-якої влади Байса в шані,
Та вже народ прозрів давно.
52
Насправді Саша – Міхельсон.
У ратуші – з великої дороги злодій.
53
Все так не буде – буде гірше.
Але не з нами.