Дванадцять

Власюк Анатолій

ДВАНАДЦЯТЬ

Ярославові ГАЙГЕЛЮ

ПЕРША КОПА

1

Нишпорка щодня любив дивитись о сьомій годині вечора "Новини Дрогослава" по місцевому телебаченню. Звісно, його цікавила не сама передача, а її ведуча. Наталка була ефектною блондинкою з голубими очима. Нишпорка знав, що на таких, як він, подібні дівчатка не звертають увагу. Вона була років на двадцять молодшою від нього, так що це його теж стримувало. Подумав, що її батько міг бути йому ровесником. А ще в неї був дивовижний голос. Сексуальний однозначно, що заворожувало, але одночасно він ішов ніби зсередини, від самого серця. Відчувалося, що такий голос міг належати людині, яка вірить у чисте кохання, а сама є щирою і безпосередньою.

Після заставки Наталка повідомила, що вчора увечері в Дрогославі вбили водія автобуса. Його знайшли мертвим біля гаражів на вулиці Тихій. Вбивця, очевидно, був професіоналом, тому що перша ж куля в серце виявилася смертельною. Нишпорка ще зранку довідався про це. Мав своїх людей у правоохоронних органах і поза ними. За словами Наталки, у водія автобуса залишилися дружина і трійко дітей – восьми, дванадцяти і шістнадцяти років. "Це перше вбивство в Дрогославі після того, як в Україні розпочалась антитерористична операція", – сказала Наталка.

Потім були інші новини, які Нишпорка пропустив повз вуха, але остання фраза Наталки врізалась у пам'ять.

2

Лист був дурнуватим. Мабуть, його написав якийсь психопат, що теж хотів мати доступ до її тіла. Але в Дрогославі вона була особливою, не для всіх.

Добре помізкувавши, Віра все-таки вирішила звернутися до начальника Дрогославського відділу поліції. Пан підполковник входив до числа шанованих клієнтів, яких вона час від часу обслуговувала без грошей, але це звільняло її від багатьох неприємностей, за що вона могла би викласти велику суму.

Коли Віра передала йому листа, то помітила, що клієнт не те що здивований, а пополотнів, коли прочитав написане. Зазвичай він угощав її дорогезним коньяком, вів бесіди на різні теми, а тут суворо сказав їй, щоби вона йшла геть, а він у всьому розбереться.

Коли повія пішла, начальник Дрогославського відділу поліції замислився. Не хотів сам собі зізнаватись, але йому стало страшно. Подібного за змістом листа він сам отримав учора, але не надав йому значення. Подумав, що хтось бавиться, бо всерйоз сприймати такі погрози не було сенсу. Якщо в листі до Віри було сказано, що вона дванадцята, тобто буде першою, то йому повідомляли, що він п'ятий, тобто буде восьмим. Знайшовся якийсь несповна розуму, який хоче вбити у Дрогославі дванадцять осіб? Віра першою в цьому списку, він восьмий. А де ще десятеро? Бити на сполох чи заспокоїтись, не панікувати, бо все одно ніхто нікого не збирається вбивати? Це лише дурний жарт. Підполковник так і не вирішив, що має робити.

3

Він зрозумів, що емоції взяли гору. Водій автобуса не вартував того, щоби його вбивати. Подумаєш, сказав йому заплатити гроші, бо має вже двох пільговиків. Збіднів би він на тих три гривні? А не подумав, що водієві треба платити власнику, робити за власний кошт ремонт автобуса? У Дрогославі ж такі дороги, що особливо не пожируєш.

Вистежити водія автобуса було просто. Згодилися навички розвідника під Донецьком. Той ішов зі зміни, вже будучи добряче напідпитку. Коли він збив його потужним ударом, водій, здається, протверезів. Упізнав того, кого сьогодні висадив із автобуса, бо той не хотів платити три гривні.

– Ти? – лише встиг запитати – і куля обпекла йому серце.

І все-таки совість його була чистою, коли побував на похороні водія автобуса. Чого тільки не наслухався про нього! Звісно, говорили пошепки, але він почув, бо під час війни слух у нього загострився, як у сліпого. Водій автобуса знущався з дружини, немилосердно її бив, так що вона декілька разів потрапляла до лікарні. "Міліція приїжджала, але нічого не робила", – довірливо зізналась йому якась бабуся. "Уже нема міліції, маємо поліцію", – докинув якийсь дідусь. "Яка різниця, – сказала бабуся, – все одно ті ж самі мордовороти". Подумала трохи і додала: "Добре, що цього душогуба зупинили, прости Господи", – і перехрестилась.

Він зустрівся поглядом з Нишпоркою. Знав цього чоловіка. Нічого доброго від нього не можна було чекати.

4

"Ти одинадцятий у списку, але станеш другим після повії, якщо не припиниш уночі продавати алкоголь. Даю тобі сім днів".

Він усміхнувся. Звичайно, конкуренти йому погрожували, і не раз, але щоб так вишукано.

Депутати міської ради ледве назбирали голосів, аби на сесії прийняти ухвалу, за якою в його магазині заборонялося вночі продавати алкоголь. Ох, вже ці слуги народу! Можна подумати, що вони ніколи не порушують законів і правил.

І що вони йому зроблять, якщо його друзями є прокурор, голова суду, начальник податкової інспекції, керівники місцевих відділів СБУ та поліції? Сауни, дні народження, дівчатка. Хай приймають свої рішення на здоров'я, а він як робив свій бізнес, так і продовжуватиме в тому ж дусі.

Сьогодні о сьомій зустріч з Вірою. Любить коньячок, стервочка. Треба прихопити. Шикарна жінка, одначе. З півслова тебе розуміє. Виконує будь-які твої забаганки. Депутатам це й не снилося. Нехай штампують свої ухвали.

І все ж слід поговорити з міським головою. Нехай остудить найбільш гарячі голови, бо патякають, що не треба. Прикинув, скільки це йому коштуватиме. Не так багато, якщо зважити на те, що після цього матиме спокій.

5

Як усе добре співпало. Вона давно хотіла виїхати з цього міста. Життя їй тут не склалося. Вийшла заміж, поїхала за чоловіком до Дрогослава, бо він тут народився. Спочатку все йшло добре. І раніше помічала, що її коханий любить прикластися до чарки, але з часом це стало буденною реальністю для нього. Не визнавав себе алкоголіком.

А вона стала відомим у місті нотаріусом. Була першою у новаціях, бо мала впливових колег і знайомих в обласному центрі й у Києві. Потягнулися клієнти. Стала непогано заробляти. Інші нотаріуси заздрили. Біля неї крутилися солідні люди. Знала, хто вони. Але ж закону формально не порушувала, завіряючи документи.

І саме того дня, коли їй запропонували відкрити нотаріальну контору в обласному центрі, прийшов цей дивний лист. "Ти восьма у списку, але будеш п'ятою".

Хотіла все зробити по-людськи. Виїде до обласного центру. Чоловік нехай залишиться тут. Дітей у них нема, так що їй нічого втрачати. Та й зустрічі з якимось божевільним у Дрогославі вдасться уникнути.

Зателефонувала подрузі. Хотіла розповісти про цей лист – і про все-все-все.

За вікном падав дощ. Гриміла блискавиця. Здається, ось-ось настане кінець світу.

6

– Слухаю тебе, сину мій.

– Ви впізнаєте мене, отче?

Священик уважно придивляється до цього дивного чоловіка, який прийшов сповідатись. Щось знайоме бачить у рисах його обличчя, але не може пригадати.

– Я вбив людину, – проголошує той і дивиться широко розплющеними очима на отця Володимира.

Священику здається, що це саме той чоловік, який надіслав йому листа і дав сім днів, аби зректися парафії і взагалі перестати бути священиком.

Він щось лепече тому чоловікові, намагаючись пригадати, хто б це міг бути, а перед очима стоїть грізне: "Ти десятий у списку, але будеш третім".

Ну, звісно, цей чоловік прийшов випробувати його, і йому зовсім не потрібно слів священика про те, що має робити вбивця. Він ще й не закінчив довгого речення про покаяння, а той чоловік, іронічно дивлячись на нього, встає і йде до виходу. Слова застрягають у горлі, він замовкає, нова хвиля страху знову з головою накриває все його тіло. Чоловік зупиняється, обертається, дивиться – але не на нього, а на образи, – хреститься і йде до виходу.

Нарешті він згадує, звідки знає цього чоловіка.

7

Його беруть о шостій ранку. Перелякана донька не розуміє, що відбувається. Два поліцейські під руки ведуть його до машини, ще в квартирі надівши кайданки. Сусіди визирають із вікон. Здається, це прокурор. Він суворо дивиться на нього, ніби хоче зчитати якусь інформацію з його очей. Навіщо приїхав на затримання? Щоби самому переконатися, що план виконують бездоганно і чітко? Але він спокійний, бо знав, що все так і буде.

Ще не встигли доїхати до відділу поліції, а вже отримав декілька стусанів.

Слідчий наполегливий і нахабний:

– За що ви вбили водія автобуса?

Він каже про адвоката і отримує боксерський удар в губи. Встигає знайти рівновагу, ширше розставивши ноги, аби не звалитися з крісла. Зуби, здається, цілі, але з рота цівкою стікає кров.

А далі цікавіші запитання:

– Навіщо написав листи дванадцятьом поважним людям Дрогослава? Чому хочеш їх убити?

Він знову каже про адвоката і дістає вже сильніший удар в голову. Потьмяніло в очах, викресало іскри. Цього разу не втримується і падає на підлогу.

Слідчий, видно, хоче показати результат ще до приходу начальства. Рвучко садовить його на крісло і продовжує допит. Але вже не б'є, бо розуміє, що кавалерійською навалою цього чоловіка не вдалося взяти.

8

Нишпорка ще в трусах і майці, коли зранку в двері лунає дзвінок. Він відчиняє їх – і бачить Наталку. Заплющує очі, бо йому здається, що це привид. Але ні, чарівна блондиночка із голубими очима стоїть за якийсь метр від нього. Що вона тут робить? Він думав, що у двері подзвонив сусід-пияк, який доволі часто приходив позичати гроші, щоби їх ніколи не віддавати.

Наталка намагається не звертати уваги на його сімейні труси. Вона щось каже йому про батька, якого сьогодні заарештували. Він запрошує її до кімнати, вдягає спортивні штани, щось там на ходу прибирає, але безлад уже не приховаєш.

Дівчина плаче, здригаючись. Нишпорка біжить на кухню, наливає з чайника склянку води, приносить їй, аби Наталка заспокоїлась.

Нарешті розуміє, чого від нього хочуть. Батька Наталки звинувачують у вбивстві водія автобуса і в написанні листів, у яких він погрожує вбити дванадцятьох мешканців міста. Він уже чув про ці листи. Наталка просить його захистити батька. Нишпорка мовчить, а потім терпляче пояснює красуні, що вже не працює в міліції, чи то в поліції. Але на дикторку телебачення це не діє. Їй хтось сказав, що якщо Нишпорка не допоможе, то до інших вже можна не звертатись. Він не уточнює, хто це сказав. Це вже не має значення, бо він і так знає, що допоможе не стільки батькові Наталки, скільки їй самій.

Зі спальні виглядає Славко.

– Ти? – дивується Наталка.

– Я, – скромно відповідає той і сонно усміхається.

– Мій син, – каже Нишпорка, хоча розуміє, що вони знайомі.

Коли Наталка пішла, він помітив на столі двісті доларів.

1 2 3 4 5 6 7